Князівство Феодоро (Готське князівство)

К

нязівство Феодоро виникло наприкінці XII ст. (його на­селяли християнські готи, греки, візантійці та караїми). Правителі були вихідцями із знатного вірменського роду Гаврасів-Таронітів. Столицею стало місто на горі Мангуп, в УИ-УШ ст. воно мало назву Дорос, у джерелах XIV-XV ст. називалося Феодоро або Мангуп.

Коли в XIII ст. в Криму з'являються монголи, правителі Феодоро встановили з ними мирні відносини і утрималися в своїх володіннях.

Князівство Феодоро посідало по­мітне місце не тільки в історії Кри­му, але і в Східній Європі. Зберегли­ся документи, згідно з якими донь­ка князя Олексія у 1426 р. одружилася з Трапезундським царе­вичем, який став останнім імпера­тором; дочка князя!саака Марія в 1472 р. вийшла заміж за Стефана III, господаря Молдавського князів­ства. Другу дочку!саак просватав за сина!вана III. Великий князь мос­ковський погодився і доручив вес­ти переговори з цього приводу по­слу Старкову. Шлюб не відбувся через завоювання турками Криму в 1475 р.

Гавраси перебували в родинних стосунках з візантійськими імператорами з дому Палеологів, чий герб — двоголовий орел — зображено на плитах з написами мангупського князя Олексія, «владики Феодоро і Помор'я». Він правив з 1420 по 1434 рр. У цей час населення князівства налічувало 200 тисяч осіб. У 1427 р. князь побудував фортецю Каламіту (Шкерман), під захистом якої знаходився однойменний морський порт, що став конкурентом генуезців.

Історична довідка МАНГУП (Мангуб, Манкюп, Мангуп- Кале, Ман-Кермен, Феодоро). Місто розташоване за 18км на південь від Бах­чисарая. Засноване в VI ст. н. е. Населя­ли його спадкоємці тавро-скіфів, сар- матів (аланів), готів, візантійців, ка­раїмів. З кінця XIII ст. — політичний центр готсько-грецького князівства Федоро. Протистояло татарам і генуезцям, доки в 1475р. його не завою­вали турки-османи. Після приєднання Криму до Росії (1783р.) Мангуп перестав існувати як населений пункт. Руїни Фе- одоро-Мангупа (фортеці, цитаделі та ін.) нині входять до складу Бахчиса­райського історико-культурного дер­жавного заповідника.

Вважаючи своє становище досить міцним, Олексій вступив у відкриту боротьбу з генуезцями і в 1433 р. захопив фортецю Чембало. Але надісланий з Генуї флот швидко повернув фортецю, а потім розг­ромив і Каламіту, захопивши в полон сина Олексія, також Олексія. Невдовзі після завершення військових дій княжича відпустили, і в 1434 р. по смерті батька він став правителем Феодоро. Каламіту згодом відбудували.

Рис. 8.3. Турецьке військо

 

Напередодні турецького захоплення Криму, в 70-ті роки XV ст. відно­сини між Феодоро і Кафою стають дедалі дружнішими. У 1471 р. князь Феодоро Ісаак відвідав Кафу і уклав союз з генуезцями. Але в першій половині 1475 р. розгорнулася боротьба за престол у Феодоро. Дізнав­шись про смерть Ісаака, його племінник Олександр швидко прибув із загоном в 300 воїнів з Молдавії, де перебував у вигнанні. Йому вдалося відбити престол у сина Ісаака. Але дні Феодоро вже були полічені; влітку цього ж року турки-османи при підтримці татар висадили військо на кримському узбережжі і на початку липня підійшли до Мангупа.

Озброєні вогнепальною зброєю і знятими з кораблів гарматами, турки і татари п'ять разів ходили на приступ, але взяти місто не змог­ли. Фортеця впала в грудні 1475 р. в результаті хитрощів турок. Князь Олександр та інші чоловіки, представники княжої родини, загинули у в'язниці в Стамбулі. Живим залишили лише малолітнього сина кня­зя. Турки лишили за ним титул мангупського князя, але реальної вла­ди ні він, ні його нащадки ніколи не мали.

Захопивши гірський Крим, турки утворили Мангупський кадилик — судово-адміністративний округ з центром у Феодоро, включивши до його складу не лише територію колишнього князівства, а й частину генуезь­ких володінь у південно-західному Криму (зокрема Чембало, переймено­ваного в Балаклаву). Кадилик підпорядковувався безпосередньо султану Османської імперії. Фортеця Феодоро, перебудована турками, проісну­вала до XVIII ст.

Історична довідка

КРИМСЬКІ ТАТАРИ. Починаючи з епохи античності і до XIII ст. Кримський півострів називався Таврікою, Таврією, Тавридою. Назва "Крим" відома тільки з XIIIст., коли Таврію захопили монголи. Згодом ця назва закріпилася за півостровом. Після утворення в XIIIст. Улуса Джучі у Криму оселяється частина монгольських і тюркських народів,ос- нову яких склали кипчаки.

В історичній літературі висловлювалася думка про те, що саме на основі цих степових племен формувалися кримські татари. Але питання про їх походження є дуже складним і невирішеним наукою. Кримські татари історично і етнічно були пов'язані не тільки з кип­чаками, але й з іншим тюркомовним населенням краю. Зокрема, південнобережні тата­ри належали не до кипчацької, а до так званої огузької групи тюркських мов. Тому кримських татар не можна вважати прямими нащадками монголів. їхнє форму­вання відбувалось надто складним шляхом. Процес формування кримських татар як ок­ремого етносу тривав XIII — XVI ст. Як результат, у Криму виникли дві основні групи кримських татар: південнобережні та північнокримські (степові), які відрізняються ан­тропологічними ознаками і мовою.

До першої групи відносяться мешканці Південного узбережжя, гірського та передгірного Криму, в етногенезі яких взяли участь нащадки стародавніх племен кіммерійців, таврів, скіфів, греків, аланів, готів, гунів, хазарів, генуезців і частково кипчаків, а також тур- ки-сельджуки, які почали переселятися в Крим в XIIIст. Південнобережні кримські та­тари відрізняються від степових татар відсутністю монголоїдних ознак і мовою. До скла­ду північнокримських татар, які сформувалися в степовій смузі, ввійшли, головним чи­ном, кипчацькі племена, а також залишки хазар, печенігів, гунів, монголів і ногайців. Через історичні та інші причини кримські татари відрізняються від татарського насе­лення Поволжя, Приуралля і Сибіру. Головним чином це виражено у специфіці зовнішності, матеріальній та духовній культурі. Кримські татари виділяються своїм більш європеоїд­ним антропологічним типом, своєрідними рисами побуту, звичаїв, мови.

Кримське ханство

КРИМ У СКЛАДІ ОРДИ

Серед держав-спадкоємців Улусу-Джучі Кримське ханство зай­мало особливе місце. Зручне географічне розташування півостро­ва, самою природою захищеного від нападів, здавалося б, створювало передумови для формування незалежного політичного організму. Але Кримське ханство склалося дуже пізно (30 — 40-ві рр. XV ст.) і ще в середині XV ст. підпорядковувалося Орді. Як самостійна дер­жава воно проіснувало недовго, але весь час відігравало помітну роль у Причорномор'ї, змушуючи рахуватися з ним наймогутніших сусідів.

Перше вторгнення монгольських армій на Кримський півострів припадає на 1223 р., коли загони під командуванням Джебе і Субудея зробили рейд по причорноморських степах.

Пройшовши весь півострів з півночі на південь, монголи рушили на багатий Судак. Розоривши і пограбувавши місто, вони покинули півострів, попрямувавши до Центральної Азії. Це був короткочасний набіг. Справжнє нашестя на Крим монгольські загони зробили під командуванням хана Батия в 1239 р. Кипчаки, що жили в степових районах, були розбиті, міста і городища в передгір'ях і на узбережжі були спалені, а частину населення рекрутували в армію. Недосяжни­ми для монгольської кінноти стали лише замки і невеликі фортеці, розташовані в глибині гірського масиву. У 1242 р. монгольські загони повернулися із Західної Європи в причорноморські степи, і Крим перетворився в улус Орди.

В адміністративному відношенні становище півострова було та­ким, як і решти частин Орди. Кримом управляв улусний емір (тем­ник), що отримував цю територію у тимчасове феодальне володіння від хана за службу. Улусному еміру підпорядковувалися дрібніші фео­дали — тисячники, сотники і десятники, кожен з яких мав володіння з визначеною кількістю населення. Прості кочівники мали численні господарські повинності, виплачували різноманітні податки в хансь­ку казну і на випадок війни мали за наказом прибути для служби в повному бойовому спорядженні.

Рис. 8.4. Карта Криму, складена Я. Сандраром на основі карт Боплана (1687)

 

У другій половині ХІІІ ст. монголи захопили вірменську колонію Сурб-Хач («Святий Хрест») — Солхат. Це місто під назвою Крим ста­ло адміністративним татарським центром. В розумінні монголів сло­во «Крим» означало ставку правителя півострова і одночасно підпо­рядковану йому територію.^снує багато здогадів щодо походження назви «Крим». Згідно з одним із них слово «Крим» (Кирим) вживається в тюркській мові у значенні «рівчак», «земляне укріплення», тобто місто. Нова гіпотеза про походження назви «Крим» належить Е. Мур- заєву, який бере цей топонім з монгольського слова «кирим, хирим, херен» — товста стіна).

Крим вважався володінням ординських ханів, але не був їх рези­денцією. Монголи жили всередині і на півночі півострова. Крім того, на початку вони повністю в Криму не осідали, а залишалися тут на зиму, а влітку знову йшли в степи Причорномор'я. При цьому кожен улус мав у Криму свою зону для зимівлі. З часом осілі улус-беї утвори­ли свої бейлики (вотчини), які у XV ст. перетворились на феодальні князівства, майже незалежні від хана, зі своєю адміністрацією і судом і зі своїм власним військом. З головних родів Криму виходили «ка­рачі» — основні радники хана. Турецький дослідник X. Шалджик на­зиває Крим свого роду федерацією чотирьох родів під главенством старшого карачі з роду Ширин. Ш. Лемерсьє-Келькеже вважає, що політична влада в Криму була розділена між династією Гіреїв і кочо­вою знаттю — чотирма родами з оточення хана Батия.