Перемога під хотином, де вирішальну роль відіграли козаки, мала загальноєвропейське значення — адже від турецького поневолення була врятована не лише польща, А й вся західна європа.

Овіяний славою непереможного полководця, повертався Сагайдач­ний до Києва. Автор записок про хотинську війну Ян Собеський так писав по нього: «Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небез­пеки, легковажив життям, у битві був першим, коли доводилося відсту­пати — останній, був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив... на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний».

Рис. 10.10. С. Конецпольський

Дорогою ціною розплатився гетьман за перемогу під Хотином. Поранений отруєною стрілою, він додому їхав у супроводі королівсь­кого лікаря. У квітні 1622 р. гетьмана не стало. Поховали його у Бого- явленській церкві Київського братського монастиря на Подолі.

Повстання 20-30-х рр. XVII ст.

ПОВСТАННЯ 1625 р.

П

ісля Хотинської війни польський уряд не тільки не вико­нав обіцянок перед козаками, а й не виплатив належну їм платню, більше того, зменшив козацький реєстр до 3 тис. чоловік. Решту козаків-учасників війни поляки прагнули перетвори­ти на кріпаків. Після Хотинської битви більшість її учасників повер­нулася на Київщину і відмовилась виконувати феодальні повинності. Мешканці міст, сіл і містечок відмов­лялись визнавати владу старост, оби­рали своїх отаманів, запроваджували свій суд на зразок запорозького.

Масове покозачення селян непо­коїло королівський уряд, та особливо тривожили Варшаву звістки про тісні контакти населення з реєстровим військом. В інструкціях для сеймиків, які обирали депутатів на Вальний Сейм (1625р.), король, зокрема, виз­навав: «Сваволя бере гору, і так завія­лась, що й самим нам тяжко, і з усіма сусідамирозсварює; забувши зовсім віру й підданство, вони (козаки) урядили собі удільну державу. Наступаючись на життя і майно невинних людей Украї­на вся слухається їх. Шляхтич у домі
своїм невільний. По містах і містечках королівських уся управа, вся влада в козаків, вони захоплюють усі права, закони видають».

Щоб відродити панський примус, уряд вирішив силою прибор­кати козаків. У вересні 1625 р. з Бара на південну Київщину виступи­ло 30-тисячне військо на чолі з великим коронним гетьманом Станіс­лавом Конецпольським. Сили були нерівними. Під натиском корон­ного війська козацькі загони з Фастова, Білої Церкви, Канева та інших міст змушені були відступити у напрямку до Черкас. Ь Запорозької Січі їм на допомогу вийшов гетьман Марко Жмайло.

Повстанці влаштували на південь від Києва укріплений табір, у якому було майже 20 тис. осіб. Почалися бої між коронним військом і козаками. Головна битва відбулася біля Курукового озера (неподалік Кременчуга). I хоча наступ Конецпольського захлинувся в болотистій місцевості, між повстанцями почалися непорозуміння, а надто між реєстровою старшиною та козаками, що призвело до обрання гетьма­ном Михайла Дорошенка. Він належав до поміркованої течії козацт­ва, котре вважало наобхідним не йти на відкритий конфлікт з польською владою, щоб зберегти свої «вольності»

Почалися переговори з поляками. 6 листопада (27 жовтня)1625р. Дорошенко і Конецпольський підписали так звану Куруківську угоду. Згідно з нею козацький реєстр зростав з 3 до 6 тис.; ті ж, що не ввійшли до списку, мусили повернутися до маєтків своїх власників. Тисяча реє- стровців-козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі, щоб пере­шкоджати втечам селян. Козаків зобов'язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, а також не підтри­мувати зносини з іноземними державами. Реєстровим козакам виз­началася платня з королівської скарбниці. Вони обирали свого геть­мана, якого затверджувати повинен був король, жити реєстрові коза­ки могли тільки на державних землях («королівщинах»). Збільшуючи число реєстрових козаків і підвищуючи їм платню (особливо офіцерам), польський уряд намагався створити групу козаків, відданих королю. Че­рез цю групу поляки сподівалися тримати в покорі всіх козаків.

ПОВСТАННЯ ТАРАСА ФЕДОРОВИЧА (ТРЯСИЛА) (1630 р.)

Куруківська угода посилила суперечності між козаками — тими, хто потрапив до реєстру, і тими, хто лишився поза ним («випищика- ми»). До того ж ситуація в Україні ускладнювалася запровадженням нового загальнодержавного податку. Не вщухали конфлікти на реліг­ійному грунті. Аби втримати населення в покорі, польський уряд відправив на Київщину значну частину коронного війська. Але ці не­розважливі дії лише погіршили становище. Мешканці міст і сіл бра­лися до зброї та збиралися на Січі. Так визріло нове повстання.

Нереєстровці обрали собі окремого гетьмана Тараса Федоровича, більш відомого під прізвиськом Трясило. У березні 1630р. він виступив з
десятитисячним військом із Запоріжжя до Черкас. У цьому місті була ставка гетьмана реєстровців Григорія Чорного, який на догоду польській владі на початку року виписав багатьох козаків з реєстру. Чорного захопили в полон і стратили.

Прибічники Чорного втекли до Корсуня під захист коронного війська, підрозділи якого в 1629 р. були розквартировані на Под­ніпров'ї і Лівобережжі. На початку квітня 1630 р. козаки Федоровича разом з повсталими корсунськими міщанами розбили польську зало­гу Корсуня. Більшість реєстровців, що перебували в місті, приєдна­лися до Федоровича.

У травні 1630 р. під Переяславом розгорілася вирішальна битва між повстанцями і коронним військом, яка тривала кілька тижнів. Козаки відбили атаки 20-тисячного коронного війська і завдали йому значних втрат.

Успішні дії повстанців, чутки про дипломатичні контакти з Ро­сією, Кримом та Швецією, а також невдоволення найманців, яким затримували платню, схилили коронного гетьмана Конецпольського до переговорів. Але серед козаків єдності не було, суперечності між реєстровцями і запорозькими козаками не припинились. Федорович, противник угоди з поляками, разом з частиною своїх однодумців по­кинули козацький табір і пішли на Запоріжжя. 8 червня (29 травня) 1630р. новообраний гетьман Антон Конашевич-Бут підписав з Конец-

польським Переяславську угоду. За нею залишалися в силі статті Ку- руківської угоди 1625 р. Водночас реєстр зростав від 6 до 8 тис. Ко­заки отримали право самі обирати собі гетьмана. Нереєстрові козаки повинні були повернутися під владу панів.