Повстання северина наливайка (1594 - 1596 рр. ).

Рис. 10.4. Рейтарин. Мал. Ю. Коссака

В 1594—1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С. - Наливайка, який, до речі, був сотником надвірної хоругви князів Ос­трозьких і брав участь у придушенні повстання Косинського. За не­відомих причин він залишив княжу службу навесні 1594 р. і організу­вав загін козаків для походів на татар. З літа 1594 р. козаки Наливайка і запорожці Григорія Лободи ходили в походи проти турків (Акер- манський санджак), татар у Молдавії, але діяли розрізнено. Захопив­ши багато здобичі, Наливайко повертається на Брацлавщину і пропо­нує запорожцям об'єднати сили для спільної боротьби проти польського панства. Щоб загладити свою участь у придушенні по­встання Косинського, На­ливайко надіслав на Січ частину молдавської здо­бичі. У жовтні повсталі за­хопили Брацлав та Бар. Навесні 1595 р. Наливай­ко повів своїх людей на Волинь, взяв контрибуцію з Луцька і зробив рейд по білоруських містах Слуць- ку, Могильову, Турову та інших. Одночасно запо­рожці наказного гетьмана Григорія Лободи захопили ряд населених пунктів на Північній Київщині. На півдні Білорусії діяли заго­ни Матвія Шаули. Дії ко­зацтва підтримували селя­ни і міщани, які масово оголошували себе козака­ми, скликали ради, обира­ли собі отаманів і прилуча­лися до козацького війська. Повсталі пошири­ли свою владу на Брацлав­щину, Волинь, Поділля, північну Київщину та
південні білоруські землі. Не останню роль у такому стрімкому успі­хові відігравало й те, що основні польські сили у цей час перебували у Молдавії, де підтримували польського ставленика на молдавському престолі Єремію Могилу.

Повстання набрало тако­го масштабу, що вже загрожу­вало самому існуванню польської влади в Україні. Тому уряд, розв'язавши мол­давське питання, кинув на його придушення військо польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевсього. Під його тиском Наливайко в лю­тому 1596 р. почав відходити через Поділля на Подніпро­в'я. Під Білою Церквою він з'єднався з запорожцями Шаули, обраного козаками наказним гетьманом замість Лободи. Повстанці мусили і далі відступати до Дніпра. В урочищі Гострий Камінь на Київщині 23 березня 1596 р. відбулася битва. Перемож­ною вона не стала для жодної з сторін, бо обидві зазнали серйозних втрат. Зокрема, було поранено козацького гетьмана Матвія Шаулу, но- Рис. 10.5. Запорожець. Мал. І. Рєпіна вим гетьманом став Северин

Наливайко. Відриваючись від противника, козаки переправились на лівий берег Дніпра і рушили до Переяслава з наміром перейти рос­ійським кордон. Але просування повстанців гальмував величезний обоз з жінок, дітей, худоби, майна. До того ж серед повсталих не було єдності, точилися постійні чвари між наливайківцями та запорожця­ми. Запорозька старшина, звинувачуючи Наливайка в тому, що він завів козаків у пастку і брав участь у придушенні повстання Косинсь- кого, добилася його усунення з посади гетьмана. Замість Наливайка гетьманом був обраний Лобода. Ось як писав про це Д. Дорошенко: «Вже сучасники, говорячи про Лободу і Наливайка, підкреслювали ріжни- цю між ними і між їхніми військами. Лобода був представником ста­течної частини козацтва. Він сам одружений з шляхтянкою, купив собі маєтність на Київськім Поліссі, був у добрих відносинах з українськими
панами, шляхтою й духовенством. Під його проводом стояли козаки організовані, напіввизнані польським урядом, ті, що з їх комплектували­ся реєстрові полки. Наливайко, хоч і походив із статечної родини, мав під собою дружину (військо), зложену із селян, що повтікали від своїх панів».

22 квітня 1596 р. кіннота Жолкевського зупинила повстанців під Лубнами. В урочищі Солониця козаки спорудили міцний табір, з од­ного боку захищений болотом. Табір оточили возами, обкопали ро­вом і шанцями. На укріплення й вози встановили до двох десятків гар­мат. Розпочалася облога, яка тривала два тижні.

Рис. 10.6. Козацький табір на Солониці

 

Жолкевський вирішив посварити старшину і внести розбрат між козаками. З цією метою він розпочав переговори з Лободою. Запідоз­ривши Лободу у зраді, козаки вбили його. Гетьманом вони обрали Кшиштофа Кремпського.

Убивство Лободи не внесло єдності і в ряди повстанців. 7 червня 1596 р. (27 травня) в козацькому таборі спалахнув заколот. Прихиль­ники капітуляції схопили козацьких ватажків, у тому числі й Нали­вайка і Шаулу та видали їх Жолкевському (11 квітня 1597 р. їх було страчено у Варшаві). Наступного дня під час складання козаками зброї польські жовніри зненацька увірвалися до табору і, не милуючи ні жінок, ні дітей, вчинили жахливу різанину. Як писав Й. Бєльський, «впродовж милі чи й більше труп лежав на трупі, бо всього в таборі з черню і дружинами їх було до десяти тисяч». Лише півтора тисячам ко­заків на чолі з Кремпським вдалося пробитися на Запоріжжя.

Сейм 1597 р. виніс рішення про «поголовне викорінення козаків», вони були проголошені «ворогами держави», а народ руський (украї­нський) — віроломним і бунтівним. Однак з початком XVII ст. для Речі Посполитої наступає доба безперервних воєн, спочатку молдавської, потім шведської і нарешті російської. Козаки стають потрібні. У січні 1601 р. Варшавський Сейм скасував рішення проти козаків і накази про їх знищення, але облишив їх права.

Козацькі повстання кінця XVIст. зазнали поразки через внутрішню неорганізованість і відсутність єдності. Але вони ж продемонстрували вплив нового суспільного явища — козацтва, особливо у спілці з селян­ством, дрібною шляхтою та міщанами.