ТОП 10:

ТЕРИТОРІЯ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА



КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

Територія ханства розділялась на дві частини: постійну терито­рію зимового перебування — власне Крим, і прилягаючу до неї літніх кочувань. Ханству належав степо­вий Крим, північні схили Кримсь­ких гір; узбережжя з 1473 р. було під владою Османської імперії.

Північні сухопутині кордони власне ханства, а не території його літніх кочувань, були незначними — це вузький перешийок Перекопу. На початку XVI ст. після розгрому Великої Орди біля рову, який захи­щав перешийок, була збудована фортеця Ор-Капу (Двері фортеці), відома в Україні як Перекоп. Після цього територія на південь від рову і фортеці отримала назву Старого Перекопу, а кримських татар стали називати перекопськими татарами.

Історична довідка КРИМСЬКЕ ХАНСТВО — держава Ге- раїв (Гіреїв) — і на Русі, і в Литві спочат­ку називалася Ордою, іноді в поєднанні з іменами хана: Орда Менглі-Гірея. На початку XVI ст. Кримське ханство стало називатися Велика Орда, або Ве­ликий Улус. Вживався і термін "юрт" в значенні "територіякочівокулуса". Але найпоширенішим на Русі була назва Крим, а в Литві — Перекоп.
Історична довідка ОР (крим.-тат. — рів, Перекоп; Ор- агзи — Орські Уста; Ор-Капу — двері фортеці — кримська назва Перекопу). Дата виникнення перекопського рову не­відома. Перекопський перешийок шири­ною від 8 до 23 км. Розташований він, починаючи від затоки Азовського моря — Сиваша і до Перекопської затоки, час­тини Киркиницької затоки. На Пере­копі була збудована фортеця Ферах- Кермен (араб.-крим, тат. — "містора- дості, весела фортеця"), гарнізони якої складали яничари. Від моря до моря в часи Мехмед-Гірея була зведена кам'я­на стіна висотою 10 аршинів і 3 — ши­риною (за даними Евлія Челеби). Біля підніжжя фортеці Ферах-Кермен було споруджено дві подвійні башти із заліз­ними воротами, через які можна було проникнути на півострів.

На заході після будівництва Іслам-Кермена на Таванському пе­
ревозі через Дніпро (1504-1506 рр.) ханство стало контролювати всю південну течію ріки. У 1510 р. цей район став місцем постійного кочу­вання кримчаків. На крайньому заході володіння ханства простяга­лись до басейну р. Сині Води. Східним кордоном був басейн р. Міус (Молочна Вода), але до самого Міуса кочування кримців, як правило, не доходило. Крім того, кримські хани отримали від султана частину Бессарабії і частину «доходів» з Молдавії. Після остаточного розгро­му Орди Кримське ханство стало контролювати територію між До­ном і Кубанню.

Рис. 8.5. Перекоп. Гравюра XVIIст.

 

Столицею ханства до кінця XV ст. залишався Старий Крим (Ескі- Кирим), потім на короткий час вона переноситься в Кирк-Єр, а з 1503 р. резиденцією Гіреїв стає Бахчисарай («місто садів»).

Отже, в першій половині ХУІст. Кримське ханство фактично охоп­лювало не тільки степовий і передгірний Крим (південний і частково гірський Крим належав туркам), але і степові простори між низов'ями Дніпра і Дону, а також степ між Доном і Кубанню. Площа Кримського ханства складала 250тис. кв. км. при всій території Криму у 27 тис. км2. Загальна чисельність кримчаків визначається дослідниками в межах 200-300 тис. чоловік, з яких близькоо 25% належали до жителів ногайсь­ких степів.

Наприкінці ХІІІ ст. зі складу Улуса Джучі виділилась орда під про­водом темника Ногая. У другій половині XVI ст. татари на чолі з Кази- мурзою (Казиїв улус) відокремились від Ногайської Орди та відкочу­вали під Азак (Азов), де утворили орду «Малі Ногаї». Вони признали зверхність турецького султана та кримського хана і розселились на північ від Перекопу, під Азаком і між Доном і Кубанню. Тому що мож­ливості кочування між Буго-Дністровським лиманом і гирлом Дону були обмежені, ногайці постійно ворогували за пасовиська на Право­бережжі з Білгородською ордою, а на Лівобережжі — з Кримськими улусами. Згодом, у першій половині ХVП ст. Малі Ногаї розпалися на Білгородську (Буджакську), Єдисанську, Єдичкульську (Єдишкульсь- ку), Джамбуйлуцьку (Джамбойлуцьку) орди, які розселилися по при­чорноморських степах аж до Дунаю.

Білгородська орда (орда Малих Ногаїв, Буджакська, Добруджсь- ка) займала степи Буджака між гирлами Дністра і Дунаю. Татари по­чали селитися в цій місцевості ще до XIV ст. У XVI ст. білгородський мурза Бакай часто очолював напади білгородських татар на Польщу та Російську державу. Масовий приплив ногайських татар в білго- родські степи стався на початку XVII ст. Населення Білгородської орди займалось скотарством (розведенням коней, великої рогатої худоби та овець). На відміну від інших ногаїв, населення Білгородської орди частково займалось землеробством — вирощувало пшеницю, жито, ячмінь, просо. Однак головним джерелом збагачення феодальної вер­хівки залишалися грабіжницькі напади на сусідні країни.

Єдисанська (Очаківська) орда — займала південноукраїнські землі між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Очаків (адміністративний центр орди) та навко­лишня місцевість між Бузьким лиманом і Делиголем знаходилися під безпосередньою владою султанської Туреччини. Решта території була у васальній залежності від Кримського ханства. Населення Єдисансь- кої орди займлося скотарством, торгівлею і частково землеробством. Продавали головним чином зерно і сіль. Очолював орду каймакан з роду Гіреїв, який призначався кримським ханом. Феодальна верхівка Єдисанської орди постійно втягувала чоловіче населення краю в гра­біжницькі напади на українські, російські, польські та інші землі.

Єдичкульська орда з другої половини XVI ст. кочувала в степу між Дністром і Дунаєм. Правителями цієї орди були феодали-мурзи, на чолі яких стояв сераскир-султан також з роду Гіреїв. Крім того, управління ордою здійснював спеціальний ханський чиновник — яли-агаси, обо­в'язком якого було збирання данини для хана. У 1706 р. правителі Єдич- кульської орди звернулися до турецького султана з проханням звільни­ти їх від підпорядкування кримському хану і прийняти у своє безпосе­реднє підданство, зобов'язуючись при цьому щорічно платити султану велику данину і постійно брати участь у війнах. Однак Порта відхилила цю пропозицію, зобов'язавши султанським фірманом задунайське на­селення підкорятися кримському хану. У середині XVIII ст. за розпо­рядженням кримського хана Єдичкульська орда перекочувала на лівий
берег Дніпра і зайняла територію від Кизикермена до гирла р. Конки і від Дніпра до верхів'їв рік Конки і Берди.

Джамбуйлуцька (Перекопська) орда заснована ногайськими племе­нами, що переселилися в другій половині XVI ст. з північно-кавка­зьких степів, кочувала між Перекопом, Дніпром і р.Бердою.

Зобов'язання ногайських мурзів перед кримським ханом поляга­ли в наданні йому певної кількості військових підрозділів, передача частини здобичі та виділення грошей за кожного полоненого. Разом з тим влада ханів над цими ордами в окремі періоди була досить умов­ною — у 1621 р. Кан-Темір-бей із роду Мангитів, минаючи попередній сюзеренітет хана, склав присягу султану Осману II. Лише після пев­них військових дій хану Магмет-Гірею III вдалося схилити ногайців до покори. Проте подібні випадки у взаємовідношеннях кримчаків з підлеглими їм ордами траплялись і в наступні роки. У васальній за­лежності від Кримського ханства перебували також черкеси, які му­сили сплачувати кожному новопризначеному хану данину «живим товаром» — 300 хлопчиків і дівчаток, а один із синів хана жив на землі черкесів, виконуючи обов'язки головнокомандуючого.

Територія Кримського ханства була поділена на ханський наділ і князівства (бейлики), якими керували глави родів (беї). Беї мали пра­во одружуватися з ханськими дочками, не голити бороди, як і хан, відправляти своїх послів до іноземних володарів. Беї нерідко воювали між собою і самостійно чинили наскоки на чужі землі. Xан не мав права вимагати податки ні з беїв, ні з їхніх васалів. Навіть іновірці (греки, вірмени та інші), підданці беїв, не сплачували ханові податків. Корін­ними кримськими родами були Ширини (улус яких знаходився в Ста­рому Криму від р. Карасу до Керчі і сусідив з Османською Кафою),

Барини (карасубузарське каймакан- ство — нинішній Білогорськ), Кип­чаки (намісники в Кирк-Орі), Арги- ни (улус в районі Кафи і Судака).

Історична довідка ДИНАСТІЯ ГІРЕЇВ (Гераїв) — точних повідомлень про походження чи значен­ня слова "гирей" нема; можливо, воно відносилось до етноніму — назви роду чи племені гирей (кирей), бо роди з подібною назвою зустрічалися серед тюрків Се- редньоїАзії, Казахстану і Західного Ки­таю. Згідно з легендою тюркомовного населення Криму вихователем (атали- ком) царевича, майбутнього засновника династії, була людина, що належала до роду Гіреїв. Починаючи від Менглі-Гірея, сина Xаджи-Гірея, цю частину імені стали давати кожному царевичу як складову подвійного імені.

Беї Ширини, Барини, Кипчаки, Аргини називалися «карачі». Вони не лише впливали на рішення ханів, але і на вибори ханів, і навіть неодноразо­во скидали їх. На користь беїв йшла десятина усієї худоби, що перебува­ла в особистій власності татар, і з усієї здобичі, захопленої під час гра­біжницьких нападів, що організову­вались феодальною аристократією, яка одержувала також виторг і від продажу бранців.

Кримськими ханами завжди були представники роду Гіреїв. З 1502 р. вони мали титул: «УлугЙортнинг, ве Техти Киримнинг, ве Деш- ти Кипчакнинг, улуг хани», що означало Гіреї«Великий Хан великої Орди і престолу (держави) Криму і степів Кипчака». До османського вторг­нення кримські хани або призначалися своїми попередниками, або обиралися представниками вищої аристократії, насамперед, карач- беями. Але з часу турецького завоювання Криму вибори хана здійс­нювалися надзвичайно рідко, це було винятком. Скинутих ханів відси­лали на острів Родос. Було чимось надзвичайним, якщо хан зберігав свій сан більше, ніж п'ять років. За існування Кримського ханства на престолі побувало, за свідченням В. Смирнова, 44 хани, але правили вони 56 разів. Це означало, що того самого хана то скидали з престолу за якусь провину, то знову саджали на престол. Так тричі були на пре­столі Менглі-Гірей І, Каплан-Гірей, а Селім-Гірей виявився «рекорд­сменом» — його зводили на престол чотири рази.

До ханських прерогатив належали: публічна молитва — хутба (тобто проголошення йому «за здоров'я» у всіх мечетях), видання законів, ко­мандування військами, карбування монет. Економічною опорою хана було власне землеволодіння — домен. Крім цього, хану належали всі соляні озера, а також необроблені землі. Але прибутки хана складались здебільшо­го не з надходжень від експлуатації до- мена, а від загальнокримської торгівлі трофеями від набігів.

Згідно з мусульманським правом (Чингізове торе) в Криму до початку XVIІ ст. зберігся звичай, за яким спадкоємцем хана призначався не його син чи найближчий родич по генеалогічній лінії, а старший в роді Гіреїв. У 1607 р. хан Гази-Гірей з ме­тою зміцнення ханської влади вста­новив новий порядок престолоспад- коємництва — від батька до сина.

Другим за значенням після хана був калга-султан — намісник держа­ви. Резиденція калги-султана була в місті недалеко від Бахчисарая, нази­валася вона Ак-Мечеть. У нього були свій візир, свій диван-ефенді, свій кади, його двір складався з чинов­ників, як і ханський. Рис. 8.6. Татарський хан

За калгою в ієрархічній градації стояв нуреддин-султан, як пра­вило, його брат. Стосовно калге він був тим же, що і калга стосовно хана. Під час відсутності хана і калги брав на себе командування ар­мією. Він жив у Бахчисараї.

Історична довідка

БЕЙ (бек, бий) — в Криму титул начальників дворянських і деяких військових родів (на­приклад, перекопський бей — комендант фортеці Ор (Перекоп). Цей титул часто замі­нювали арабським синонімом емір.

КАЛГА (від монг. ворота) — в Криму співправитель хана, управляв правою (східною) час­тиною ханства і предводитель правого крила його збройних сил.

НУРЕДДИН — (араб. "світило віри") — в Криму другий після калги співправитель хана, що управляв західною (лівою) частиною ханства і предводитель лівого, меншого, за кількістю крила військ.

КАРАЧІ (від монг. підданий) — в Криму титул беїв, начальників чотирьох (п'яти) наймо- гутніших феодальних родів, які відігравали значну роль у внутрішній і зовнішній політиці ханства.

МУРЗА, МИРЗА — титул кримських дворян.

МУФТІЙ (араб. той, що видає постанови) — знавець мусульманського канонічного права (шаріату), до якого зверталися в спірних релігійно-правових проблемах. МУЛЛА (тур. молла, араб. мевла — пан) — мусульманин, духовна особа. МУЕДЗИН (араб.) — мусульманський духівник, який голосною декламацією з мінарета віршів із Корану закликає віруючих до спільної молитви в мечеті.

ШЕЙХ (араб. старець) — титул начальників арабських родів або мусульманських духов­них настоятелів, зокрема високопоставлених осіб у братствах дервішів. Цьому титулу відповідає титул "пір".

ШЕЙХ-УЛЬ-ІСЛАМ (араб. шейх ісламу) — титул найвищого духовного настоятеля (ве­ликий муфтій).

Особливе місце в ханстві займав великий бей (ЬеуіегЬед). Ним був представник роду Ширин і займав перше місце після царевича. Він же був старшим карачі.

За зовнішню безпеку ханства відповідав Ор-бек (Орбей, намісник Перекопа), він же здійснював постійний контроль за всіма ордами ханства, що мешкали поза межами півострова. На цю посаду призна­чались то царевичі, то представники роду Кипчак.

Одна з родичок хана, як правило це була мати або сестра, посідала посаду султанши-валіде або ула-султанши. Принци з роду Гіреїв но­сили титул султана. Решта членів сім'ї — огланів.

Офіційними розпорядниками волі хана були чиновники хансь­кого двору — ат-аги (від 150 до 200 чоловік), кожен з яких виконував певні обов'язки. Прагнучи позбутися залежності з боку беїв і турків, кримські хани в кінці ХУ ст. створюють загони ханської гвардії (капи- кулу), сформовані за зразком турецьких яничарів. Гвардійці були про­тивагою феодальній знаті. З них починає формуватися нове служиве дворянство. Тоді ж уведена нова посада при ханському дворі — капи- агаси, що прирівнювалися до великого візиря в Туреччині.

Кочові орди поза межами ханства (в Лівому Причорномор'ї) очо­лювали беї — сераскири. Вони нерідко були самостійними в діях і не завжди підкорялися владі хана. Ступенем нижче на соціальних сходах стояли васали беїв і ханів — мурзи (татарське дворянство). Серед за­лежної частини населення можна виділити улусних татар — кара-та- тар (чорних), залежне місцеве населення, і на найнижчому ступені стояли раби-невільники.

Особливу групу складало мусульманське духовенство. Іслам впер­ше прийшов до Криму у 1223 р., коли тут утворився улус Орди. Тоді молодший брат Батия хан Берке (1209-1266 рр.), прийнявши іслам особисто, активно впроваджував його у ханстві. Цей процес посилив­ся відтоді, як Берке віддав Судак турецькому султанові і турки-мусуль- мани почали освоювати південне узбережжя. Але остаточне зміцнен­ня позицій ісламу в Криму пов'язане з ім'ям хана Узбека (1313-1342 рр.), який впровадив іслам на півострові як державну релігію. Завершив процес ісламізації Криму легендарний Тімур (1336-1405 рр.), який відкрито спирався у своїй політиці на півострові на іслам і мусуль­манське духовенство і сприяв всілякому зміцненню «релігії пророка» й вимог шаріату.

Рис. 8.7. Бахчисарай. Резиденція кримського хана. Гравюра 1687р.

 

Після підкорення Криму у 1475 р. турками-османами релігійне життя півострова знаходилось під протекторатом Стамбула. Султан же виступав як халіф щодо мусульман Криму, його вважали ставле­ником самого Аллаха. Головною персоною серед духовенства Криму був верховний муфтій (Шейх-уль-іслам) .

Муфтій жив у Бахчисараї, був тлумачем закону у всіх спірних чи важливих випадках, він призначав чи знімав суддів. Йому належали значні території, які входили до духовного домену, і вакуфні землі, звідки надходили великі прибутки. Далі на ієрархічних сходинках місця займали кадіаскер (військовий суддя), каді (судді за шаріатом), мудериси (відповідальні за навчання у мусульманських школах), шей­хи (голови мусульманських братств), софу (послушники братств, або пустельники).

Судили у Кримському ханстві за Кораном чи шаріатом (шаріат (араб.) — сукупність релігійних чи юридичних норм, що ґрунтували­ся на Корані, мусульманське право). Карали за злочин суворо. Визна­чати покарання надавали змогу позивачеві, який міг або застосувати помсту («око за око»), або обмежитися стягненням штрафу з винно­го. Власні суди мали всі іновірці, як християни, так і іудеї.

Найважливіші питання вирішувалися у Державній Раді (тюрк. «Диван»). За даними турецького богослова Евлія Челебі, засідання дивана проходило так; «...на диван збираються всі капи-кулу (офіцери ханської гвардії) і карачі. З правого боку від хана сидить калга-султан.— ..Зліва нуреддин-султан. Далі з правого боку стоять шейх-уль-іслам (вер­ховний муфтій) і голови трьох мезхабів — муфтії. З лівого боку стоять кадіаскер (військовий суддя), біля нього — міський мулла і 24каді. Хансь­кий візир стоїть на ногах, іноді сідає на стороні калги-султана. Далі стоять на ногах ат-аги (чиновники ханського двору), вони прислугову­ють. А диван-ефенді (служник уряду) стоїть на стороні нуреддин-сул- тана, а також інші правителі і скарбники, мультазіми (відкупники), секретарі дивану, і всі інші писарі стоять на тому боці». Окрім хана і головних урядовців, сюди запрошувались представники від ногаїв, беї та мурзи. У дивані вирішували справи внутрішнього управління і зов­нішньої політики. Диван був вищою судовою інстанцією. Рішення його, незалежно від кворуму, були обов'язковими для всіх татар. Але відсутність карач-беїв могла паралізувати прийняття рішень дивану. Тому коли карач-беї хотіли заблокувати якусь ініціативу хана, то про­сто не приходили на збори ради. А без санкції дивана хан не міг зро­бити жодного важливого кроку.

Таким чином, татарські роди і племена з їх беями і мурзами, хоча й номінально, були у васальній залежності від хана, фактично татарсь­ка знать була самостійною і справжнім господарем у Кримському ханстві.

Політична структура Кримського ханства

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.214.113 (0.011 с.)