Міжреберна новокаїнова блокада.

При переломах ребер виконується міжреберна новокаїнова блокада. Хворого вкладають у зручне положення. В місці перелому тонкою голкою проколюють м’які тканини до ребра. Відчувши його, направляють голку під нижній край ребра на глибину 0,3 – 0,5 см і вводять 10-15 мл 1% розчину новокаїну.

При пораненні плеври та легень повітря може проникнути у підшкірну клітковину. Одним з важких ускладнень є відкритий пневмоторакс. Перша допомога при відкритому пневмотораксі полягає у накладанні на рану асептичної герметизуючої оклюзійної пов’язки (табельної або з підручних матеріалів, які не пропускають повітря). Транспортування таких постраждалих слід проводити сидячі.

При відкритому пневмотораксі накладання герметизуючої оклюзійної пов’язки необхідне для переведення відкритого пневмотораксу у закритий.

Накладання оклюзійної пов’язки.

Шкіру навколо рани обробляють 5% розчином йоду спиртовим або йодонатом. Розривають індивідуальний пакет, накладають на рану прогумовану оболонку внутрішньою стерильною поверхнею і щільно прибинтовують до грудної клітки. При відсутності пакета можна накласти на рану оброблену антисептичними розчинами гумову рукавичку, закрити рану липким пластиром, зробити вологу ватно-марлеву пов’язку або щільну полотняну багатошарову пов’язку. Після накладання оклюзійної пов’язки потерпілого укладають на носилки в напівсидячому положенні відправляють до спеціалізованої установи.

1.6. Сторонні тіла трахеї та бронхів.

При оцінці стану органів дихання, при сторонніх тілах трахеї та бронхів, звертають насамперед увагу на частоту і глибину дихальних рухів. Треба визначити стан свідомості, колір шкіряних покривів, глибину дихання, частоту дихання.

При наявності стороннього тіла трахеї та бронхів треба насамперед відновити дихання постраждалого. Перша допомога полягає у заспокоєнні постраждалого та створенні умов для вільного дихання, при можливості слід знеболити слизові оболонки, Постраждалого, як скоріше, треба доставити до спеціалізованого відділення, так як у цих хворих швидко збільшується набряк, що ускладнює дихання. Транспортувати таких хворих треба тільки сидячі.

Попадання сторонніх тіл до глотки можливе у випадках відсутності зубів, хвороб жувального апарату, неврологічних захворюваннях, зниженій чутливості слизової оболонки, дурної звичка тримати у ротовій порожнині булавки, голки, частини іграшок, тощо. Це може виникати при швидкій їжі, яка супроводжується розмовами та сміхом. Сторонніми тілами глотки найчастіше є риб’ячі кістки, які впиняються в мигдалики, передні та задні дужки, в ділянку язика. Основними симптомами є біль при ковтанні, локалізація якої не завжди відповідає місцю знаходження стороннього тіла.

Сторонні тіла до гортані попадають при розмові, сміху, плачі, тощо. Частіше сторонніми тілами є сім’ячка гарбуза та насіння, горіхова шкарлупка, шматочки їжі. У дорослих можлива аспірація зубного протезу з крючками на один або декілька зубів.

Основна скарга покашлювання та приступи кашлю, утруднене дихання, осиплість голосу, інколи до афонії. Сторонніми тілами трахеї та бронхів можуть бути самі різноманітні предмети. Більше всього з цією патологією звертаються до лікарів діти від 3 до 5 років. Основні скарги на покашлювання та приступи кашлю, біль, утруднене дихання. Для визначення сторонніх тіл використовують рентгенографію, бронхографію, бронхоскопію.

 

Вивихи плеча та стегна.

Вивихом (Іихасіо ) називається зміщення суглобових поверхонь однієї або декількох кісток з порушенням їх нормального анатомічного взаєморозміщення і цілісності капсульно-зв'язкового апарату суглоба. Умовно вважають вивихнутою кістку, яка розташована дистальніше від суглоба.

Травматичний вивих виникає під впливом механічного ушкодження і супроводжується розривом суглобової капсули та зв’язок.

Діагностика. Алгоритм діагностики включає виявлення наступних симптомів:

- травма в анамнезі;

- локальний біль;

- деформація суглоба;

- примушене характерне для кожного виду вивиху положення кінцівки;

- зміна направлення в вісі кінцівки по відношенню до проксимальних точок;

- зміна відносної довжини кінцівки (вкорочення, рідше, збільшення довжини);

- відсутність активних рухів різке обмеження пасивних рухів у суглобі;

- симптом „пружинячий опір”.

Диференціальну діагностику проводять з пошкодженням зв’язок, переломами та внутрішньо суглобовими переломами. До госпітальна допомога включає знеболювання анальгетиками та іммобілізація травмованої кінцівки у тому положенні, в якому вона знаходиться. Спроби вправлення вивиху до встановлення діагнозу недопустимі і можуть привести до погіршення та ускладнення пошкодження.

В тому випадку, коли суглобові поверхні зовсім не дотикаються, вивихи називаються повними, коли ж зберігається частковий контакт між ними, то говорять про неповні вивихи, або підвивихи. Найчастіше вивихи виникають у плечовому і кульшовому суглобах (мал. 4, мал.5).

Мал. 4.Вивих плечового суглоба. Мал.5. Вивих кульшового суглоба

Розрізняють такі види вивихів:

1) травматичні — внаслідок травми;

2) патологічні — при захворюваннях, пов'язаних із руйнуванням зв'язкового апарату і суглобових кінців кісток, наприклад, при пухлинах, запальних процесах;

3) вроджені;

4) звичні - при великому розтягуванні зв'язкового апарату, що часто виникає після неправильного лікування травматичних вивихів;

5) застарілі — своєчасно не вправлені.

При наданні першої допомоги потерпілому перш за все необхідно провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки. З метою зменшення болю до ділянки вивиху прикладають міхур з льодом або холодною водою, вводять анальгетики, після чого хворого терміново доставляють в лікувальний заклад.

 

Термічні опіки.

Перша та долікарняна допомога. Запорука успіху при наданні першої допомоги й транспортуванню опечених – це правильна організація та повноцінне лікувально-евакуаційне забезпечення. Перша допомога повинна бути надана на місці нещасного випадку. Спочатку треба ліквідувати дію термічного фактора тому, що пошкоджуючи дія продовжується і після ліквідації безпосереднього його впливу. Треба швидко зняти з потерпілого палаючу та тліючу одежу. Рекомендується відразу після гасіння полум’я чи усунення дії іншого термічного фактора швидко охолоджувати опечені ділянки тіла прохолодною проточною водою (близько 15°С) протягом 10-15 хвилин, або, при відсутності води, охолоджувати кріопакетами, міхурами із льодом поверх пов'язок на ранах. Але треба пам'ятати, що у дітей та літніх людей досить швидко може розвинутися гіпотермія, тому не слід довго проводити охолоджування. Потім закрити опечені ділянки стерильним перев’язувальним матеріалом, а при його відсутності – чистою бавовняною тканиною. Не можна змащувати опіки жирною маззю, спиртовим розчином йоду, бриліантового зеленого, присипати присипками. Хворого треба зігріти – напоїти чаєм, а при спразі дають мінеральну воду, розчин ре гідрону в достатній кількості. Вводять обезболюючі засоби, а літнім постраждалим – також серцеві препарати. При наданні долікарняної медичної допомоги вводять знеболюючі препарати, що не пригнічують дихання (стадол, трамадол, анальгін в сполученні з антигістамінними засобами); проводять оксигенотерапію (обов’язково при отруєнні чадним газом та опіку дихальних шляхів). Інфузійну терапію починають введенням збалансованих сольових розчинів, по можливості, якомога раніше на місці отримання опіків або під час транспортування до лікарні. Поширені опіки (від 10% загальної поверхні тіла у дорослих та 5-8% - у дітей) обов’язково треба госпіталізувати до комбустіологічного стаціонару або хірургічного.

Обмороження

Обстеження хворих. Клінічні прояви обморожень залежить від того, проводиться огляд до чи після зігрівання обмороженої ділянки. В перебігу обморожень розрізняють до реактивний і реактивний періоди. В дореактивному періоді тканини в ділянці обморожень холодні, шкіра бліда, чутливість відсутня.

В реактивному періоді не вдається відразу встановити глибину ураження. Спочатку обморожена ділянка має бліде, білувате, потім синьо-багряне забарвлення. Відмічається мраморність шкіри, печіння, сверблячка, а на 2-3 добу можуть з’явитися пухирі з прозорим або кров’янистим умістом, що характерно для обморожень ІІ-ІІІ ступеня. Коли пухирі розсікають, то звертають увагу на їхнє дно: при ІІ ступеню обмороження воно рожеве, з вираженою болючістю, а при ІІІ ступеню обмороження – темне, не має чутливості.

Перша та долікарняна допомога. Надають звичайно в до реактивному періоді обмороження. При цьому не можна розтирати уражену ділянку тіла снігом, вовняною рукавичкою, змащувати жиром чи розчином йоду, застосовувати грілку. Не треба форсувати зігрівання обморожених тканин: при цьому температура їх відновлюється раніше, ніж кровопостачання, підвищується потреба тканин в кисні і гіпоксія тканин. Починати треба з загального зігрівання потерпілих, дати випити гарячий чай. Накласти суху пов’язку на ділянки обморожень. При обмороженні кінцівок показана іммобілізація. При наданні долікарняної допомоги для відновлення мікроциркуляції вводять внутрівенно 0,25% розчин новокаїну, папаверин, дібазол, еуфілін, нікотинову кислоту, для профілактики тромбозів – гепарин. Під час зігрівання потерпілих при поширених обмороженнях розвивається шок, що потребує екстреної протишокової терапії. По показанням проводять реанімаційні заходи. Хворих з обмороженнями госпіталізують в стаціонари хірургічного профілю. При загальному переохолодженні – госпіталізація до терапевтичного відділення.

 

Ураження електрострумом.

Обстеження хворих. Електротравма визиває глибокі функціональні зміни в ЦНС, серцево-судинній та дихальній системах, а також місцеві ураження. Тяжкість та результат лікування уражень електрострумом залежать від його фізичних параметрів, обставин травми, загального стану організму хворого. Електрострум на організм потерпілого діє специфічно. При впливі на людину електроструму виникає судомне скорочення м’язів, голосової щілини, втрата свідомості,, порушення дихання та серцевої діяльності. Може наступити так називаєма «мнима смерть» - позамежне гальмування ЦНС і таке глибоке порушення дихання і серцево-судинної системи, що потерпілий нагадує померлого і тільки на ЕКГ виявляються біоритми серцевого м’язу. В такому стані постраждалий може перебувати декілька годин, тому надавати необхідну медичну допомогу треба до появи достовірних ознак біологічної смерті.

Перша та долікарняна допомога. Починають з визволення потерпілого від дії електроструму. Сам він не може звільнитися через судомне скорочення м’язів та втрату свідомості. Електричний ланцюг треба розмикати сухою палкою, сокирою, щипцями з ізольованими ручками. Пересікати електропроводи треба окремо на різному рівні. Доторкатися до потерпілого можна тільки відізолювавши себе від дії електроструму. Після визволення хворого укласти, дати чай, краплі настоянки валеріани й відразу лежачі транспортувати до хірургічного чи комбустіологічного стаціонару. Не треба давати кофе чи алкоголь. Якщо хворий без свідомості, але пульс і дихання збережені, дають вдихати пари розчину аміаку, кисень, вводять серцеві засоби й відразу лежачі транспортувати до хірургічного чи комбустіологічного стаціонару.

При відсутності дихання чи серцевої діяльності негайно починають штучну вентиляцію легень (ШВЛ), закритий масаж серця. Якщо при проведенні ШВЛ відсутні рухи грудної клітини, треба подумати про ларингоспазм. В такому випадку треба інкубувати потерпілого та продовжити реанімаційні заходи, які продовжують на всьому путі до стаціонару. Навіть при зовнішньому благополуччі стану ураженого струмом транспортують тільки на носилках з постійним контролем серцевої та дихальної діяльності, так як можливе погіршення стану кожної хвилини. Госпіталізація потерпілих тільки в відділення стаціонару незалежно від їхнього первісного стану, де проводять контроль стану та інтенсивну терапію. Електроопіки відрізняються від термічних значною глибиною (ІІІ – IV ступінь) та безболючістю протягом перших декількох діб.

Ураження блискавкою подібно до електроуражень, але за рахунок колосальної енергії блискавки часто виникають значні механічні пошкодження, з відривом окремих частин тіла. Медична допомога надається така, як при ураженнях електрострумом.

Травматичний шок.

Обстеження хворих. Під шоком мається на увазі розвиток важких розладів кровообігу, дихання, центральної нервової системи, обмінних процесів у відповідь на надзвичайний подразник: травму, опік, крововтрату. Найчастіше зустрічається травматичний шок. Він розвивається при травмах грудей, живота, голови, хребта, стегна, комбінованих ушкодженнях. Розвиток шоку поділяють на дві фази: еректильну й торпідну. Еректильна фаза короткочасна, характеризується занепокоєнням хворого, збудженням, нестійким пульсом, незначним підвищенням артеріального тиску, чим довша еректильна фаза й різкіше збудження у потерпілого, тим важче протікає торпідна фаза шоку. Вона характеризується загальмованістю хворого, порушенням свідомості, кровообігу, дихання, обмінних процесів. І ступінь торпідної фази розвивається при ушкодженнях середньої тяжкості. Для неї характерні блідість шкіри, м'язове тремтіння, тахіпноє до 20-25 за хвилину, тахікардія до 100 поштовхів за хвилину, зниження систолічного АТ до 100-90 мм рт. ст. Хворий загальмований, із важкістю й запізненням відповідає на питання.

ІІ ступінь шоку буває при важких і поєднаних, комбінованих ушкодженнях. Стан хворого тяжкий, різка блідість, млявість, реакції вповільнені, мова тиха, погляд спрямований вдалину, виражений ціаноз губ, нігтів; пульс до 120-130 пошт. за хвилину, слабкого наповнення, сист. АТ 90-70 мм рт.ст, температура тіла знижена, шкіра холодна, холодний липкий піт. ІІІ ступінь шоку спостерігається при найважчих множинних ушкодженнях і характеризується різко вираженими порушеннями кровообігу: пульс нитковидний, сист. АТ 70-50 мм рт.ст, діастолічний частіше не визначається, різко виражений ціаноз, на питання потерпілий не відповідає. IV ступінь шоку характеризується термінальним станом хворого, коли відсутні дихання, кровообіг, різке пригнічення ЦНС. У важкому шоці при ненаданні естренної допомоги наступає смерть. У стаціонарі для діагностики шоку використовують вимір ЦВТ, він знижується раніше, ніж АТ; також вимір погодинного діурезу.

Клініка геморагічного та опікового шоку близька до описаної.

Перша та долікарняна допомога. Необхідно надавати допомогу постраждалим не очікуючи розвитку картини важкого шоку. На місці події виконують тимчасову зупинку кровотечі, фіксацію переломів кісток шинами, знеболювання. За показниками, відразу після зупинки кровотечі, проводять реанімаційні заходи. Для знеболювання вводять 50% розчин анальгіну, трамадол, кетанов, стадол, промедол, дроперидол. При травмах живота бажано знеболювати закисом азоту; ін'єкційні методи знеболювання не застосовують, вони змазують клінічну картину травми. При переломах проводять новокаїнові блокади, при цьому одяг із травмованого не знімають, а розрізають у місцях проведення маніпуляцій. З першою нагодою починають проводити інфузійну терапію в периферичні 1-2 вени: сольові розчини (0,9% розчин NaCl, розчин Рінгера), реологічні (рефортан, желатиноль, реополиглюкин), 5% розчин натрія гідрокарбонату, розчин глюкози, вітаміни, кокарбоксилазу, преднізолон. Для боротьби зі спазмом периферичних судин уводять спазмолітичні засоби. На голову кладуть міхур з льодом для зменшення потреби мозку в кисні. Для профілактики інфекційних ускладнень уводять антибіотики широкого спектра дії. Проводять екстрену госпіталізацію в стаціонар травматологічного або хірургічного профілю. Транспортування проводять обережно на носилках.

 

Черепно-мозкова травма.

Обстеження хворих. При огляді хворого із травмою голови, насамперед звертають увагу на стан свідомості, ритм, глибину й характер дихання, частоту й наповнення пульсу. Уважно оглядають вуха й ніс потерпілого, щоб установити, чи немає виділення крові або ліквору. Відзначають наявність ран, саден, набряку обличчя, повік, синців. При ушкодженні м’яких тканин черепа можливі відслоєння шкіри з підшкірною основою й утворення ран з нерівними краями. При попаданні довгого волосся у механізми, що рухаються, можуть виникати скальповані рани з відторгненням великих ділянок шкіри. При рубаних ранах нерідко ушкодження кісток і вмісту черепа. При закритому переломі склепіння черепа іноді прощупується вдавления кісток. Діагноз уточнюють у стаціонарі за допомогою рентгенографії.

Перелом основи черепа дає більш чітку симптоматику: кровотеча й лікворея з носа, вух, набряк повік, ригідність потиличних м'язів (її перевіряють, обережно нахиляючи голову хворого: при наявності ригідності це зробити не вдається). Синці навколо очей (симптом окулярів) розвивається на 2-3 добу. Якщо вони з'являються відразу після травми, це свідчить про ушкодження м'яких тканин області очних ямок. Звичайно при травмі черепа на перший план виступають загальмозкові симптоми, характерні для струсу головного мозку: втрата свідомості, амнезія після його відновлення, головний біль, запаморочення, нудота, блювота, шум у вухах, двоїння в очах, світлобоязнь.

При забитті мозку, вдавлених переломах склепіння черепу, внутрічерепних гематомах з'являються вогнищеві симптоми: розлади зору, слуху, парези й паралічі. При внутрішньо черепних гематомах вони розвиваються не відразу після травми, а через кілька годин або навіть діб; протягом цього «світлого проміжку» стан хворого може бути задовільним. Тому хворого треба доставити в стаціонар навіть у випадку уявного благополуччя.

При здавленні мозку виникаютьскарги хворого на посилення головного болю, появу блювання; наростає брадикардія, анізокорія (асиметрія зіниць), асиметрія АТ при вимірі на обох руках. Найнебезпечніші симптоми – судороги, порушення ковтання.

При важкій травмі голови потерпілий перебуває в коматозному стані, зіниці звужені, пульс напружений і уповільнений, часто – розлади дихання, зниження або відсутність кашльового рефлексу, западання язика, скупчення в порожнині рота і зіва крові, слизу, блювотних мас.

При ушкодженні стовбура мозку можлива гіпертермія.

У дітей при травмі голови не завжди вдається встановити факт втрати свідомості. Діагноз ставлять на підставі скарг на головний біль, сонливість дитини, блювоту. У дітей рідко трапляються внутрішньо черепні гематоми, але часто спостерігається набряк мозку й судорожний синдром.

Перша та долікарняна допомога. Після обстеження хворого із травмою голови необхідно негайно госпіталізувати в стаціонар. Перед транспортуванням вводять анальгетики, в/венно – 40% розчин глюкози, 25% розчин магнію сульфату для боротьби з набряком мозку. Небажане застосування наркотичних анальгетиків, тому що вони пригнічують дихання. При судорогах уводять аміназин, ГОМК, дроперидол; протипоказана дача кисню.

На рани накладають асептичні пов'язки. При кровотечі або ліквореї з носа або вух, не можна робити тампонаду, тому що це може привести до підвищення внутрішньо черепного тиску й здавленню мозку, а також до проникнення інфекції в порожнину черепа. На голову варто покласти міхур з льодом або поліетиленовий мішечок з льодом або холодною водою. Для фіксації голови використовують шину Єланського, гумове коло або круговий валик з підручних засобів. При сильній кровотечі з ран голови й обличчя можливо застосування притиснення сонної артерії з ураженої сторони голови або накладення джгута по способу Мікулича. Накладається металева шина зі здорової сторони голови й шиї для захисту судинно-нервового пучка від здавлення. Потім, підклавши на сонну артерію ватно-марлевий валик, накладають гумовий джгут навколо шиї і шини. Якщо відсутня шина, то замість неї використовують руку хворого. Потім підписують і закріплюють записку, де вказують час накладення джгута.

При порушенні дихання, залежно від причини, вводять воздуховід, аспіруют із порожнини рота та зіва слиз, блювотні маси, видаляють згустки крові, сторонні предмети, проводять інтубацію трахеї, ШВЛ.

Транспортують хворих на носилках, дітей молодшого віку під час перевезення іноді тримають на руках. Потерпілих у коматозному стані з порушенням подиху, блювотою, кровотечами з рота й носа транспортують у положенні на боці або животі. Хворим, що перебувають в несвідомому стані перед транспортуванням треба випустити сечу катетером.