ТОП 10:

НЕ ВВОДИТИ», ПОЧАТОК ТЕНДЕНЦІЇ ЦЕНТРАЛІЗМУ



Велике князівство Литовське склалося як федерація окремих земель і князівств. Ступінь їх залежності від центральної влади була різною, але забезпечувала місцевому боярству, а іноді й представникам старих княжих династій, значну внутрішню автономію і, як правило, недотор­канність соціально-економічних і політичних інституцій, створених у попередній період.

Але за Ольгерда продовжується витіснення з престолів Русі на­щадків минулих династій (у тому числі і далеких родичів великих ли­товських князів). Під час правління Ольгерда в більшості підвладних йому східнослов'янських князівств сидять православні Гедиміновичі. Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське князівство, Переяслав­щину і чотири уділи на Поділлі Ольгерд роздав своїм синам і племін­никам. Представники старих княжих династій отримали уділи на місцях. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого князя литовського і зобов'язувалися «служити вірно», виплачувати що­річно данину і в разі потреби виставляти своє військо. Разом з тим вони складали великокнязівську раду і брали участь у вирішенні дер­
жавних питань. Удільні князі мали необмежену владу на місцях — розпоряджалися зем­лями і прибутками, привлас­нювали мито, на свій розсуд карали й милували. Кожен удільний князь мав своїх ва­салів з місцевих князів і бояр.

Протягом 70-х років особ­ливо швидко відновлювалося життя у Київському князів­стві, чому сприяла діяльність князя Володимира Ольгердови- ча. Розширювались територі­альні межі князівства. За ко­роткий час воно приєднало до себе Переяславщину, частину Чернігово-Сіверщини й про- стяглося від Південного Бугу, Тетерева і Случі на заході до притоки Сіверського Дінця річки Тихої Сосни на сході. Діючи в інтересах місцевої знаті, Володимир не поспішав виконувати розпорядження ве­ликого литовського князя, а то й протидіяв йому. Князь організував кар­бування власної монети і почав титулуватися як самостійний володар — «з Божої ласки князь Київський».

Бурхливо розвивалася Подільська земля, до складу якої ввійшло Пониззя Південного Бугу і Дністра. Розбудовувались такі міста, як Кам'янець, Смотрич, Бакота, Червоноград, Скала, Брацлав, Мед- жибіж, Вінниця та ін. Ці успіхи стали можливими лише за активної підтримки місцевого населення. Як свідчить літопис, «князіувійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю, а баскакам дань давати перестали». Першим великим удільним князем Подільської землі був Юрій Коріатович, протягом 1388-1390 рр. його брат Федір Коріатович уже правив князівством самостійно, фактично незалеж­но від великого литовського князя.

На Волині князь Любарт Гедимінович вживав заходів для її оборо­ни від зазіхань Польщі, сприяв розвиткові господарства і торгівлі, бу­дував міста, замки, церкви. Таку ж політику проводив його син Федір.

Рис. 3.2. Великий литовський князь Ольгерд

Збереження князівств, яке дозволяло знайти місце в політичній структурі держави для численних представників династій Гедиміно- вичів, не зачіпало інтереси місцевих феодалів і гарантувало їм недо­торканність «старовини». Угода, яку укладали з найвпливовішою ча­стиною населення, визначала відносини з верховною владою протя­гом кількох століть. У XV і на початку XVI ст. ці відносини князі
оформляють спеціальними грамотами, привілеями, пожалуваними Полоцькій, Вітебській, Смоленській, Київській, Волинській землям. Бояри, вище духовенство, городяни цих земель зберегли значний вплив на місцях, тому встановлення влади великого князя литовсько­го проходило, як правило, без особливих потрясінь.

Різка перевага слов'янського населення у складі Великого князівства Литовського сильно вплинула на соціально-економічний, політичний, культурний розвиток самого литовського народу. Литовці прийняли хри­стиянство грецького обряду, шанували давньоруські закони — «Руську правду», мову. Литовські князі спершу декларували збереження в не­змінному вигляді місцевих владних структур та звичаїв, керівної ролі нелитовської аристократії. Удільні князі мали всю повноту влади на місцях, але на найвищих щаблях державних структур перебували май­же виключно представники литовської еліти. Зате слов'янські елемен­ти переважали в економічній та культурній сферах. Отже, Велике кня­зівство Литовське було економічно, політично, культурно й етнічно неоднорідним державним утворенням. Східнослов'янські землі, які перебували в його складі, з вищим рівнем економічно-соціальних відносин і культури складали близько 90% державної території. Приблизно таке ж співвідношення існувало і між населенням. Особ­ливості структури литовської держави знайшли відображення у титу­лах великих князів литовських. Так, ще в I половині XIV ст. Гедимін іменував себе «князем литвинів і руських» або ж «литвинів і багатьох руських». Його нащадки також підкреслювали свої верховні права на землі Русі, називаючи себе князями «литовським і руськими». Добу князя Ольгерда характеризує вірш 1588 р.:

«Полска квитнет лациною

Литва квитнетрусчизною:







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.240.31 (0.004 с.)