Санітарно-транспортні засоби

Органічним складником лікувально-евакуаційного забезпе­чення, нерозривно пов’язаним з процесом надання медичної допо­моги пораненим і хворим та їх лікуванням, є медична евакуація.

Медична евакуація — це сукупність заходів щодо транспор­тування поранених і хворих на етапі медичної евакуації з метою своєчасного і повного надання їм медичної допомоги і лікування. Крім того, медична евакуація забезпечує звільнення етапів ме­дичної евакуації від поранених і хворих, створюючи умови для їх переміщення відповідно до бойової і медичної обстановки.

Шлях, по якому здійснюється транспортування поранених і хворих у тил, називається шляхом медичної евакуації. Як прави­ло, шляхи медичної евакуації повинні відповідати шляхам підво­зу військам різних матеріальних засобів.

Сукупність шляхів медичної евакуації, розгорнутих на них медичних підрозділів, частин і закладів, задіяних санітарно- транспортних засобів, що забезпечують певне зазвичай велике угрупування військ, отримало назву евакуаційного напрямку.

Евакуаційний напрямок створюється відповідно до системи комунікацій армійського корпусу і оперативного командування.

Вимоги до проведення медичної евакуації:

• медична евакуація є складником лікувально-евакуаційного забезпечення військ, оскільки вона передбачає не лише транспор­тування постраждалих до лікувального закладу, а й надання їм необхідної медичної допомоги в дорозі;

• медична евакуація як вид діяльності командування і медич­ної служби у театрі воєнних дій за своєю важливістю поступаєть­ся лише пріоритету виконання бойових (оперативних) завдань;

• евакуаційна політика — це директиви або рішення коман­дування, що встановлюють контингенти поранених і хворих, які підлягають евакуації з одного етапу до іншого залежно від їх ста­ну і характеру поранення (захворювання) і встановлених для кожного етапу термінів лікування, а також організацію евакуації

цих контингентів із урахуванням оперативної і медичної обста­новки і наявності відповідних евакуаційно-транспортних засобів і персоналу медичного супроводу;

• евакуаційну політику встановлює міністр оборони України за поданням начальника медичної служби збройних сил, узго­дженим з начальником Генерального штабу ЗС України і з ураху­ванням рекомендацій командувача військ у театрі воєнних дій;

• медична евакуація тісно пов’язана з медичним сортуван­ням, що розподіляє поранених і хворих на категорії залежно від того, в який лікувальний заклад, яким видом транспорту, в яко­му положенні і як швидко має бути евакуйований кожен поране­ний чи хворий;

• у сучасних війнах різко зросла роль аеромедичної евакуації як найшвидшого способу транспортування поранених і хворих у лікувальні заклади з використанням спеціально обладнаних вер­тольотів і літаків;

• аеромедична евакуація висуває високі вимоги до технічного стану і спеціального оснащення транспортних засобів, професій­ного відбору льотного складу, кваліфікації і практичного досвіду медичних груп супроводу;

• збільшення обсягу і дальності аеромедичної евакуації підви­щує вимоги до проведення медичного сортування; воно не повин­но обмежуватися розподілом поранених (хворих) за тяжкістю стану, терміновістю надання медичної допомоги і відповідно ева­куації, а й покликане також визначити характер медичної допо­моги і догляду, яких поранені і хворі потребуватимуть на борту літака, і вплив самого польоту на стан їхнього здоров’я;

• головним видом медичної евакуації є спосіб “на себе”, при якому відповідальність за евакуацію поранених і хворих з етапів медичної евакуації нижчої ланки покладається на командування вищої ланки медичної служби;

• керування медичною евакуацією здійснюється з вико­ристанням системи координації і комп’ютерного моніторингу за вчасним і безпечним просуванням поранених з одного етапу (еше­лону) на інший.

Найскладнішою є евакуація поранених з поля бою, що здійс­нюється шляхом ручного виносу. Винесення поранених здійс­нюється особовим складом підрозділів збору і евакуації, а також військовослужбовцями, які призначаються для цієї мети розпо­рядженням командирів частин і підрозділів.

Для евакуації поранених і хворих застосовуються також різні санітарно-транспортні засоби. У всіх випадках для евакуації поранених і хворих належить використовувати доступні в конк­ретній обстановці найшвидкохідніші засоби медичної евакуації. У зв’язку з цим фельдшер повинен добре знати тактико-технічні і евакуаційні можливості основних видів транспорту, вміти швид­ко і правильно підготувати внутрішнє обладнання транспорту до розміщення в ньому поранених.

Для вивозу поранених з поля бою використовуються санітарні колісні транспортери, а також бронетранспортери і бойові маши­ни піхоти, що значно полегшує організацію евакуації під вогнем противника.

Поряд з цим, у сучасних умовах збільшується можливість щодо використання для евакуації поранених і хворих, починаю­чи з медичної роти бригади, легких санітарних літаків і верто­льотів, що не потребують великих злітно-посадочних смуг.

Евакуація поранених з лікуванням і побутовим їх обслугову­ванням можлива і залізницею. Для цього використовують війсь­ково-санітарні потяги, що мають у своєму складі спеціальні ваго­ни для розміщення тяжко- і легко поранених, перев’язної, апте­ки, ізолятора та ін. Місткість потягів різна і визначається з урахуванням конкретної обстановки (загальний вміст при нор­мальному завантаженні — 470 чол., при щільному — 524 чол.).

На всі види санітарного транспорту наноситься знак Червоно­го Хреста. На санітарних автомобілях знак Червоного Хреста на­носиться на передню, задню і бокові стінки, а у воєнний час — і на дах.

Особливих вимог необхідно дотримуватися при евакуації ін­фекційних хворих. Інфекційні хворі, як правило, повинні пере­бувати в інфекційному госпіталі до повного одужання, тільки особливі умови обстановки можуть змусити провести їх евакуа­цію. Інфекційних хворих перевозять на санітарному чи пристосо­ваному для цього транспорті. На одній машині не дозволяється перевозити хворих з різними інфекціями чи разом з пораненими і соматичними хворими. Медичні працівники, які супроводжують інфекційних хворих, повинні мати при собі необхідні медикамен­ти для надання невідкладної допомоги, підкладні судна і дезін­фекційні засоби. На шляху пересування хворим категорично за­бороняється виходити з машини, спілкуватися з населенням і особовим складом підрозділів.

Передача (перевантаження) поранених і хворих із одного транс­портного засобу на інший, а також вивантаження на етапах медич­ної евакуації здійснюється без зняття їх з нош. Санітарні транс­портні засоби укомплектовуються ношами з обмінного фонду.

Евакуація поранених і хворих організується старшим началь­ником медичної служби і здійснюється підпорядкованими йому транспортними засобами. Наприклад, начальник медичної служ­би АК направляє санітарний транспорт медичної бригади корпусу на медичні роти бригад для евакуації поранених і хворих до війсь­кового польового пересувного госпіталю. Такий порядок евакуа­ції називається евакуація на себе. Не виключена, однак, мож­ливість і навіть необхідність евакуації в тил своїми транспортни­ми засобами, тобто від себе. Існує також можливість евакуації поранених і хворих за принципами евакуація на сусіда, евакуа­ція за собою, евакуація через себе. Перевага евакуації на себе пе­ред іншими порядками її організації полягає в тому, що старший начальник медичної служби, який направляє транспорт уперед, має можливість використовувати його ефективніше відповідно до обстановки, а також краще ним маневрувати.

Водний транспорт використовують для евакуації у комуніка­ційній зоні оперативного командування і, головним чином, у внутрішньому тиловому районі. У військовому і корпусному ти­лових районах водний транспорт має допоміжне значення і може використовуватись для переправи поранених і хворих через вод­ні перешкоди за допомогою човнів, баркасів, барж, теплоходів, катерів.