ТОП 10:

Вшськове мистецтво та боротьба козашв проти турецько-татарської агресії



У численних походах і боях українське козацтво створило само­бутнє військове мистецтво, виявило високий вишкіл як на суходолі, так і на воді. Козаки були озброєні рушницями або мушкетами, пісто­лями, шаблями, списами, застосовували луки, добре стріляли з гар­мат. Крім того, у козаків були келепи (бойові молотки), якірці та ро­гульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Зброю та бойові припаси (порох, кулі) козаки виробляли самі або захоплювали в бою. Окрім зброї та належної амуніції, кожен повинен був мати сокиру, косу, лопату тощо, щоб насипати вали та будувати укріплення.

Історична довідка

ПЛАСТУНИ (козацький спецназ). Один із куренів на Запорозькій Січі, складався з плас- тунів-розвідників. Козаки куреня були призначені для виконання особливих завдань: розв­ідувально-дозорна служба, розвідка, агентурна робота на ворожій території, збирання інформації військово-дипломатичного характеру, проведення диверсій тощо. Тогочасні умови, в яких проходили бойові дії козаків, вимагали від пластунів широкого застосування всіляких хитрощів. При цьому велике значення надавалося дезінформації ворога щодо стану і намірів козацького війська. Наприклад, невеликі загони вершників часто імітували відхід головних сил, а посаджені на коні опудала створювали враження багаточисельної кінноти. Розкладені додаткові ватри імітували нічні табори козаків, які насправді перебували в іншому місті.

Козаки вміло застосовували різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілко­водді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників скла­дався з м 'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної со­рочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений на­вколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї. Але відда­вали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, ке- лепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинд­жалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акуму­ляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і еле­ментів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби (витоки якої сягають давньоруської елітарної школи двобою "Собор"). Існує гіпотеза, шр танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького дво­бою без застосування зброї.

До речі, козаки володіли кількома видами бойових мистецтв. До наших днів дійшли згад­ки про них: "спас", "хрест", "сварга", "гайдок", але суть їх практично втрачена. Відомо лише що зокрема гайдок був поширений серед пластунів.

Членом пластунського куреня міг стати будь-хто за умови проходження іспиту та одно­стайного схвалення кандидатури відкритим голосуванням всіх членів громади. Декого (приміром сиріт) готували до такої служби з дитинства. Вони виховувалися при козаць­ких монастирях, здобували освіту, а крім того, щоденно тренувалися фізично.

Козацьке військо формувалося за добровільним принципом. Ос­новним родом військ в XV — першій половині XVІІ ст. була піхота. В цей час її вважали найкращою в Європі, а польський магнат Ян Со- беський, який спостерігав дії козацької піхоти у Xотинській війні 1621 р., назвав її найсильнішою в світі.

Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Г. де Боплан повідомляє, що у кожного козака було по дві рушниці або муш­кета, та пара пістолів, котрі вони носили за поясом. Використовувала козача піхота і гармати. Але добре оснащена нападною зброєю вона не визнавала особистого захисного озброєння (лат, шоломів, щитів). Через те непомірно зростало значення таких факторів війни, як людсь­ка сила, доблесть, жертовність, універсальність.

Козак однаково добре воював і на суші, і на морі. Особливості запо­різької військової тактики — постійні, але недовготривалі, походи, блискавичні напади, засідки й інші хитрощі. Домінувала винахід­ливість, уміння вийти зі скрутного становища: «не той козак, що побо­ров, а той, що вивернувся».

Рис. 9.7. Козак: старовинний малюнок

 

Військова майстерність козаків вироблялася в умовах рівнинної сте­пової місцевості. Тому вони застосовували такий вид бойового порядку, як табір. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих бо­ках якого рухались вози один за одним в один або декілька рядів. Цей прямокутник по зовнішніх боках мав гармати, а біля возів ішли готові до бою козаки з вогнепальною зброєю в руках. Все спішене військо йшло між возами, а в самому центрі вели коней. Передній і задній боки при­кривала кіннота. При зупинці передня і задня сторони табору замика­лись возами. Якщо передбачалась довготривала оборона табору, то ко­леса возів вкопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів ро­билась мережа окопів, з'єднаних ходами сполучень, «вовчі ями» та ін.

Захисні функції табору з возів були настільки високі, що вони зво­дили нанівець кількісну перевагу ворога. Так Г. Л. Боплан пише: «Кілька разів я зустрічав у степах татар, їх було понад 500, і вони нападали на наш табір, але нічого не могли вдіяти, хоча і було зі мною 50-60 козаків».

Рис. 9.8. Запорозький табір і вози

 

Кіннота у козаків була менш чисельною, ніж піхота. Перші кінні сотні в запорожців з'явились тільки після 1576р., коли польський ко­роль Стефан Баторій передав на Січ 2 тисячі коней. У той час, коли в Західній Європі та Польщі в останній чверті XVI ст. зникло лицарство і з'явилась кавалерія, українські землі опинилися поза цим процесом. Тому запорозька кіннота, як і кавалерійські полки реєстрових козаків, залишалася слабкою і малочисельною. Саме відсутність сильних кінних загонів зумовила поразку козацьких воєн 1591-1638 рр. Г.Л. Боплан писав, що коли б козаки мали кінноту, рівноцінну піхоті, їх не можна було б подолати.

Широко відомі морські походи козаків що відбувалися, як прави­ло в липні. На весельних судах, що звалися «чайками» (байдаками) і вміщували по 50-80 козаків зі зброєю, та кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.

Довжина чайки була близько 20 метрів, ширина та висота — 2-4 метри. Дно робилося суцільним, зі стовбура верби чи липи. Боки об­шивалися дошками шириною 30 см і довжиною 4 метри. На судні ста­вили два стерна, по одному на кожному кінці, 10 — 15 пар весел, а та­кож щоглу для вітрила. Для усталеності та непотопленості до бортів прив'язували в'язки очерету. Г. де Боплан також розповіде про підго­товку і проведення морського походу: «за півмісяця шістдесятеро (ко­заків) звели один човен... за два-три тижні мають 80-100 човнів...Ко- жен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4-6фальконетів (гармат). У кожного єкомпас...Козаки гребуть, не перестаючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії». Далі Г. де Боп­лан описує морський бій: «Якщо козаки зустрінуть на дорозіякі-небудь галери або інші судна, вони переслідують їх, атакують і беруть присту­пом. За заданим сигналом козаки з усіх сил налягають на весла, щоб швид­ше досягти ворожих кораблів, тим часом, як половина козаків тримаєть­ся готовою до бою і тільки чекає абордажу, щоб увірватись на корабель, екіпаж якого буває дуже вражений несподіванкою, бачачи себе атако­ваним 80 або 100 суднами, з яких валить на корабель маса озброєних лю­дей і в одну мить захоплює його».

Рис. 9.9. Козацька чайка

 

Посол Франції у Стамбулі Франсуа де Гарле барон Сезі у «Листі до друга» (1620 р.) захоплено описував морські походи козаків проти Туреччини. Але особливо здивувало барона те, що козаки, відчуваю­чи близькість погоні, заганяли свої чайки в очерет, а самі, вирізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Свою розповідь французький посол завершає такими словами: «Цілюди впевнено почувають себе на суші, у воді і у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях».

Під час морських походів на татар і турків силу козацьких ударів відчували міста Азов і Кафа, Ьмаїл, Акерман, Варна, Синоп, Трапе­зунд. Наівть «самому Царгороду (Стамбулу) давали пороху нюхати». Морські походи приносили славу козакам і сприяли піднесенню їх авторитету в європейському світі. Так префект Кафи венеціанець Дор­теллі д'Асколі свідчив: «Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але і 20 чайок не бояться 30 галер падишаха».

З початку існування козацтво було надійним захисником краю від татар, а пізніше й турків. Літописи і хроніки донесли до нас свідчення про цю боротьбу.

Вперше на українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали полякам боротися проти татар. В 1492 р. козаки за­хопили татарський корабель під Тячином на Дніпрі. В 1494, 1496 і 1498 рр. українські і донські козаки здійснили кілька походів на Ногайські

орди. Нападали коза­ки і на турецькі фор­теці. В 1521 р. вони ру­шили в похід на Мол- давію;1523 р. ходили на Крим і зруйнували Очаків; у 1523 - 1524 рр. — на Тавань; у 1528 та 1545 рр. знову під Очаків. В 1556 р. коза­ки Д. Вишневецького і російські стрільці чернігівського воєво­ди I. Ржевського здійснили похід у по­низзя Дніпра. Була за­хоплена фортеця Ас- лан-Кермен. В 1558 і 1559 рр. українські ко­заки разом з донськи­ми здійснили успішні походи на Перекоп та Азов.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поне­волення.

Рис. 9.11. Козацька зброя ХУІ-ХУІІст.

У 1575 р. здійсни­ли вдалий похід на

Крим. 1576 р. разом з російськими стрільцями воєводи А. Верьовкіна штурмували турецьку фортецю на Дніпрі Іслам-Кермен. Потім само­стійно «промишляли» під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. В 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гез- лева та Білгорода, спалили фортеці та повернулися на Січ.

Протягом 1603 — 1604 рр. козаки зробили кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запо­рожцями турецьких фортець, які на той час вважались неприступни­ми: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

У 1608 р. козаки пішли в сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року вони на чайках запливли в гирло Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі перепливали Чорне море і штур­мували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1621 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ескадру, полонили адмірала, і спалили кілька захоп­лених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П. Сагайдачним при ви­ході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі- Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з най- значніших своїх морських походів — на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі і визволитли тисячі полонених, призначених для продажу. У штрумі Кафи брали участь і 700 донських козаків.

Рис. 9.10. Козацькі чайки і турецький корабель (гравюра 1622р.)

 

Вдалим був морський похід козаків у червні-липні 1621 р. Фран­цузький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: «Страх, що охо­пив жителів цього міста (Стамбула), був такий великий, що неможли­во описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль-Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманивши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів».

1628 р. козаки прорвалися через Перекоп,завдали поразки та­тарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантеміра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тільки під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки по­ходів і в наступні десятиліття.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їх авторитету та популярності на міжна­родній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створили окрему «військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогре­сивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той же час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побра­тимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характер і зводилася до погра­бування.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.173.45 (0.008 с.)