Умови діяльності медичної служби в оборонному і наступальному боях, їх вплив на організацію медичного забезпечення військ

Досвід минулого свідчить, що діяльність військово-медичної служби і організація медичного забезпечення військ у діючій ар­мії під час війни проходять в умовах, що різко відрізняються від тих, в яких працює медична служба в мирний час. У зв’язку з цим форми і методи роботи медичної служби в бойових умовах здійс­нюються відповідно до конкретних умов обстановки:

• несподіваність нападу — спосіб розв’язання війни, при яко­му медична служба перебуває в найнесприятливігаих умовах, ос­кільки повинна відновити свою боєздатність (втрати), взяти участь у ліквідації наслідків нападу, організувати медичне забез­печення бойових дій;

• виникнення втрат на суші, на морі, у глибокому тилу вима­гає від медичної служби високої бойової готовності, маневреності і взаємозамінності її формувань, а також чіткої взаємодії;

• нерівномірність і одномоментність виникнення санітарних втрат різко збільшить їх невідповідність, особливо на початку війни, наявним силам і засобам медичної служби, тобто потреб буде багато, а сил мало;

• одномоментне виникнення масових санітарних втрат навіть без застосування ядерної і хімічної зброї. Застосування сучасних засобів ураження (високоточної зброї, боєприпасів вибухової дії, об’ємного вибуху, касетних боєприпасів), безперервне вдоскона­лення авіаційної, артилерійської, мінної і стрілецької зброї і здат­ність гарантовано уражати цією зброєю цілі на всю глибину опе­ративної побудови військ зумовлюють значне зростання втрат від звичайної зброї;

• похідно-бойові умови, що характеризуються надзвичайно великою мінливістю, непередбаченими ситуаціями (загроза по­лону, знищення підрозділу, частини або закладу, радіоактивне або хімічне забруднення території тощо), а також різноманітніс­тю умов місцевості (ліс, гори, бездоріжжя тощо), порою року, метеорологічними чинниками (спека, холод, дощ, сніг тощо). Похідно-бойові обставини значно ускладнюють не тільки роботу підрозділів, а й умови розміщення особового складу медичної служби, поранених і хворих на етапах медичної евакуації. Вій­ськово-польова медицина має ще й таке визначення — добра ме­дицина в поганих умовах. Мається на увазі важлива вимога до медичної допомоги пораненим на війні: повноцінне використан­ня в бойовій обстановці досягнень клінічної медицини мирного часу;

• загроза виникнення і поширення інфекційних захворювань у діючій армії, чому сприяє зосередження значної кількості військ на обмеженій території та її забруднення, міграція цивільного на­селення, погіршення його матеріально-побутових умов, а також можливість використання противником біологічної (бактеріоло­гічної) зброї;

• особливість структури уражень і поранень, перебігу бойової патології, патогенезу і клініки бойових уражень і захворювань. Це влучно підмітив свого часу М.І. Пирогов: “Травма уражує ці­лий організм значно глибше і більше, ніж про це мають уяву. І тіло, і душа пораненого набагато сприйнятливіші до страждань різного роду”. У сучасних операціях із застосуванням тільки зви­чайної зброї серед санітарних втрат очікується різке зростання питомої ваги тяжких і дуже тяжких уражень механічно-терміч­ного і контузійного характеру, включаючи ураження паренхіма­тозних та інших внутрішніх органів, особливо від боєприпасів об’ємного вибуху;

• небезпека ураження підрозділів і частин медичної служби бойовими засобами противника. Так, аналіз медичного забезпе­чення бойових дій у період Великої Вітчизняної війни свідчить, що особливо значними були загальні втрати середнього і молод­шого медичного персоналу (фельдшери, санінструктори, санітари підрозділів тощо) (табл. 7).

Таблиця 7. Безповоротні втрати лікарського складу і середнього медичного персоналу в період Великої Вітчизняної війни

Категорія медичного складу	Убито	Пропало безвісти	Померли від ран і захворювань	У сього
Лікарі
Середній і молодший медичний персонал
Усього

Необхідною умовою виконання завдань, що поставлені перед медичною службою, є тісна взаємодія з іншими службами і рода­ми військ. У сучасній війні неможливо організовувати медичне забезпечення без допомоги органів тилу, без залучення залізнич­ного, автомобільного, водного і повітряного транспорту.

Умови діяльності медичної служби в обороні визначаються, значною мірою, тим, як здійснюється підготовка і організація оборони. Підрозділ може переходити до оборони в ході бойових дій в умовах безпосереднього зіткнення з противником або за від­сутності безпосереднього зіткнення з противником. Сучасний оборонний бій характеризується напруженістю і динамічністю.

В умовах безпосереднього зіткнення з противником короткі терміни, відведені для організації оборони, створюють великі труднощі в підготовці медичної служби до роботи в оборонному бою. За відсутності безпосереднього зіткнення з противником складаються сприятливіші умови для підготовки медичної служ­би до медичного забезпечення бою.

Важкі обставини в обороні виникають під час розшуку поране­них і вивозу їх з осередників масових санітарних втрат. Поранені можуть перебувати в зруйнованих оборонних спорудах, під зава­лами, на місцевості, зараженій РР і СДОР та під вогневим ура­женням противника.

При тривалому перебуванні військ в обороні виникає небезпе­ка погіршення санітарно-гігієнічного і епідемічного стану зайня­тої ними місцевості і оборонних споруд. При цьому в обороні ме­дична служба, поряд з лікувально-евакуаційними заходами, по­винна приділяти велику увагу проведенню санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

У ході оборонного бою внаслідок ударів, нанесених противнику, можуть бути створені сприятливі умови для переходу від оборони до наступу. Медична служба повинна враховувати таку можливість і бути готовою до медичного забезпечення бригади в наступі.

Медичне забезпечення механізованої роти в оборонному бою. Медичне забезпечення роти в обороні має ряд особливостей. Вони зумовлені характером дії роти. Перехід роти до оборони від­бувається в умовах безпосереднього зіткнення з противником або поза загрозою зіткнення з ним. В останньому випадку ротний опор­ний пункт обладнується завчасно. Розміщення особового складу роти в інженерних спорудах сприяє захисту його від впливу вогне­вих засобів противника. Бойові порядки роти зазвичай зосереджені у вигляді взводних опорних пунктів. У період підготовки до оборо­ни санітарний інструктор роти завчасно намічає місця укриття по­ранених і хворих, обладнує їх і створює в них запаси засобів надан­ня першої медичної допомоги. Про зміст робіт, що необхідно вико­нати для пристосування траншей і ходів сполучення для виносу поранених і хворих (виготовлення містків через траншеї, драбин, облаштування розширень і заокруглень на окремих ділянках тран­шей і ходів сполучення для полегшення користування ношами) і для пристосування шляхів, якими буде здійснюватися евакуація, санітарний інструктор доповідає командиру роти. Приданих сані­тарів він направляє у взводи або залишає при собі.

Відносна стабільність розміщення особового складу в ротному опорному пункті дозволяє санітарному інструктору добре вивчи­ти місцевість, санітарно-епідемічний стан району розташування, позначити і обладнати місця для укриття поранених і хворих, шляхи виносу (вивозу) їх приданими засобами на ПСТ або МПБ, завчасно визначити місця, до яких може підійти санітарний транспорт, налагодити стійкий зв’язок із стрільцями-санітарами у взводах. Наявність розвинутої системи оборонних споруд (схо­вища, бліндажі, перекриті ділянки траншей, ходи сполучень) дозволяє (при неможливості виносу і вивозу поранених і хворих) організувати їх тимчасове перебування у підрозділах. З цією ме­тою використовують взводні та ротні сховища (бліндажі).

У ротному сховищі, як правило, організовують медичний пост роти (МПР). Іноді для МПР обладнують спеціальне укриття, роз­ташоване на шляху виносу поранених із взводів і недалеко від спостережного пункту командира роти. Місце для МПР вибира­ють з урахуванням можливості прихованого виносу (вивозу) пора­нених і хворих із взводів і евакуації їх на МПБ, а також з ураху­ванням підтримки безперебійного зв’язку з командиром роти. МПР і взводні сховища забезпечують перев’язувальними засоба­ми, шинами і водою, у зимовий період їх утепляють. Санітарний інструктор надає тут або доповнює раніше надану першу медичну допомогу пораненим і хворим, а у випадку припинення вивозу по­ранених на МПБ (через вогневу ізоляцію або оточення роти) забез­печує догляд за ними до поновлення евакуації на ПСТ або МПБ.

У ході оборонного бою перша медична допомога пораненим і хворим надається в порядку само- і взаємодопомоги і силами штат­них і позаштатних санітарів. Санітарний інструктор бере особисту участь у наданні першої медичної допомоги найтяжчим поране­ним і хворим та організує їх укриття від повторних уражень. Сані- тари-носії підрозділу збору і евакуації поранених, придані ротам (МПБ), пристосовуючись до місцевості, траншеями і ходами спо­лучення виносять поранених з укриттів до стоянки санітарно- транспортних засобів. З ПСТ поранених і хворих евакуюють на МПБ чи безпосередньо в медр бригади санітарним транспортом, а також автомобілями, виділеними для цього командуванням.

Санітарний інструктор веде облік роботи стрільців-санітарів взводів, приданих роті санітарів і санітарів-носіїв, доповідає про кращих начальнику МПБ і командиру роти.

При тривалому перебуванні підрозділів в одному і тому ж районі оборони особливого значення набувають заходи щодо під­тримки чистоти в оборонних спорудах. Санітарний інструктор і санітари систематично контролюють стан польових рівчаків і до­тримання військовослужбовцями особистої гігієни.

Медичне забезпечення механізованого батальйону в обо­ронному бою. Організація медичного забезпечення батальйону в обороні визначається умовами, в яких підрозділи переходять до оборони (в умовах безпосереднього зіткнення з противником чи поза загрозою зіткнення з ним), побудовою бойового порядку, ін­женерною облаштованістю і термінами готовності оборони, три­валістю перебування в обороні та пов’язаним з нею забрудненням території, наявністю зараження місцевості радіоактивними, от­руйними речовинами та іншими засобами.

Широкий фронт оборони батальйону, глибоке ешелонування бойових порядків підрозділів в обороні змушують організовувати роботу санітарних інструкторів рот і МПБ на великій території, іноді на окремих ізольованих напрямках.

У період підготовки до оборонного бою начальник МПБ прово­дить такі заходи:

• отримує вказівки від командира батальйону про бойове за­вдання батальйону;

• від начальника медичної служби бригади отримує відомості про:

ü місце розташування медр до початку бою і можливе її пере­міщення під час бойових дій;

ü шляхи евакуації до медроти;

ü сили і засоби посилення;

• визначає порядок надання першої і долікарської (фельд­шерської) медичної допомоги, а також схему збору, виносу (виво­зу) поранених із поля бою;

• розподіляє між ротами санітарів, віддає вказівки санітар­ним інструкторам рот про порядок їх використання;

• інструктує особовий склад МПБ і санітарних інструкторів рот про порядок роботи під час бою;

• вживає заходи щодо отримання медичного майна з аптеки медроти і видає його в роти;

• хворих, виявлених у ротах, направляє до медроти;

• проводить медичну розвідку, визначає місця для постів санітарного транспорту (ПСТ);

• позначає шляхи вивозу (виносу) поранених з рот до ПСТ або на МПБ;

• розгортає МПБ у сховищі, у стороні від можливого напрям­ку головного удару противника, поблизу шляхів виносу (вивозу) поранених і хворих, на відстані 2,5—3 км від переднього краю оборони батальйону. Для розгортання МПБ необхідно обладнати сховище площею близько 25—ЗО м²для тимчасового розміщення 7—8 поранених на ношах і стільки ж місць для розміщення сидя­чих поранених і хворих;

• позначає запасний майданчик для розгортання МПБ;

• проводить санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи (контроль за чистотою території, дотриманням правил особистої і колективної гігієни, харчуванням, водопостачанням тощо).

При організації оборонного бою фельдшер батальйону, відповід­но до вказівок командира батальйону і начальника медичної служ­би бригади, розгортає МПБ, організує ПСТ на напрямках рот, ство­рює необхідні запаси медичного майна, проводить необхідні сані­тарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, дає завдання підлеглим.

Санітарні інструктори і санітари, а також особовий склад підрозділів збору і евакуації поранених, які придані батальйону, повинні ретельно вивчити шляхи, якими може здійснюватися ви­нос (вивіз) поранених, місця розташування МПР, ПСТ і МПБ.

Медичне забезпечення підрозділів, виділених у бойову охоро­ну, організують начальник МПБ і санітарні інструктори рот, виді­ляючи в охорону, у разі потреби, стрільця-санітара, санітарний транспорт і медичне майно. З появою поранених організовується їх винос у район перебування рот або до місця стоянки санітарно- транспортних засобів.

У ході оборонного бою начальник МПБ повинен постійно орієнтуватись у бойовій обстановці, знати кількість поранених, які перебувають у ротах і організовувати їх винос (вивіз). Саніта­ри і санітарні інструктори рот надають (доповнюють) пораненим першу медичну допомогу і укривають їх від повторного поранен­ня, використовуючи оборонні споруди (траншеї, ходи сполучен­ня, взводні і ротні укриття). Санітари-носії, придані ротам, вино­сять поранених із сховищ і МПР до поста санітарного транспорту, а далі на санітарно-транспортних засобах або транспорті загаль­ного призначення, виділеному командуванням, евакуюють до МПБ або медр. Санітарно-транспортні засоби висуваються до бо­йових порядків рот. При загрозі виникнення перешкод на шля­хах евакуації вживаються заходи для своєчасного виносу (вивозу) наявних у батальйоні поранених і хворих (допомога командуван­ня в транспортних засобах, посилення роботи санітарного транс­порту та ін.).

Поранених і хворих, доправлених на МПБ, оглядають безпо­середньо на автомобілях, у разі потреби надають медичну допомо­гу і відправляють до медр. При наявності санітарного транспорту поранених і хворих із ПСТ, віддалених від МПБ, доцільно еваку­ювати безпосередньо до медр.

При вклиненні противника в батальйонний район оборони фельдшер батальйону може змінювати шляхи вивозу поранених і хворих, за узгодженням з начальником медичної служби бригади переключати евакуацію з рот на сусідній МПБ. Для вчасного реа­гування на зміни в обстановці, фельдшер повинен підтримувати постійний зв’язок з командиром батальйону і санітарними інс­трукторами рот.

При застосуванні противником зброї масового ураження по батальйонному району оборони медичний склад батальйону, який зберіг боєздатність, організовує розшук уражених, надання їм першої медичної допомоги, не очікуючи прибуття підрозділів бригади, призначених для ліквідації наслідків нападу.

При відході підрозділів батальйону організується винос і ева­куація всіх поранених і хворих, використовуючи'санітарно-транс- портні засоби і транспорт підрозділів, що відходять.