Транспортна іммобілізація верхніх та нижніх кінцівок.

Транспортну іммобілізацію (мал..9) проводять тимчасово до надання лікарської допомоги в лікувальному закладі. Її необхідно здійснювати не тільки при вивихах або переломах, але й при підозрі на них, а також при великих пошкодженнях м’яких тканин, ранах. Розрізняють імпровізовану іммобілізацію, коли використовують підручні засоби або здорові ділянки тіла хворого. В якості підручних засобів можна використовувати палицю, шматок дошки, пучок гілок або соломи і т.д.

Найбільш розповсюдження отримали фіксаційні сітчасті шини Фільберга та Крамера, які виготовлені різного діаметра. Вони легкі, міцні та одночасно добре згинаються, що дозволяє надати їм будь якої форми, необхідної для іммобілізації тієї або іншої ділянки тіла.

При накладанні сітчастої шини її попередньо моделюють відповідно до тієї ділянки тіла, на яку вона буде накладена. Так, при переломі плечової кістки шина повинна починатися від внутрішнього краю лопатки здорового боку, йти вздовж зовнішньої поверхні напівзігнутої в ліктьовому суглобі приведеної руки і закінчуватися, дещо виступаючи за кінчики пальців.

При пошкоджені передпліччя верхнім рівнем шини повинна бути середня третина плеча, нижнім – кінці пальців.

 

Мал.9. Транспортні шини: а —драбинчаста (Крамера); б — лубкова; в — сітчаста; г — Дітеріхса; д — надувна (пневматична); е — вакуумні носилки.

При переломі ключиці для іммобілізації відламків використовують пов'язку Дезо або косинкову пов'язку з валиком, вкладеним у пахвину впадину, або вісімкоподібну пов'язку.(мал. 10). При переломі кісток верхньої кінцівки, пошкодженні плечового або ліктьового суглобів іммобілізацію проводять шиною Фільберга або Крамера

Мал. 10. Іммобілізація верхньої кінцівки при переломі кісток передпліччя: а) моделювання шини і її фіксація; б, в) іммобілізація кінцівки в закінченому вигляді.

При відсутності стандартних засобів транспортну іммобілізацію при переломі плеча у верхній третині проводять за допомогою косинкової пов'язки: в підпахвинну ямку кладуть невеликий ватно-марлевий валик і фіксують його бинтом до грудної клітки через здорове плече. Після цього кінцівку згинають у ліктьовому суглобі під кутом 60° і підвішують косинкою до шиї, плече прибинтовують до тулуба.

При іммобілізації передпліччя і кисті застосовують малу драбинчасту шину, до якої прибинтовують кисть і передпліччя з фіксацією променевозап'ясткового і ліктьового суглобів. Рука зігнута в ліктьовому суглобі, кисть після накладання шини підвішують на косинці. При відсутності спеціальних шин передпліччя підвішують на косинці або іммобілізують за допомогою дошки, картону, фанери з обов'язковою фіксацією двох суглобів.

При переломі стегна, пошкодженні кульшового і колінного суглобів застосовують шини Дітеріхса.

Для іммобілізації стегна можна використовувати шини Крамера, з’єднані між собою. Їх накладають по зовнішній і задній поверхнях кінцівки. Іммобілізація трьох суглобів у цих випадках є обов’язковою.

При переломі кісток гомілки застосовують шини Крамера, при цьому створюють нерухомість кінцівки останнім часом використовують пневматичні шини.

 

19. Накладання шини Крамера, Дітеріхса:

Переломи кісток гомілки виникають під дією сильної прямої чи непрямої травми і супроводжуються значним пошкодженням м’яких тканин. Переломи кісток гомілки часто супроводжуються шоком, тому необхідно насамперед провести протишокові заходи (знеболювання, зігрівання тіла хворого, іммобілізація кінцівки).

Для транспортної іммобілізації при переломах кісток гомілки здебільшого використовують дротяні шини. Велику дротяну шину Крамера модулюють на неушкодженій кінцівці за контурами гомілки, особливо під п’яткою та ахіловим сухожиллям. Шину накладають по підошвенній поверхні ступні, яка встановлена під прямим кутом до вісі ноги, по задній поверхні гомілки, колінного суглоба та стегна. Додатково до зовнішньої та внутрішньої поверхнів гомілки накладають дві малі дробинчасті дротяні шини від ступні до середини стегна, які разом з великою шиною Крамера бинтуються до кінцівки (мал 11).

Мал. 11. Транспортна іммобілізація при переломі гомілки

а) перший етап; б) другий етап.

При накладанні шини Дітеріхса спеціальний пристрій для стопи прибинтовують до її підошвової поверхні. Зовнішню, довшу, планку шини (зовнішній костиль) розсувають і закріпляють з таким розрахунком, щоб вона починалась від підпахвинної впадини і доходила до стопи, де вставляється в зовнішню металеву провушину підошвової частини пристрою і виступала від неї на 8-10 см. Внутрішню частину шини (внутрішній костиль) потрібно підготувати таким чином, щоб вона впиралась у пах і проходила через внутрішню металеву провушину підошвової частини пристрою стопи і виступала від неї теж на 8-10 см. Кінцеву (шарнірну) частину згинають під кутом 90° і вставляють у паз кінця зовнішньої частини шини. На кінцівці шину фіксують циркулярними або косоподібними ходами бинта. Зверху зовнішню частину шини фіксують бинтами або ременями. За допомогою палички-закрутки здійснюють витягнення кінцівки за підошвову частину шини (мал. 12).

 

 

Мал.12. Загальний вигляд шини Дітеріхса: а) пристрій для стопи; б) внутрішня планка; в) зовнішня планка; г) вигляд накладеної та фіксованої шини; д) витягнення кінцівки за допомогою шнура і палички-закрутки.

Якщо не має шини Дітеріхса, можна використовувати драбинчасті шини, дотримуючись правил накладання та точок фіксації, але без витягнення, що не має ефекту у цьому випадку.

20. Накладання пов’язок:

Пов'язки на голову накладають бинтом шириною 5-8 см. Вони можуть бути: простими або поворотними. їх накладають таким чином: спочатку покривають поворотними турами бинта склепіння черепа в сагітальному напрямку, а потім ці тури фіксують коловою пов'язкою. Можна застосовувати іншу методику - спочатку накладають закріплювальні тури навколо голови, потім бинт перегинають на лобі і ведуть по боковій поверхні голови вище попереднього туру до потилиці, де роблять другий перегин і покривають бокову поверхню протилежної сторони, після чого їх фіксують коловими турами. В такому порядку бинтування продовжують до тих пір, поки повністю не закриють склепіння черепа (мал. 13 а, б, в).

 

 

Мал. 13Бинтові пов'язки на голову: а) поворотна; б) шапочка Гіппократа; в) шапочка-чепець.

Шапку Гіппократа накладають за допомогою двоголового бинта або двох бинтів. Роблять коловий хід навколо голови нижче потиличного виступу. Після перехресту бинтів у потиличній ділянці однією рукою проводять голівку бинта через склепіння черепа на лоб, де його закріплюють коловим туром. Ці прийоми повторюють до тих пір, поки не буде закрите склепіння. Сагітальні тури бинта повинні поперемінно накладатися вправо і вліво від першого сагітального туру.

Чепець є більш простою, зручною і надійною пов'язкою. Кусок бинта довжиною 60-100 см кладуть на тім'яно-скроневу ділянку спереду вушних! раковин.

Накладають перший горизонтальний тур навколо голови, при цьому хворий утримує кінці зав'язки в натягнутому стані. Потім бинт перекидають над зав'язкою, підводять його під неї і ведуть назад, закриваючи потилицю.

На протилежному боці бинт знову обводять навколо зав'язки і ведуть його до переду, прикриваючи лоб. Ці прийоми повторюють до повного закриття черепа. Кінець бинта фіксують до однієї із зав'язок.

Пов'язка на одне око (мал.14, а). Спочатку накладають циркулярні закріплювальні ходи, потім у потиличній ділянці опускають бинт під вухо і проводять косо вверх по боковій поверхні щоки і закривають хворе око, після чого закріплюють циркулярним туром висхідний. При накладанні пов'язки на праве око бинт ведуть зліва направо, на ліве - навпаки.

Пов'язка на обидва ока (мал.14, б). Бинт фіксують двома горизонтальними турами навколо голови. Потім його ззаду опускають вниз, ведуть під правим вухом догори і закривають праве око, після чого ведуть горизонтально навколо голови і далі в ділянці лоба - під ліве вухо, закриваючи ліве око. Цей порядок повторюють до завершення пов'язки. Фіксують її горизонтальними колами бинта.

Пов'язка на вуха, або "неаполітанська пов'язка" (мал. 14, в). Спочатку накладають циркулярні фіксуючі тури, потім продовжують бинтувати таким чином, що кожний наступний тур розташовується нижче попереднього аж до повного закриття вуха і соскоподібного відростка.

 

Мал. 14 Бинтові пов'язки на очі: а) на одне око; б) на обидва; в) пов’язка на вуха.

Вуздечку (мал. 15) накладають при ушкодженнях нижньої щелепи. Для її фіксації спочатку роблять два горизонтальні фіксуючі тури навколо голови, потім у ділянці потилиці бинт ведуть вниз під правим вухом на бокову поверхню шиї і під нижню щелепу, далі - вертикально попереду лівого вуха на тім'я.

 

 

Мал. 15. Етапи накладання пов’язки „вуздечка”

Після цього накладають декілька вертикальних турів для надійної іммобілізації щелепи і далі від підборіддя бинт ведуть по другому боці шиї на потилицю з переходом на горизонтальні закріплювальні ходи.

Пращоподібні пов'язки (мал. 16 а, б) накладають на ніс, підборіддя, нижню щелепу, голову. Пращу виготовляють з марлі, широкого бинта або стрічки матерії, у яких розрізані кінці. Середня частина її забезпечує закриття ушкодженої ділянки тіла.

 

Мал. 16. Пращоподібні пов’язки: а) на ніс; б)на підборіддя.

 

Пов'язки шиї. Бинтування передньої частини шиї проводять за допомогою хрестоподібної пов'язки на потилицю, чергуючи її ходи з циркулярними турами (мал. 17 а, б, в). При бинтуванні задньої частини шиї застосовують циркулярні ходи, укріплюючи їх восьмиподібними турамина голові або хрестоподібною пов'язкою грудної клітки.

 

Мал. 17. Бинтові пов'язки на шию: а) на передню поверхню; б) задню; в) задню поверхню і спину.

 

Восьмиподібна пов'язка на потилицю, задню частину шиї і спину почи­нається з накладання двох ходів бинта навколо голови на рівні лоба, після чого бинт ведуть над лівим вухом вниз на шию, обходять її справа та спереду і по задній поверхні її переходять на голову. Потім бинт ведуть над лівим вухом у косому напрямку вниз на ділянку потилиці, потім навколо шиї і знову вгору на голову. Пов'язку закріплюють навколо голови.