Розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю». Конфесійна приналежність дедалі більше ототожнювалася з національною. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю». Конфесійна приналежність дедалі більше ототожнювалася з національною.



За висновком Н. Яковенко, «відтепер кожна з них (церков) вида­валась опонентові не спільнотою інакшого (звичайно ж, «неправиль­ного») християнського обряду, а втіленням етнічної приналежності смертельного ворога — ляха-католика чирусина-православного». А за­міна конфесійної приналежності (у даному випадку — на католицтво чи уніатство) ототожнювалася у свідомості православної спільноти зі втратою національної ідентичності.

Відновлення і легалізація Православної Церкви в Україні

Д

ля України Брестський (Берестейський) собор 1596 р. оз­начав ускладнення й загострення релігійної атмосфери. Нова спроба верхів подолати кризу православної церкви ії з католицькою церквою не увінчалася успіхом. Церква розкололася на дві частини: традиційну православну, яку поставили поза законом, та уніатську, підпорядковану католицькій.

Уніатська (з XVIII ст. греко-католицька) церква в Речі Посполитій стала офіційно визнаною. Однак до фактичного зрівняння суспіль­ного становища і права уніатського духовенства з католицьким було дуже далеко. Уніатські єпископи так і не дочекалися для себе місця у сенаті і коронному трибуналі. Католицька верхівка розглядала уніатсь­ку церкву не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилен­ня власного впливу. Ставши зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками. «Католицькі ієрархи не допускали навіть думки про рівність з уніатськими. Більш того, протягом XVII — XVIIIст. відбувався неухильний процес латині­зації останніх (нарубежі XVII— XVIIIст. католицький єпископ Польщі подав до Риму проект скасування православного і запровадження ла­тинського обряду). I тільки в 1963 р. II Ватиканський собор урівняв східний обряд з римським, тобто, через 267років після Берестейської унії». (В. Смолій, В. Степанков).

Уніатський митрополит Йосиф (Вельямін Рутський) скаржився, що внаслідок зневажливого ставлення до унії польського кліру, ук­раїнці втрачають довіру до справи, магнати і шляхта не приймають уніатство, пере­ходять на латинський обряд і ополячуються.

Рис. 7.6. Матій Потій, владика володи- мирський, потім митрополит

Польський король Сигі­змунд III Ваза оголосив Бре­стську унію обов'язковою для православного духовен­ства і всіх віруючих. М. Гру- шевський з цього приводу пише: «Король, уряд, пани

Історична довідка

УНІАТСЬКА, ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА (християнська церква). Утворилась 1596р. Визнавала верховенство папи римського при збереженні східного обряду, мови. Термін "греко-католики" почав вживатися з середини XVIII ст., а в 1767р. група като­лицьких єпископів замінила образливе для православних прізвисько "схизматик" (розколь­ник) на "нез'еднаний", для уніатів використали поняття "об'єднані". Спираючись на підтримку папи римського і польського короля, уніатська церква швидко ставала на ноги (до 1623р. понад 1,8млн. білорусів та українців стали греко-католика­ми). Зростання її сили часто супроводжувалося насиллям над православними. Особливо помітним це стало в період митрополита Матія Потія (1660-1613 рр.). Водночас, не­зважаючи на проурядовий характер уніатської церкви, її духовенство не було зрівняне в правах з католицьким духовенством примас Польщі кардинал Гембіцький вимагав від папи римського скасувати унію і перевести уніатів на "латинський обряд". В період перебування на посту митрополита Йосифа IV (1613-1637рр.) (Вельяміна Рутсь- кого) були реорганізованими уніатські монастирі. Всі вони були об'єднані у Василіанський орден на чолі з протоархімандритом, якого обирали ченці на все життя і якого затверд­жував митрополит. Окрім того Йосиф боровся за чистоту грецького обряду в бого­служінні. Богослужіння в храмах відбувалося церковно-слов'янською мовою, у яку вклю­чалася велика кількість слів з народної лексики.

Після легалізації православної церкви у 1632-1633рр. уніати отримали сім, а православні — п'ять єпархій. Становище уніатської церкви ускладнилося. За виразом М. Грушевсько- го, уніатська церква зробилася "непотрібним буфером між католицькою та православ­ною церквами, вона тільки ускладнила їх відносини". З одного боку уніатам протистояла узаконена православна церква. З іншого — зростав опор представників католицької цер­кви. Польські католицькі Синоди 1643 та 1644рр. винесли ряд ухвал, ворожих уніатам: уніатське духовенство не повинно було мати прав, які мало католицьке; католицькій молоді було заборонено вчитися в школах уніатів, уніатському духовенству служити в католицьких костелах і та ін.

Королівська влада віддавала перевагу уніатам над православними (але визнавала їх "ниж­чими" від католиків).

У Лівобережній Україні унію скасовано внаслідок Визвольної війни в середині XVIIст., у Правобережній Україні — в 1839 р., в Західній Україні — 1946 р. Відроджується греко- католицька церква у 1991 р.

Виникнення греко-католицької церкви стало подією, яку не можна оцінити однозначно. З одного боку на релігійному ґрунті посилювалося роз'єднання українського народу: "Русь нищила Русь", — як тоді говорили. З іншого — саме греко-католицька церква на західно­українських землях протягом XVШ-XX ст. була могутнім фактором збереження націо­нальної самосвідомості українців.

польські стояли на тім, що православні повинні слухатися своїх закон­них владик, силоміць відбирали церкви й віддавали уніатам, допомагали владикам карати неслухняних священиків; духовні посади надавалися тільки уніатам, а від православних духовних відбирали і взагалі тиснули православних, як тільки могли... З владиків особливо бушував Потій, чо­ловік розумний, проворний, надзвичайно енергійний, а при тім суворий, що не вагався садити непослушних до в'язниці і піддавати на всі молит­ви кари. По смерті митрополита Рогози... Потій постав на митрополії і протягом цілих п'ятнадцяти літ нищив православних як тільки міг».

На захист православної церкви стало козацтво. У 1610 р. воно не дозволило Іпатію Потію підпорядкувати собі київські церкви і схили­ти місцеве духовенство до унії. Маючи офіційно титул «митрополита Київського», Потій весь час перебував у Вільно, до Києва його так і не випустили. У 1612 р. під козацькою опікою грецький митрополит Неофіт прибуває до Києва і «сповнює владні функції: святить держа­ви, поставляє священиків». У 1614 р. козаки допомогли архімандриту Києво-Печерського монастиря Єлисею Плетенецькому відстояти мо­настирські землі від зазіхань уніатів. У 1620 р. гетьман Петро Конаше- вич-Сагайдачний разом з військом Запорозьким вступив до Київсь­кого Богоявленського братства, яке протистояло поширенню като­лицизму й уніатства.

Козацтво, захищаючи православ'я, вдавалося не лише до аргу­ментів слова, а й до шаблі. Козаками було вбито в 1618 р. намісника митрополита уніатської церкви в Києві Антонія Грековича і міського війська Ф. Ходика; козаки також погрожували розправою членам цер­ковного собору. Папський нунцій Каміло Торес 1622 р. сповіщав Римську курію: «Все робиться для того, щоб зламати опір православ­них, але перешкоджає цьому козацтво — народ войовничий і сміливий... Козаки стають на захист православ'я часом з проханням, часом з по­грозою, але завжди зі зброєю у руках».

Після Брестського собору 1596 р. майже чверть століття против­ники унії намагалися законним шляхом добитися від уряду задово­лення своїх вимог. Однак ні сеймова боротьба православної шляхти, ні участь її у рокоші 1606 — 1607 рр. (передбаченому законом політич­ному та військовому опорі шляхти польському королю) не дали бажа­них результатів.

Крім того, смерть єпископів львівського Гедеона Балабана (1607 р.), перемишльського Михайла Копистенського (1610 р.) залишала православну церкву з єдиним архієреєм — львівським єпископом Ієре- мією Тиссаровським. По його смерті уряд міг оголосити православну церкву неіснуючою, якщо вона не матиме єпископа. Тому у право­славних колах, які були зв'язані з Київським братством і військом за­порозьким, народився план відновлення православної ієрархії в обхід королівської влади. З цією метою вирішено було скористатися допо­могою Єрусалимського патріарха Теофана (Феофана), який мав про­їздити через Україну, повертаючись з Москви.

На кордоні з Росією у березні 1620 р. патріарха зустріла козацька залога на чолі з П. Сагайдачним і привела його до Києва. Тут, у Києві, шляхта, міщани і козаки переконали Теофана в необхідності висвя­чення православного єпископату. Це висвячення відбулося в жовтні спочатку у Києві і Трахтемирівському монастирі, а пізніше — в Білій Церкві та Животові на Брацлавщині. В сан Київського митрополита було висвячено Іова Борецького, у перемишльського єпископа — Ісайю Копинського, у полоцького архієпископа — Мелетія Смотриць- кого, у володимирського єпископа — Єзекеїла Курцевича, у луцького
—!саакія Борискевича, у холмського — Паісія Шолитовича, турово- пінську єпархію очолив грецький єпископ Авраамій Страгонський.

Серед істориків немає єдиної точки зору на те, як був організований і як проходив процес відновлення православної ієрархії. Одні бачать тут «руку Москви», інші вважають, що ініціатива йшла від Константино­польського патріарха Тимофія, треті — що все це було організовано П. - Сагайдачним. Однак, чиєю б ця ініціатива не була, беззаперечно одне: домовленість між козаками і патріархами була, і організовувався цей процес не один рік.

П. Сагайдачний особисто знав патріарха Теофана і кілька разів зустрічався з ним; побувало козацьке посольство і в Москві; крім того, Теофан діяв від імені Константинопольського патріарха Тимофія, в юрисдикції якого знаходилася Україна (грамота на це була дана ще в 1618 р.). I ще одне, знаючи долю протосинкела Никифора, який після Брестської унії 1596 р. був арештований поляками і помер у тюрмі, і те що Теофана звинуватили в шпигунстві на користь Туреччини, козаць­кий загін (три тисячі чоловік) охороняв патріарха протягом всього часу його перебування в Речі Посполитій. Навряд чи це було випадковим збігом обставин.

Відновлення православної ієрар­хії мало велике значення, і не тільки для церкви. Воно підняло престиж ко­зацтва, завдяки якому і під захистом якого відбувалася ця подія. Помітно вплинула вона і на поглиблення націо­нальної свідомості політично актив­них прошарків українського суспіль­ства.

Після висвячення!ова Борець­кого на Київського православного митрополита, він став добиватись за допомогою козаків офіційного виз­нання урядом відновленої право­славної ієрархії. Від імені «народу руського» митрополит склав трак­тат під назвою «Протестація» (1621 р.), де відстоював право українсько­го і білоруського православного на­селення на свою церкву і віру, засуджував насильницьке запроваджен­ня унії, утиски православних у Речі Посполитій.

Історична довідка БОРЕЦЬКИЙ ІОВ (Іван Матвійович) (?-1631 р.)—український державний, полі­тичний і освітній діяч, народився в селі Бірчому на Львівщині. Навчався у Львівській братській школі та за кордо­ном. Працював учителем, з 1604р. — рек­тором Львівської братської школи. У 1615-1616 рр. ректор Київської братсь­кої школи, потім ігумен Михайлівського монастиря у Києві. Був автором ряду по­лемічних, антиуніатських творів. У бо­ротьбі за православ 'я був тісно пов 'язаний з козацтвом. З 1620р. і до кінця життя — київський православний митрополит. У1624р. відправляє посольство до Моск­ви з проханням взяти православну Украї­ну під царський захист. Московський уряд відмовив, остерігаючись відкритої конф­ронтації з Польщею. Помер у 1631 р.

Щоб отримати підтримку в боротьбі за права православних, I. Бо­рецький звертався по допомогу до литовських протестантів. З цією ж метою він відправив у 1624 р. посольство на чолі з луцьким єписко­пом!саакієм Борискевичем до російського царя.

Великі надії у справі відродження православності церви митро­полит І. Борецький покладав на освіту і книгодрукування. Як заснов­ник і покровитель Київської братської школи, він підтримував її влас­ним коштом, згуртував навколо себе сузір'я талановитих учених, письменників, просвітників, зокрема Мелетія Смотрицького, Петра Могилу, Лаврентія Зизанія, Єлисея Плетенецького. Близькими спод­вижниками митрополита були козацькі гетьмани: Петро Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Оліфер Голуб.

У роки перебування Борецького на посаді Київського митрополи­та православна церква зміцнила свої позиції. Однак справа легалізації православної ієрархії так і не була налагоджена, хоч порушувана була православними на всіх чотирьох сеймах, які відбулися в 1621-1631 рр.

Після смерті Іова Борецького (12.03.1631 р.) православну церкву в Україні очолив Ісая Копинський (на той час архієпископ смоленсь­кий і чернігівський). Він був відомий, особливо посеред чернецтва і козацтва, як твердий і ревний оборонець православ'я, людина, кон­сервативних поглядів та прихильник проросійської орієнтації. Для королівського уряду І. Копинський був одіозною фігурою тому, як і І. Борецький, офіційно не був визнаний як митрополит.

У квітні 1632 р. польський король Сигізмунд ІІІ помер. Його син Владислав був відомий як толерантний правитель. Крім того, він доб­розичливо ставився до козаків, яких вважав елементом військової організації Польщі і противагою владі магнатів. До того ж в цей час закінчувався термін перемир'я між Польщею і Росією, і нова війна здавалася неминучою. В цих умовах для Польщі було важливо задо­вольнити, у крайньому випадку, деякі вимоги православних і, зокре­ма, козаків.

Православні вирішили скористатися сприятливою ситуацією і висловити свої претензії на Сеймі. Згідно з польською конституцією під час «безкоролівства» збиралися три Сейми: конвокаційний, елек- ційний і коронаційний.

На конвокаційному обговорювали питання, пов'язані з вибором короля. Елекційний — виборчий, на якому укладалась «Расіа сопуепіа» для нового короля, пакти угоди, після встановлення яких вибирався король. Під час третього сейму, коронаційного, відбувались урочис­тості настановлення на королівський трон новобраного короля, який складав при коронації королівську присягу.

У червні 1632 р. почав роботу конвокаційний сейм, на якому «пра­вославні і протестанти відразу заявили, що не приступлять до жодних справ, доки не буде забезпечена для всіх свобода віровизнання та не повер­нено їм прав, яких позбавлено було за правління покійного короля». Очоле­на королевичем Владиславом комісія з п'яти сенаторів і шести земель­них послів «виробила проекти угоди поміж православними і уніатами, за якими небагато діставали православні, щоб могли вони заспокоїтись».

У вересні 1632 р. відкривався елекційний сейм. Православні по­сли заявили, що не погоджуються на проект угоди і що не займуться обговоренням державних справ, поки не буде остаточно заспокоєна «православна релігія», їх підтримали протестанти. Був підготовлений проект нової угоди з православними «Пунктизаспокоєння обивателів Корони і Великого Князівства Литовського руського народу грецької релігії».

Головними пунктами угоди були:

1. Снування православної церви та її ієрархії офіційно визнаєть­ся сеймом. Православні одержують право споруджувати нові храми і ремонтувати старі, а також відкривати школи, друкарні і лікарні.

2. Визнання прав православних братств.

3. Дозвіл входити православним до складу місцевих органів уп­равління.

4. Передача Софіївського собору в Києві з уніатської юрисдикції під юрисдикцію православного митрополита Київського і деяких інших храмів і монастирів.

5. Крім престолу митрополита Київського, православні одержу­ють єпархії у Луцьку, Львові і Перемишлі в Україні, Мстиславі в Біло­русії. Уніатський митрополит зберігає владу тільки над уніатськими єпархіями і церквами. Уніатам залишаються 4 єпархії: Холм, Володи- мир-на-Волині, Пінськ і Полоцьк.

1 листопада 1632 р. Владислав схвалив статут угоди. Через 12 днів його обрали королем.

Митрополит уніатської церкви Йосиф (Вельямін Рутський) та примас Польщі Ян Венжик заявили, що тільки тоді погодяться на ці статті, коли на них дасть угоду римський папа. Папа Урбан VIII скли­кав у себе собор, на якому було признано «Пункти заспокоєння» про­тивними Божим і людськими законами, образливими для католицт­ва, папського престолу й унії.

У час коронаційного сейму 1633 р. католики й уніати почали бо­ротьбу, щоб не допустити до затвердження сеймом «Пунктів заспо­коєння». Але король Владислав IV підтвердив, що буде додержувати­ся «Расіа сопуепіа», в тому числі й «Пунктів заспокоєння».

Новий статус церви був результатом компромісу між урядом і православною церквою. I, як кожний компроміс, він будувався на поступках з обох боків.

Всі православні єпископи, висвячені в 1620 р. патріархом Теофа- ном повинні були залишити свої єпархії. Не був визнаний митропо­литом і!сайя Копинський, відомий своїм проросійськими настроя­ми.

На елекційному сеймі православними послами були вибрані, а на коронаційному затвердженні королем митрополит Київський Петро Могила (Петру Мовіле), єпископ луцький Афанасій (князь Олександр

Пузина), єпископ Мстиславський Йосиф Бобрикович. На коронац­ійному сеймі Владислав ІУ призначив комісію в складі двох уніатсь­ких і двох православних священиків, які повинні були об'їхати всі міста і села, встановити кількість уніатів і православних і розділити між ними церковне майно.

Ставши Київським митрополитом за згодою короля Владислава ^ і благословення Константинопольського патріарха Кирила Лука- риса, Петро Могила здійснив ряд реформ в церковній галузі. Рефор­мування зазнало, насампе­ред, церковне управління. Його основою стала сильна влада митрополита. П. Мо­гила, а також призначені ним посадові особи, постійно контролювали церковне життя в єпархіях. Було запро­ваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужінь, до обов'язків свяшеників дода­валось проголошення по не­ділях і святах виховних про­повідей для парафіян. Для здійснення судової влади над духовенством було запровад­жено митрополичу консис­торію — церковний судовий орган. В єпархіях регулярно скликалися з'їзди свяще­ників — собори. Відбувалося обмеження впливу козаків і міщанських братств на пра­вославну ієпархію.

Завдяки зусиллям П. Могили вдалося систематизувати засади православного віровчен­ня і впорядкувати обрядовість. Було укладено «Православне Іспові- дання віри», книги, в якій викладалися основи православної віри. Написав її ігумен Києво-Печерського монастиря Ісая Трохимович- Козловський за активної участі П. Могили. У 1646 р. було видано пра­вославний «Требник», в якому визначалися правила церковних служб (автором був П. Могила).

Рис. 7.5. Петро Могила. Малюнок учня киево-лаврської іконописної майстерні Опанаса ^а^ив^^го. Папір, туш, перо, 1749р.

П. Могила багато зробив для того, щоб вдосконалити тогочасну православну освіту. З цією метою він запроваджував у православних школах поглиблене вивчення латинської мови і навчальних дис-

Історична довідка

ПЕТРО МОГИЛА (Петру Мовіле) (1596-1647рр.) — церковний та освітній діяч XVII ст., митрополит Київський 1632-1647рр. Народився в сім'ї молдавського господаря Симеона й угорської княгині Маргарет. Початкову освіту здобув у Львівській братській школі, про­довжив навчання у Франції. Дослідники не дійшли згоди у питанні, де саме навчався Мо­гила — в колегії Ла Флеш чи в Сорбонні. Є свідчення, що він навчався також у Польщі. Служив у польському війську (ротмістр гусарського полку), брав участь у Цецорській битві 1620р. і Xотинській війні 1621 р. 1627р. (за іншими даними 1628р.) — архімандрит Кие- во-ПечерськоїЛаври. В1628-1629рр. виступав одним з авторів проекту про створенння українсько-білоруського патріархату, поєднаного з Римом. Однак, проект не зустрів підтримки ні серед українського суспільства, ні з боку Риму та Польщі. У1631 р. відкрив Лаврську школу, яка в 1632р. була об'єднана з Київською братською школою (з 1633р. — Києво-Могилянська Колегія). У1640 р. за допомогою Могили було засновано першу ру­мунську школу — Слов 'яно-Греко-Латинську Академію в Яссах. Сприяв письменникам і художникам. Автор ряду богословських творів, полемічних праць і проповідей. Похова­ний у великій Лаврській церкві в Києві. Канонізований православною церквою.

циплін, які викладалися в католицьких навчальних закладах вищого типу — колегіумах і академіях. У 1631 р. він відкрив школу в Києво- Печерській лаврі, яка в 1632 р. була об'єднана з Київською братською школою і в 1633 р. дістала назву Києво-Могилянська Колегія (у 1701 р. — Києво-Могилянська Академія).

Клопотанням П. Могили православній церкві поверталися май­но й землі. Митрополит опікувався відновленням духовних святинь православ'я: було реставровано Софійський собор, церкву Спаса на Берестові, Михайлівську церкву у Видубицькому монастирі та багато інших.

Час, протягом якого Могила був митрополитом, називають Мо- гилянською добою. Київська митрополія стала найбільш самостійною і авторитетною. У той же час діяльність П. Могили була суперечлива. Щоб відстояти інтереси вищого православного духовенства на Україні і верхівки української шляхти, він намагався догодити всім, виходячи з їх політичної орієнтації. П. Могила виступав прихильником Польщі, але разом з тим він боровся з католицькою церквою та проти унії. У Києві широкі кола православного населення, в тому числі і козацтва, були незадоволені діяльнісю П. Могили,особливо в галузі шкільної освіти, тому що запрошені ним зі Львова ієромонах!сая Трохимович, монах Сильвестр Косов та інші на посади викладачів Лаврської шко­ли звинувачувалися в хиткості своїх переконань і прихильності до унії. Справа доходила до того, що і за словами С. Косова, «був такий час, що ми, висповідавшись, того й чекали, що ось почнуть начиняти нами дніпровських осетрів, або ж того огнем, іншого мечем відправлять на той світ». Становище ускладнювалося ще й тим, що ще був живий попередній київський митрополит I. Копинський, який не думав відмовлятися від своїх прав і мав у Києві численних прихильників. До 1635 р. I. Копинський перебував у Києво-Михайлівському Золотовер­хому монастирі, пізніше жив на Поліссі, підтримував зв'язки з мона­стирями Полтавщини. У кінці 30-х рр. XVІІ ст., ставши противником церковної політики П. Могили, виступав за перехід української церк­ви під юрисдикцію Московської патріархії. Відсутність єдності серед церковних ієрархів призводила до того, що наступ на релігійно-на­ціональні права православних не припинявся.



 

Розділ VIII



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 265; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.200.49.193 (0.027 с.)