ТОП 10:

Створення реєстрового козацького війська



Н

еодноразово місцева влада намагалася підкорити козацькі загони. Вона хотіла створити на південних кордонах Лит­ви і Польщі регулярне козацьке військо, яке було б підконтрольне уряду.

У 1524 р. король Сигізмунд І Старий доручив київському старості Сеньку Полозовичу і чорнобильському державцю Кшиштофу Кми- тичу навербувати двотисячний загін козаків. Вони мали нести службу на Дніпрі «для осторожності й оборони». Але проект з різних причин не вдалося здійснити.

У 1533 р. канівський і черкаський староста Євстафій Дашкевич на Сеймі знову порушує це питання. Регіональна шляхта закликала Сейм організувати козаків як «напіввійськову касту для охорони східних
і південно-східнихрубежів». Але створення проміжної ланки між шлях­тою і селянами і наділення її представників якимись привілеями не входило в інтереси центрального уряду. Адже кількість населення, яке не бажало нікому коритися, а тим більше владі, зростала, і це було

небезпечним. Але питання вирішилось ніби саме собою, коли під час війни (1558—1583 рр.) виникла необхідність по­повнити збройні сили Литви.

Київський воєвода Костянтин Ост­розький і черкаський староста Олександр Вишневецький стали набирати козаків на службу «за даток і живність». Але набір найманців не вирішував «козацького питан­ня», тому в другій половині 60-х рр. XVI ст. уряд повернувся до старого проекту організації козацьких сил. У 1568 р. на Запорожжя була передана грамота Сигіз­мунда II Августа, в якій козакам пропо­нувалося вступити на королівську служ­бу. Вперше їх офіційно запрошували на державну службу за гроші в прикордонні фортеці, а не для участі у якійсь військовій операції. (Королівська грамота не дійшла до наших часів, тому її можна реконструювати тільки ретроспективно, аналізуючи пізніші докумен­ти). Мова йде про так звану реформу великого коронного гетьмана Єжі Язловецького, який віддав наказ про набір 300 козаків на держав­ну службу. 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август своїм наказом підтвер­див дозвіл гетьмана. Цих козаків записали до реєстру і звідси і'х назва «реєстрові».

Рис. 10.1. Польський король Сигізмунд II Август. Гравюра 1554р.

М. Грушевський писав, що «реформа Язловецького мала величезне значення для організації козаччини, для сформування козацтва як осіб­ної напівпривілейованої суспільної верстви, яка згодом здобуває собі про­відну ролю в відносинах східноукраїнських». Верхівка козацтва отрима­ла свого керівника — «старшого» — з чітко визначеними прерогатива­ми влади. У листі короля Сигізмунда II Августа до Єжі Язновецького читаємо: «Тому що козаки скаржилися на великі кривди йутиски воєвод, старост окраїнних і інших урядів, його вельможність (Язловецький) ви­лучив їх з власти і присуду всяких урядів і взяв їх під свою гетьманську власть. А запобігаючи тому, щоб наслідком цього не було якихось свавільств з боку козаків, і щоб кождому була вчинена без проволікання справедливість, коли б козак кому щось завинив, він поставив старшим і суддею над усіма козаками низовими шляхетного Яна Бадовського». Згідно з грамотою короля від 5 червня 1572 р. старший був підлеглим лише королеві й коронному гетьману, адміністративна влада і судо­
чинство вилучалося з підпорядкування місцевої влади.

Встановлення особливого адміністративного і судового підпоряд­кування для реєстровців мало на меті організацію всього козацтва для здійснення над ним контролю. Зокрема, Ян Бадовський з допомогою прийнятих на службу повинен був стримувати решту козаків від дій, які б суперечили державним інтересам. У той же час козацтво отри­мувало ряд прав і привілеїв, що сприяло перетворенню його в особ­ливий соціальний стан. (Але перша спроба зробити реєстрове козац­тво не вдалася, загін проіснував недовго й незабаром розпався).

У 1576 р. була спроба відновити реєстр. До Кракова прибуло ко­зацьке посольство і зустрілося з новим польським королем Стефаном Баторієм. Але небажання його конфліктувати з Туреччиною, скарги на козаків з боку Кримського ханства і втручання запорожців у мол­давські справи утримали короля від підтримки козацтва. Крім того, навесні 1578 р. Стефан Баторій видав чотири універсали, які безпосе­редньо стосувались запорожців. В одному з них король наказував про­вести слідство і покарати організаторів походу на Молдавію. У другому йшлося про попередження прикордонних старост «не пе­реховувати козаків у шляхетських маєтках і не постачати їм порох, олово та живність». Третім універсалом київському воєводі К. Ост­розькому наказувалося провести каральну експедицію проти «свав­ільних запорожців». А в четвертому були виписані накази польському послу в Кримському ханстві М. Броневському про спільні дії поляків і кримських татар проти запорожців.

Ставлення Баторія до козаків різко змінилося влітку 1578 р. Праг­нучи не допустити їх переход на бік Росії, король пропонує козакам во­ювати проти московського царя: «це принесло б більше слави, кращі по­житки, ніж походи в Молдову і Во­лощину».

У вересні 1578 р. король підпи­сав універсал, у якому йшлося про те, що реєстр збільшується за раху­нок «кращихкозаків», що мешкають у королівських маєтностях.

Реєстрове військо отримало на­зву «Низового», або Запорозького. Реєстрові козаки підкорялися черкаському старості князю Михайлу Вишневецькому; їх безпосеред­нім начальником був «старший реєстру» Ян Орішовський.

Запорозькому козацтву призначалося грошове утримання.

Історична довідка СТЕФАНБАТОРІЙ (1533-1586) - семи- градський (трансільванський ) князь (1571-1576) і польський король (1576­1586), полководець. В 1578р. зробив не­вдалу спробу ліквідувати Запорізьку Січ; вів таємні переговори з Кримським хан­ством про похід на запорожців, заборо­нив торгівлю з Січчю і ввів смертну кару нереєстровим козакам.У 1578 р. збільшив реєстр козаків з 300 (1572 р.) до 600 чоловік з наміром використати їх у війні проти Росії.

Встановлюючи реєстрове козацьке військо, Баторій хотів при його допомозі, перш за все, придушувати свавілля в Україні. Згідно з уні­версалом 1578 р. реєстрові повинні були «всіх непокірних присмиряти,
ловити і знищувати як ворогів корони», тобто виконувати поліцейські функції. За службу король обіцяв рахуватися з козаками як із «заслу­женими людьми».

Реєстру передавалися у володіння м. Трахтемирів (на правому бе­резі Дніпра поблизу Канева, тепер село Каневського району Черкась­кої області) і Зарубський монастир. У місті розміщувався арсенал, а в монастриі — шпиталь для поранених. Реєстрове Військо розміщува­лося на території від Трахтемирова до Чигирина. Як символ прина­лежності до королівської армії, реєстрові козаки отримали клейноди (кіеіпої): хоругву (прапор), бунчук, печатку, труби, литаври та інші атрибути влади, а також кілька гармат. (На червоній хоругві було зоб­ражено білого орла — герб Польщі, а на печатці — козака з мушкетом на лівому плечі і з шаблею на боці).

Рис. 10.2. Трахтемирів. Гравюра XVIIст.

 

Вступаючи до реєстру, козаки отримували ряд привілеїв. Вони виходили з-під юрисдикції місцевих магнатів, а також власників, якщо були їх підданими, і старост, якщо жили в королівських маєтках, та переходили під юрисдикцію реєстрового війська, якому надавалося право мати свій суд.

Козаки звільнялися від податків і повинностей (з 1582 р.), крім обо­в'язку нести службу за свій рахунок. Вони також отримували право влас­ності на землю (з 1590 р.) і свободу займатися промислами і торгівлею.

За службу козаки отримували з королівської скарбниці платню (жолд), а також сукно, порох, свинець. Кірм того, король дав право­славним ремісникам привілей постачати козакам шаблі.

Юридично козаки посіли проміжне становище між селянами і шлях­тою. Як і шляхтич, козак відбував військову службу, не платив податків і був особисто вільним, але він не мав права мати підданих. Він, як і се­лянин, сам працював у своєму господарстві або наймав працівників за свій рахунок.

У перше десятиліття XVII ст. внутрішній устрій реєстрового війська, за словами королівського комісара реєстру Яна Собеського, виглядав так: на чолі реєстру стояв старший або гетьман, знаком його влади була булава. Він, як і вся старшина, обирався на козацькій раді. До старшини відносилися: писар, чотири осавули, заступник гетьма­на — наказний гетьман (його обирали під час війни), обозний (началь­ник артилерії), полковники і сотники.

Козаки реєстрові повинні були нести «залогу» на Південному Подніпров'ї нижче порогів. Тому у польських документах вони нази­вались «Військо його королівської милості Запорозьке», або Низовим. Проте їх володіння, визначені грамотою Стефана Баторія, були на Середньому Подніпров'ї. Ці володіння територіально поділялися на полки: Київський, Черкаський, Переяславський, Чигиринський, Білоцерківський, Корсунський, а полки — на сотні. їх відповідно очо­лювали полковники і сотники.

Кількість реєстрових козаків не була стабільною, вона колива­лась залежно від обставин. Так, коли польському урядові була потрібна допомога під час війни, він збільшував реєстр до кількох тисяч, а потім зменшував. Утворювалась значна частина викреслених з реєстру ко­заків — «випищиків». Крім того, уряд намагався використати реєст­рове військо не тільки для строкової служби, але й для приборкання Запорозької Січі.

У той же час наївно було розраховувати, що 300—600 чоловік змо­жуть протистояти Січі, де нараховувалося кілька тисяч досвідчених козаків. Та й ніхто не ставив питання про ліквідацію Запорізької Січі. Вона була необхідна як прикордонним магнатам, так і польському уряду. Крім того, і реєстрові, і запорозькі козаки називали себе Військом Запорозьким або Низовим.

М. Грушевський з цього приводу писав, що «привілеї призначали­ся тільки для козаків, вписаних в урядовий реєстр, в дійсності на них пре­тендують усі, хто зараховував себе до козаків». Формально реєстрово­му козацтву підкорялася і Запорізька Січ. До 1628р. старший реєстро­вих козаків (гетьман) був одночасно і начальником над запорожцями (після 1628р. запорожці стали обирати собі окремого гетьмана).

Уряд, надавши привілеї окремій групі козаків, не збирався нада­вати їх усім. Але необхідність поповнення армії для військових дій, які велися впродовж кінця XVI — початку XVII ст. робила Січ по­трібною структурою не тільки для Речі Посполитої, але й для Європи. Тому уряд, ведучи політику «батога і пряника», залишав надію для ча­стини козацтва отримати шляхетське право і знайти своє місце у влад­них структурах Речі Посполитої.

Як ми бачимо, створення регулярного реєстрового війська — не за­баганка польських королів, а вимушена необхідність, яка полягала у використанні козаків в інтересах Речі Посполитої. Основним завдан­ням реєстровців було «охороняти кордони і утримувати козаків від по­ходів проти татар та виконувати поліцейські функції в Україні». Польський уряд, сам того не бажаючи, призвів до того, що реєстр став частиною регулярної польської армії і одночасно своєрідним станом, з відповідними, тільки йому притаманними рисами. Сталася легітиміза- ція козацького стану — юридичне визнання його прав, привілеїв і обов'язків.

З кінця XVI і впродовж усієї першої половини XVII ст. козацтво, маючи вже свою організацію, визнані права та привілеї, починає відігра­вати конструктивну роль в історичному процесі. Зрештою, в цей і на­ступний період козацтво, як слушно зазначає М. Грушевський, «стало представником національних інтересів свого народу і взяло на себе дер­жавне будівництво України».

Історична довідка

ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. В. Антонович вважає, що виникнення гетьман­ства у першій половині XVI ст. — історичний міф. А поява титула "старшого", або "гетьмана козацького" пов 'язана з реєстровим козацтвом. "Задля уряду над козаками, — пише Антонович, — Стефан Баторій установив, щр козаки вибирати можуть собі на­чальника, якого польський уряд називав старшим запорозького війська; самі ж козаки зви­чайно називали цих старших "гетьманами". Тобто титул "козацького гетьмана" побу­тує лише з часу утворення реєстру як неофіційна назва. "Широко, — стверджує Антоно­вич, — титул "гетьман козацький" став вживатися з часів Сагайдачного. Останній домігся від польського уряду, щоб "старшого завжди козаки вибирали з-поміж себе, а уряд мусив його затверджувати". Саме з часів Сагайдачного титул старшого (гетьмана) набуває більш вагомого змісту і звучання.

Проте в офіційних актах польський королівський уряд продовжує називати керівника козацького війська старшим. Сам Сагайдачний у своїх листах до коронного гетьмана С. Жолкевського називає себе то "старшим", то "гетьманом його королівської милості Війська Запорізького".

Подібна традиція продовжується і в перший рік гетьманування Богдана Хмельницького. У лютому 1649р. уряд Речі Посполитої офіційно визнав за Хмельницьким титул гетьма­на війська запорізького.

Титул гетьмана за часів Богдана Хмельницького і після нього мав різні значення. О. Лаза­ревський з цього приводу пише: "гетьман — спочатку поводир (йих) українських козаків, а потім, з часу Хмельницького — правитель (ргае/есіи$) України, яка іменувалась офіційно "Військом Запорізьким", тому і правитель її офіційно підписувався "Гетьман Війська Запорізького", з пізнішим додатком "обох сторін Дніпра".

Отже, до 1648р. "старший" — титул головного воєначальника реєстрових козаків. Від Хмельницького титул "гетьман" має значення правителя України (козацької держави). Гетьман: 1) з кінця ХУ до ХУШ ст. — вищий воєначальник у Великому князівстві Ли­товському та Польщі; великий ( коронний і литовський) гетьман — головнокомандувач військом, польний (коронний і литовський) — його заступник; 2) в Україні в ХУП—ХУШ ст. — воєначальник козацького війська, правитель України; 3) титул глави української держави 1918р. (П. Скоропадський).







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.243.226 (0.006 с.)