Соціально-економічне становище 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціально-економічне становище



КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

Внаслідок низького рівня продуктивних сил Кримське ханство було економічно нерозвинутим. Татарська економіка ґрунтувалася на екстен­сивних формах господарства — на кочовому скотарстві, що сполучилося з землеробством, і на позаекономічному присвоєнні шляхом грабіжниць­ких набігів на сусідні країни. У степовій зоні Криму та Причорномор'ї татари вели кочовий спосіб життя. За словами барона С. Герберштейна, татари «не залишаються довго на одному місці...Стравивши пасовища в од­ному місці, вони переселяються в інше з дружинами і дітьми, яких везуть із собою на візках». Татари кочували окремими селищами (аілами), а іноді заради безпеки об'єднувалися у великі табори (курені).

За свідченням Михалона Литвина (у 1537 р. їздив як литовський посол до Криму), «землю, хоча і найродючішу, вони, татари, не оброб­ляють, задовольняючись тим, що вона сама їм приносить, тобто тра­вою для годівлі худоби...У чередах полягає все їхнє багатство». Інший сучасник (Мартін Броневський, посол польського короля Стефана Ба- торія до татар у 1578 р.) повідомляє, що татари «харчуються кониною, верблюжиною, биками, коровами і баранами, яких у них дуже багато.-..Простий народ не має хліба, уживає замість нього товчене пшоно, роз­ведене водою, і запиває молоком».

Кочове скотарське господарство татар не могло прогодувати їх, тому вони доповнювали його кочовим землеробством. Зрозуміло, що ні скотарство, ні кочове землеробство не могли забезпечити навіть мінімальні потреби маси татар. їм доводилося ввозити продовольство з сусідніх країн — з південноруських областей і особливо з Туреччини. Завезення були нерегулярними, бо турки самі мали потребу в привоз­ному хлібі. Тривалі посухи, неврожаї і викликаний ними голод при­звели до масового падіння худоби і вимирання населення.

Все це пояснює, чому на першому місці в житті татар найважли­вішим фактором був позаекономічний спосіб добування — війна. Та­тари систематично вели війни з метою грабежу сусідніх країн і захоп­лення полонених, котрих перетворювали в рабів. Так було в XV — ХУ ст. Мухамед-Гірей (1515-1523 рр.) доповідав султану: «Не велиш піти на московського і волоського князя, чим бути ситу й одягнену». Так було й у ХУІ ст. (домініканський чернець де Люк у 1625 р. писав, що «іншого заняття, крім війни, вони (татари) не знають».

Найбільша частка захопленої здобичі, і насамперед полону, діста­валась хану, беям і мурзам — до 40%. Тому їм військові походи були особ­ливо вигідні. А малозабезпечені татари розплачувались полоном за бор­ги і менше за всіх вигравали. Таким чином, війни не давали надійного виходу з нестатку, в якому знаходилась основна маса татар-кочівників. Навпаки, війни вели до ще більшого застою в економіці і тільки галь­мували розвиток продуктивних сил. У ХУ ст. почався процес осідання татар на землю і розвиток у них сільського господарства, насамперед у південному, передгірному і гірському Криму. Цей процес відбувався досить складно. Відомі випадки, коли кримські хани намагалися адмі­ністративними заходами припинити кочування татар і перетворити їх в осілих жителів. Зокрема, Сагиб-Гірей (1532-1553 рр.) наділяв кочів­ників, що бажали перейти до осілого життя, землями в Криму. Він у примусовому порядку утримував татар від постійного пересування.

Соціальна драбина Кримського Ханства

 

До початку ХУТІ ст. у Криму остаточно затвердилася як самостійна суспільно-економічна одиниця сільська територіальна громада — дже- маат — з колективним землекористуванням, суспільними косовиця- ми і колодязями. Покращилася обробка земель і підвищилася вро­жайність.

Процесу осідання татар сприяла доступність землі — за мусуль­манським правом колишні пустоші, на які осідали нові господарі, пе­реходили у їхню власність — «Хто обробив землю, нею і володіє».

Якщо на початку після захоплення Криму турками (1475 р.) економічне життя кримських міст, насамперед Кафи, затихло, то в ХVI ст. воно знову набрало силу, а в ХVП ст. набагато перевершило рівень генуезьких часів. Економічним центром країни залишалася Кафа з її торгівельними зв'язками. Сюди «з'їжджаються купці з Конс­тантинополя, Азії і Персії», — писав про Кафу у 1634 р. перфект міста Дортеллі д'Асколі. Він зображує Кафу «величезним містом, з населен­ням у 80 тис. чоловік, що складається з турків(мають у місті до 70 ме­четей), греків, вірменів, євреїв». Кучук-Стамбулом, тобто маленьким Стамбулом, називали його сучасники. Купців тут приваблювали на­самперед невольники, потім хліб і риба. Вивіз продовольства з Кафи був у ті часи досить значним. У середині XVII ст., за повідомленням французького мандрівника Шардена, за 40 днів його перебування в місті туди прийшло більше 400 суден. Очевидно, основну частину хліба, яким забезпечувався Стамбул, складала, як і в XIV ст., пшени­ця, що вивозилася з Кафи. Велике значення в торгівлі Кафи мала риба. Для однієї тільки Венеції в Кафі, за свідченням Дортеллі, заготовля­лось до 200 бочок осетрової риби. А у Крим везли метали (свинець, мідь, олово, залізо в брусках, сталь і вироби з металу), східні тканини, фаянсовий посуд, тютюн, каву й ін.

Історична довідка

Про древню культуру кримських татар і систему освіти майже нічого невідомо. Прий­няття ісламу прилучило їх до духовних цінностей мусульманського світу. У Криму запро­ваджується арабська писемність, з 'являються книги арабських і перських авторів. Осві­чені люди користувалися великим авторитетом серед татар. Але освіта ніколи не була світською, і керувало нею мусульманське духовенство. 1500р. хан Менглі-Гірей заснував вище духовне училище (медресе), яке готувало вчених осіб духовного сану. Незабаром такі медресе було відкрито повсюдно. Головними предметами вивчення були арабська мова і філософія. З татарських філософів XVIIст. відомий Абдул-Азіз-Ефенді. Світська літе­ратура не була в пошані. Виняток становила поезія, розвинена в колах татарської знаті. кторик Магомет-Різау своєму творі "Сім планет"наводить зразки поетичної твор­чості Батир-Прея, Газі-Прея, Софа-Прея та інших. Кримські татари рано почали за­писувати народні пісні. Збереглося багато їх збірників. Але особливо відомі кримські каз­ки й легенди. Живопис і скульптура із зображенням людини і тварин були заборонені Ко­раном, зате архітектура з елементами рослинного орнаменту процвітала. Яскраве свідчення того — ханський палац у Бахчисараї.

Однак уся ця велика торгівля знаходилася в руках не татар, а ту­рок і західноєвропейських купців. Власне татарська економіка, якщо не вважати работоргівлі, була дуже мало зв'язана з Кафою. Татарське місто як торгово-ремісничий центр сформувалося тільки в XVIII ст. А до того довгий час у татар існувала примітивна форма внутрішньої торгівлі у вигляді базарів, що кочували разом з ордою, складаючи органічну її частину. Базар пересувався разом з купцями і їхніми ро­динами, разом з ремісниками (за словами безпосереднього спостері­гача — венеціанського купця!осафато Барбаро,що у 1436-1452 рр., жив у Тані, у татарському «війську є ремісники — ткачі, ковалі, зброярі й інші, і взагалі є всі необхідні ремесла»), разом з похідною мечеттю, ра­зом зі всім улусом.

Тут, на базарах, почало зосереджуватися татарське ремесло, ще мало розвинене. Тільки в XVII ст. ремісники стали осідати в містах. Кримські ремісники досягали високої якості виробів з металу і шкіри, вовни і дерева, багато з них були дійсними творами мистецтва. Кримські ножі

—«пічаки» — славилися по всьому Сходові; партії цього товару досяга­ли 400 тис. штук. Ножі і кинджали Криму цінувалися насамперед за відмінне загартування й елегантну форму клинків. Але не менш при­ваблювала аматорів і обробка — рукоятка прикрашалася інкрустацією з кістки і рогу, клинки — золотою і срібною насічкою. Такі вироби зна­ходили збут і в Європі, найбільше у Франції. У Стамбулі було навіть налагоджене виробництво підробок, на які ставилися бахчисарайські і карасубазарські клейма, після чого ціна їх різко піднімалася.

У Бахчисараї виготовлялися і різні види вогнепальної зброї. Особ­ливо славилися карабіни: один бахчисарайський карабін коштував від 15 до 200 піастрів — для порівняння відзначимо, що гарний кінь кош­тував 30 піастрів. Цього виду зброї тільки на вивіз вироблялося до 2 тис. штук у рік.

Татарські міста, що виникли на межі передгірних і степових районів Криму ще в XVI ст., у наступні два століття завдяки торгівлі й осілому ремеслу швидко росли. Найбільш великими серед них стали Бахчисарай

столиця Кримського ханства, Карасубазар (нинішній Білогорськ). Піднявся Гезлев (нинішня Євпаторія) — єдиний татарський порт, куди приходили кораблі з Малої Азії і Стамбула.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 173; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.249.219 (0.007 с.)