Виникнення Кримського ханства

На початку XIV ст. розбрат сприяв ослабленню центральної вла­ди Орди в Криму. Так хан Джанібек (син Узбека) після невдалої спро­би захопити Кафу у 1347 р., уклав з генуезцями союз, зробивши їм істотні поступки. Царювання Бердибека, сина і спадкоємця Джані- бека, відзначається мусульманськими істориками як фінал Ординсь­кої монархії. По його смерті еміри, що керували окремими провінція­ми, почали претендувати на самостійність.

В утворенні окремого від Орди ханства в Криму, крім місцевих ханів, були зацікавлені Литва і Московське князівство. (Литва і Моск­ва планували використати кримських ханів проти Орди). Створенню Кримського ханства багато в чому сприяли і турки, що вбачали в ньому союзника в боротьбі з генуезцями. Не заважали цьому і недавні вороги татар — генуезці, які привозили сільськогосподарську продукцію з ра­йонів, захоплених татарами, і тому потребували миру з татарами.

Встановлення ханської влади в Криму відбулося в першій поло­вині XV ст. з появою у 1427-1428 рр. Xаджи-Девлет-Гірея, засновника династії Гіреїв (Гераїв — достойних, шанованих), який спробував об'є­днати весь Крим під свою владу.

Питання про походженя ханського дому Гіреїв (Гераїв) досі не з'я­соване. Більшість дослідників вважають, що перший хан Xаджи-Дев- лет-Гірей — прямий нащадок Чінгіс-хана по лінії одного з його синів

Джучі-хана. У сходознавстві прийнята точка зору, що Хаджи-Девлет- Гірей був нащадком Джучі-хана в одинадцятому поколінні.

На думку російського сходознавця професора В. Смирнова (1846­1922), Хаджи-Девлет-Гірей — це прізвисько, а справжнє ім'я — Даулет- бірди, і він був сином хана Таш-Тімура (кінець Х^ ст.). Сучасний істо­рик В. Возгрін вважає, що Хадж-Девлет-Гірей був представником двох могутніх кримських родів Ширинів та Биринів. В юні роки він жив при дворі литовського князя Вітовта, що й дало йому можливість утверди­тися на престолі при підтримці Великого князівства Литовського. Най­поширенішим є віднесення цієї події до 1443 р., однак існують інші точ­ки зору — 1425, 1428, 1433 та 1449 рр. У будь-якому випадку мова йде про видатну подію на теренах Східної Європи, а саме — про постання потужної державної структури — Кримського ханства. У цьому процесі роль хана Хаджи-Девлет-Гірея важко переоцінити.

Одні історики вважають, що повністю незалежним від Орди Кримське ханство стало у 1455 р., інші — у 1470 р. Але як би не було, в ці часи все більшою ставала його залежність від Туреччини, яка у 1453 р. завоювала Візантію (Константинополь).

Заволодівши південними берегами Чорного моря і виходом до нього, Османська імперія прагнула оволодіти і північними, і східними його берегами. Проникнення турків у Крим почалось ще в ХІІІ ст. У 1222 р. війська турків-сельджуків під проводом Аладдіна-Кейкубада захопили і пограбували Судак. У 1261 р. у Крим переселилась велика група сельджуків на чолі з султаном Ізз-ад-діном-Кейкаусом, який володарював над Солхатом і Судаком. Саме з цими переселенцями у Криму почали утверджуватися мусульманські впливи.

Коли в 1466 р. Хаджи-Гірей помер, між його синами почалася бо­ротьба за престол. У 1468 р. кримським ханом став Менглі-Гірей, але в 1474 р. його розбив ординський хан Ахмед і посадив на кримський трон сина Джанібека. Менглі-Гірей вирушає до Туреччини, заручаєть­ся підтримкою султана в обмін на генуезькі міста і території, збирає в Криму своїх прихильників і разом з турецькою ескадрою Кеду-паші у 1475р. штурмує Кафу. Після чотириденного бомбардування Кафа зда­лась. Далі турки взяли Анапу, Суддею, Тану, Боспор, Монкастро і реш­ту генуезьких фортець. Було розгромлено і князівство Феодоро. З полі­тичним впливом християнських центрів у Криму було покінчено. Після цієї події у 1475р. Кримське ханство стає васалом Османської Туреччи­ни. Південна берегова смуга Криму і Азов залишаться під безпосеред­ньої владою султана; хани в майбутньому мали призначатися султа­ном, але обов'язково з роду Гіреїв. Вони були зобов'язані за вимогою султана прибувати до нього на допомогу з військами, султан при цьо­му не повинен був втручатися у внутрішні справи ханства; кримським ханам надавалось право безпосередніх відносин з іноземними держа­вами.

Водночас турки створили в Пониззі Дністра дві адміністративні одиниці, якими управляли безпосередньо Бендерське та Білгородсь- ке санджакбейство. У рамках турецької політики у Причорномор'ї важливе місце відводилося містам-фортецям з сильними гарнізона­ми, які будувались на ключових географічних позиціях. Це — Килія, Акерман та Xаджибей у пониззі Дністра, Очаків (Ак-Чакум) — біля гирла Південного Бугу, Тягин — у пониззі Дніпра. На довгий час вони стали справжніми форпостами турецького впливу у Причорномор'ї.

В історіографії відносини Кримського ханства з Османсь­кою імперією не мають однознач­ної оцінки. Питання про ступінь і характер васалітету Криму досі залишається спірним.

!сторик XVI ст. М. Стрий- ковський писав, що «турок три­мав кримську орду напоготові, як мисливець держить в своїх руках напоготові зграю хортів». Тобто турки використовували Кримсь­ке ханство як засіб тиску на Польщу і Москву.

Російський історик XIX ст. В. Смирнов висунув теорію по­вної несамостійності Кримсько­го ханства протягом всієї історії. За його словами, з 70-х років XV ст. Крим став покірним васа­лом Порти. Владу кримських ханів він розглядав як «тимчасо­ве доручення, строки якого зале­жали від ступеня прихильності і довіри старшого (Порти) до сво­го підручного».

Польський історик Л. Ко- лянковський, як і В. Смирнов, вважає кримського хана повним, хоч і не завжди слухняним васалом Османської імперії з 1475 р.

Турецький дослідник Xаліл Шалджик пише, що кримські хани проводили незалежну політику, особливо у першій половині XVI ст.

Історична довідка КРИМСЬКЕ ХАНСТВО з 1475 р. перебу­вало у васальній залежності від турецьких султанів. Хан Менглі-Гірей, який був захоп­лений турками під час взяття Кафи, піддався Мегмету II Завойовнику за умов постійного перебування в Стамбулі своїх найближчих родичів, а також передачі Ос­манській імперії прибережних територій від Балаклави до Керчі з центром у Кафі. На­томість Порта обіцяла призначати ханів у Крим лише з династії Гіреїв (хан як васал султана перебував на становищі "тікме"— призначеного), надати ханству внут­рішньополітичну автономію і право зноси­тися з іноземними володарями. кторики відзначають, що у своїх васальних зобов 'язаннях перед турецькими султанами кримські хани мали більшу незалежність у своїй внутрішній та зовнішній політиці, ніж молдавські, волоські і трансільванські князі. ПОРТА — в літературі і європейських дипломатичних документах ХУ-ХУІ ст. офіційна назва турецького уряду, власне — канцелярії великого візиря і Дивана (Дер­жавної Ради) Турецької (Османської) імперії. Назва походить від французького слова рогів — двері, ворота, вхід до канце­лярії великого візиря. Вживалися також терміни: Оттоманська Порта, Висока Порта, Блискуча Порта.

Американський історик В. Остапчук зазначає, що «хоча Кримське ханство було васалом Порти, замість сплати данини воно отримувало щорічні дотації від Порти, за що кримські військові сили на випадок військової кампанії мали бути разом з османськими. Династія Гіреїв че­
рез своє чингізидське походження мала вище місце в тюрксько-мон­гольському суспільстві, ніж вискоч­ки з османських династій. І все ж ба­гато послань ханів Гіреїв були адре­совані візирю та іншим офіційним особам, що посідали високе станови­ще, але не самому султану, що свідчи­ло про рангову перевагу останнього». Точку зору В. Остапчука поділяє в основному і російська дослідниця О. Хорошкевич.

Таким чином, можна підсумувати, що відносини між Кримським ханством і Османською імперією будувалися на політичному верхо­венстві султана. Вони були напівнезалежними — напівконкурентними при військових діях заради оволодіння новими територіями, зокрема Угорщини і Польщі, Османською імперією, півдня Східної Європи Кримським ханством. В економічній галузі їх основою був розподіл між васалом і сюзереном прибутків від торгівлі в Кафі, зацікавленість в яких міцно цементувала їхні зв'язки.