Крим та кримське ханство в хііі - першій половині XVII ст.

Італійські колонії в Криму

У

другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму утверджуються італійські торгівельні республіки — Генуя і Венеція. Візантійський імператор Михайло Палеолог на­дав у 1261 р. італійцям, а в 1265 р. і венеціанцям право вільного пла­вання у Чорному морі. У 1266 р. генуезці купили у хана Менгу дозвіл влаштувати торгівельну факторію на місці давньогрецького міста Фео­досії, яка була названа Кафою (Кафас). Одночасно венеціанці влаш­тувалися в грецькому місті Сугдеї (Судак) та Боспорі (Уокрого) — Керч. Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські ко­лонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Лупико (Алупка), Форм (Форос), Луста (Алуш- та). У Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці, і венеціанці. На чор­номорському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. У Причорномор'ї вона володіла фортецями Монкастро (Акер­ман, Білгород-Дністровський), Олеша (Сакігиш ІПісік), Матрега (Тмутаракань). Генуезькі колонії в Північному Причорномор'ї тягнулись від Дунаю до Кавказу.

Татарське населення, яке проживало на території, підвладній ге- нуезцям, було підпорядковане ординському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійними і залежали
лише від Генуї, звідки до них при­силались консули. У той же час не­стабільні відносини італійських колоній з Ордою нерідко призво­дили до трагічних для генуезців наслідків. При цьому не рятували підписані з ханом угоди і фортечні стіни. У 1299 р. військо хана Ногая спалило Кафу, Сугдею, Боспор, Кирк-Єр, Херсонес. У 1307 р. хан Тохта знову захопив Кафу, щоб помститися за продаж генуезцями у рабство дітей, захоплених в улу­сах Орди. У 1395 р. Кафу пограбу­вав Тімур (Тімурленг), а в 1397 р. — емір Едигей. Однак, генуезці, що мали величезні прибутки від торгівлі, щораз відбудовували свої володіння і навіть розширювали їх. У 1380-1381 рр. вони уклали угоду з ханом Тохтамишем, за якою все південне узбережжя півострова від Чембало (Балаклава) до Солдаї (Судак) передавалося в їх повне володіння.

Крім італійських колоній, в Криму в ХІІІ ст. знаходилися ще кілька феодальних володінь. Одним з них був Херсонес. Після падіння Візантії він підпав під вплив Трапезундської імперії, що виникла в 1204 р. В одному з письмових джерел йдеться, що 1223 р. Херсонес на рівні з іншими містами південно-західного Криму платив Трапезунду данину — «річні внески». З другої половини ХІІІ ст., коли всю терито­рію на Чорному морі захопили італійські купці, Херсонес опинився осторонь від морської торгівлі і став втрачати свій вплив. У кінці XV ст. на місці колись багатого і впливового міста існувало рибальське посе­лення. (Арабські письменники того часу називають Херсонес по-та- тарськи — Сари-Кермен — Жовта Фортеця).

У ХІІІ ст. виникає ще одне феодальне володіння в країні асів (аланів) з містом-фортецею під назвою Кирк-Єр (Сорок Братів), або Кирк-Ієр (Сорок місць), Кирк-Кор (Чуфут-Кале) біля Бахчисарая. На чолі алансь- кого князівства стояли місцеві князі, які на противагу основній масі аланів прийняли християнство. Вони володіли князівством аж до кінця ХІІІ ст., коли його захопили ставленики хана Ногая — беки Яшлау (Сулешеви).

Рис. 8.1. Венеція

На гірському березі між Сугдеєю і Херсонесом знаходилися неве­ликі фортеці, заселені в основному готами і греками. Про 40 таких фортець згадує Г. де Робрук, посол французького короля Людовіка ІХ, що проїздив Кримом 1253 р.

Існувало і невеличке поселення Ески-Кермен, яке входило до складу Мангупського князівства. Більшість цих міст і фортець — центрів невеликих володінь збереглися і після завоювання монгола­ми в ХІІІ ст. Кримського півострова.

КАФА (КАФФА, КАФАС, КЕФЕ)

Кафа була заснована генуезцями в 60-ті роки ХІІІ ст., а у ХІУ-ХУ ст. вона набула значення найважливішого міжнародного центру торгівлі Заходу зі Сходом. Свого кафинського консула генуезці іме­нували «главою Кафи і всього Чорного моря», що мало тоді цілком реальний зміст. У другій половині XV ст. тут налічувалось до 8000 бу­динків з 70000 населенням. У Х^ ст. її переважно населяли греки і вірмени, з часом росло й число татар. Надалі, у XV ст., особливо швид­ко росло вірменське населення. їхня колонія в Кафі виникла на по­чатку XIV ст., в 1439 р. вірмени складали вже половину всіх городян, а в 1475 р. — дві третини. Крім того, велика кількість вірмен мешкала в інших містах Східного Криму.

Рис. 8.2. Кафа. Гравюра XVII ст.

 

У місті жило і багато євреїв. Документи згадують серед жителів валахів (румун), поляків, грузинів, мінгрельців, черкесів. Це було ве­лике багатомовне морське ремісниче і торгівельне місто.

У гавані Кафи вантажилися товари з Поволжя, Середньої Азії, з Індії і Північної Русі. Велика питома вага припадала на вивіз зерна, що вирощувалося в Криму, на рівнинах Приазов'я і Прикубання; ви­возилася і солона риба. Продовольство направлялося, головним чи­ном, у Константинополь. Він у ті часи забезпечувався переважно з Криму. Перебої в підвозі доводили візантійську столицю ледве не до голоду. Про це розповідає візантійський хроніст Никифор Григора. Крим став однією з житниць Європи.

Займалися генуезці і работоргівлею (ринок рабів був заснований у 1266р.). Невільників відправляли єгипетським султанам для їхнього війська і вивозили на Захід. Работоргівля, про яку прямо говориться в Статуті Кафи 1449 р., приносила генуезцям великі бариші.

У работоргівлі з Єгиптом, Сирією, Італією, Францією головним товаром були жінки. Генуезці закуповували їх у ХІУ-ХУ ст. на чорно­морських ринках у два рази більше, ніж чоловіків, а пізніше за одного раба брали чотири рабині, між іншим, незмінно за більш вищою ціною. В одному італійському документі того часу зазначена найбільша ціна, сплачена за 16-річну руську дівчину, — 2093 ліри, а «живий товар» збу­вався за ціною 136-І39 лір за «штуку». Місцеві законодавці розробили юридичні норми для рабів. У Русильйоні діти «білих татарок», чиї імена не збереглися в документах, вважалися рабами навіть тоді, якщо народ­жувалися вільними; у Венеції раб, який завинив, міг піддатися будь- яким тортурам.

Кафа ХІУ-ХУ ст. — інтенсивно розвинений ремісничий центр. До­кументи згадують булочників, м'ясників, кравців, кушнірів, мило­варів, шкіряників. Великого значення в Кафі набули ремесла, пов'я­зані із суднобудуванням.

Розвиток внутрішньої торгівлі й ремесла, супроводжуваний «рос­том грошового обігу», викликав необхідність випуску власної моне­ти. Карбування її почалося в Кафі не пізніше кінця XIV ст. і тривало, можливо, з перервами, до 70-х років XV ст. Основною грошовою оди­ницею була дрібна монета — срібний аспр. На лицьовому боці містив­ся герб Генуї і латинський напис, на зворотному — татарська тамга (спочатку тамга Орди, а з 30-х років XV ст. — тамга кримських Гіреїв) і арабський напис. Особлива монета чеканилася в Тані.

Ремісниче і купецьке середовище Кафи не було однорідним. Ос­новну масу населення, економічно поневолену і політично безправ­ну, складали «малі люди» («рориіо шіпиїо»). Цій основній масі насе­лення протистояла інша соціальна група — багаті купці і феодали, лихварі і работорговці з числа генуезців, греків, вірменів («рориіо §га88о»). їх було небагато (у 1308 р. — 3000 чоловік, а наприкінці ге­нуезького панування у 1475 р. — близько 1000 чол. на 70000 тис. на­селення). У 1320 р. в Кафі було створено католицьке єпископство, його єпархія простягалася від Сараю на Волзі до Варни в Болгарії. У середині XIV ст. тут було засновано єпископство вірменської право­славної церкви.

На чолі Кафи стояв консул, який щороку призначався з Генуї морською колегією і організацією, що називалася оШсіиш Сагагіае, тобто урядом для Хазарії — кримського та азовського узбережжя. При консулі складалася рада провізорів (попечителів), в обов'язки якої входило загальне спостереження за торгівлею, вона відала поліцією, будівництвом і міським благоустроєм. Крім того, існувала рада ста­рійшин (8 чоловік), що призначалася консулом і була органом загаль­ного контролю. Далі йшли два массарії (керуючі фінансами) з цілим штатом чиновників, 16 синдиків (суддів), торгівельний і продоволь­чий комітети і воєначальник міста, що відав вартою. Цивільна влада знаходилася в руках базарного пристава, що збирав мито з привезе­них на базар продуктів і стежив за їх продажем, і відкупників різних зборів і податей (у Кафі стягувався податок за одержання посади, прак­тикувався і продаж вигідних посад з публічних торгів).

У середині XV ст. пройшли деякі зміни в адміністративному уст­рої Кафи, викликані кризою, що спіткала тоді генуезькі колонії. 29 травня 1453 р. пав останній форпост, що протистояв експансії турків- осман — Константинополь. «Користь» від падіння Візантії скоро відчу­ли і європейські держави, але понад усе постраждали генуезці, які мали великі торгові інтереси в Чорноморському регіоні. Константинополь був тією пуповиною, що зв'язувала генуезькі колонії в Криму з метро­полією.

У травні 1454 р. біля берегів Кафи з'явилася турецька ескадра, що примусило генуезького консула виплачувати султану щорічну данину — три тисячі дукатів. Колоніальна адміністрація посилила податко­вий прес, і в основному він ліг на «ророііо шіпиіо» — простий народ. Городяни були незадоволені постійно зростаючими податками і по­дорожчанням продуктів харчування, особливо після неврожаїв 50-х років XV ст.

Консолідації жителів колонії заважали і чвари між представника­ми різних національностей, і розлади між конфесіями. Все це при­зводило до хвилювань, які переростали у повстання. Так, у 1454 р. на вулиці вийшли озброєні жителі з лозунгами: «Хай живе народ, смерть нобилям (багатим)!» У 1471 р. протектори (розпоряджувачі) банку Свя­того Георгія послали консулу Кафи послання: «... Ми схвалюємо, що ви придушили безладдя... Бажаємо, щоб ви і надалі зберігали там спокій і старалися, бо це залежить від вас, не допускати подібних безпорядків».

31 травня 1475 р. Кафу з моря обложили турки, кримські татари блокували місто з суші, а всередині його почалося повстання. 6 червня 1475р. Кафа капітулювала. Так завершилось панування генуезців у Криму і на Чорному морі.