ТОП 10:

Козацтво у міжнародних відносинах



Ч

им більше козаки заявляли про себе у всіляких бойових справах,тим більший інтерес вони викликали у далеких і близьких сусідів. Із Запоріжжям намагалися встановити дипломатичні стосунки Польща й Росія, Крим і Туреччина, папа Римський і імператор Священної Римської імперії.

Перші кроки на дипломатичній ниві були зроблені козаками під час так званих молдавських справ. У середині XVI ст. Молдавія стає розмінною монетою в політичній і дипломатичній грі могутніх сусідів — Туреччини й Польщі. У цю гру втрутилися і козаки. У 1563 р. Д. Вишенвецький очолив похід на Молдавію, де потрапив у полон і був страчений у Стамбулі. 1577р. після загибелі молдавського господаря Івоні козацький отаман Іван Підкова оголосив себе братом убитого і розпочав боротьбу за молдавський престол. Уже в вересні запорожці захопили столицю Молдавії — Ясси, але довго втримати міста не змог­ли. Під тиском турків Підкова змушений був відступити на Запорож­жя, але в дорозі був схоплений поляками і страчений на вимогу султа­на у Львові.

Проте ці невдачі не відбили у козаків бажання боротися за мол­давський престол. До кінця XVI ст. 15 із 27 претендентів на посаду господаря Молдавії шукали підтримки у козаків.

У середині 70-х рр. XVI ст. активізувалися відносини козаків з Ро­сійською державою (взимку 1576 р. було прийнято посольство царя !вана IV), що прагнуло заручитися його підтримкою у боротьбі з Кримським ханством, розвивалися дружні взаємини з донськими ко­заками.

За даними I. Борщака у 70-х рр. XVI ст. на королівській раді Франції стояло питання про запрошення на французьку службу за­гонів запорожців.

Про зростаючий міжнародний авторитет і вплив козаків на хід справ у Європі свідчать плани залучення їх до антитурецьбкої коаліції. Ці плани у 1592-1593рр. висунув папа Римський Климент УІІІта імператор Ру­дольф ІІ. Після переговорів у 1594 р. з представниками козацтва папсь­кого посла хорватського священика Олександра Комуловича (О. Ко- мулео), (який привіз із собою 12 тис. золотих дукатів як додаток коза­кам за їхню участь у війні з турками) та імператорського посла Еріха Лясоти (який теж передав козакам дарунки від Рудольфа II — труби, бубни, корогви і 8 тис. дукатів), було укладено угоду, що передбачала участь Війська Запорозького у воєнних діях проти турків у Молдавії. Лясота застав на Січі посла від російського царя, який також намов­ляв коазаків до походу проти турків.

У1594-1595рр. козаки здійснили серію вдалих походів проти турків у Придністров'я, Молдавію, чимреально допомогли державам «Священ­ної Ліги» у війні на Балканах.

Протягом прешого десятиріччя XVII ст. значно зросла роль ко­заків у міжнародних відносинах Схдної Європи, оскільки вони взяли активну участь у подіях громадянської війни в Росії («Смути»). Ко­заків можна було зустріти у війську різних самозванців і просто граб­іжників, які нападали на Російські землі. Були козаки й у лавах польського війська, яке ходило на Москву з метою утвердити на царсь­кий престол польського ставленика королевича Владислава. Чи­сельність козаків дуже зросла. У польському війську, що брало у 1609 р. Смоленськ, було 30 тис. козаків. Приблизно стільки ж козаків діяло на Сіверщині. Водночас козацтво не припинило боротьби проти Кри­му і Туреччини, а також установило контакти з грузинським князем. 1618 р. гетьман П. Сагайдачний відправив посольство до іранського шаха Аббаса II, щоб домовитися про спільні дії проти Османської імперії. Відомості про дипломатичні зв'язки Січі з !раном збереглися в мемуарах італійського мандрівника П'єтро Делла Валле, який осо­бисто брав участь у козацько-іранських переговорах. 1620 р. посоль­ство гетьмана на чолі з Петром Одинцем відвідало Москву. П. Сагай­дачний пропонував перехід козаків на службу до царя.

У 20-тірр. XVIст. козаки втрутилися в татарські справи. У Кри­му татари в борротьбі за ханський престол поділилися на дві партії. Одна з них, що хотіла покласти край залежності Криму від Порти, по­кликала собі на допомогу козаків.

24 грудня 1624 р. претендент на кримський престол Шагін-Гірей уклав з козаками договір як із суб'єктом міжнародних відносин. Вірні союзному договору, запорожці в березні 1625 р. на 370 чайках при­кривали Крим від атак турецького флоту ходили громити турецьке узбережжя Чорного моря. І надалі в протиборстві зі своїми противни­ками кримський хан користувався підтримкою козаків. Одночасно з Шагін-Гіреєм на Січі побував один з претендентів на османський пре­стол Олекасандр Яхія (Ахія) (самозванець, що видав себе за сина сул­тана Мехмета ІІІ). Він вирішив за допомогою українського козацтва оволодіти Стамбулом. Цей намір підтримав Київський митрополит Іов (Іван) Борецький, котрий сам наприкінці 1624 р. повів його до запорожців. Плани Яхії казацтво зустріло схвально, обіцяючи надати йому в допомогу 18 тис. вояків.

Київський митрополит вирішив допомогти Яхії заручитися і підтримкою Москви. З цією метою Борецький у січні 1625 р. побував у Трахтемирові, де зустрівся з козацькою старшиною та порекомен­дував відправити козацьке посольство до російського царя в цій справі. Воно вирушило із Запоріжжя через кілька днів. Під час цих перего­ворів порушувалося також питання про надання притулку на російській території для священнослужителів з України, а також про прийняття українських і білоруських земель до складу Росії — «они все государской милостиради и под государевойрукой бити хотят».

Як бачимо, у цей час козаки вели свою складну, дипломатичну гру, метою якої була антитурецька боротьба. В1626-1629рр. українські козаки взяли участь у міжусобній боротьбі в Криму, прагнучи посадити на престол свого ставленика Шагін-Тірея.

Про зростаючий вплив козацтва на міжнародній арені свідчить чергова спроба європейських монархів втягнути козаків у розв'язан­ня своїх політичних проблем. Шведський король Тустав-Адольф двічі направляв своїх послів до козаків з пропозицією підтримати його канди­датуру на польський престол. Просив шведський король також відря­дити козацькі війська для участі у війні, яку вів Густав-Адольф з Авст­рією. Але ця шведська місія успіху не мала.

У 1631 р. дві тисячі козаків на боці армії Альбрехта фон Валленш- тейна взяли участь у бойових діях в Сілезії проти курфюрста Саксонії Йоганна-Теоргія. У підрозділах імперського генерала Верта із запо­рожців формували ескадрони легкої кіннноти, а сам Валленштейн надав їм перевагу, цінуючи козаків вище за польських гусар.

Звертаючись за допомогою до Сигізмунда ІІІ, маршал Валленш- тейн наполягав через своїх агентів, щоб підкріплення надходило з чис­ла козаків. У листі Бєлецького до Яна Сапєги, датованому груднем 1630 р., читаємо: «Валленштейн просить 10тисяч запорожців». Радник Фер- динанда ІІ Кветенберг пише Валленштейну в 1632 р.: «Поляки обіця­ють 10-12 тисяч гусар, але я вважаю, що краще одержати від них ко­заків».

У книзі В. Сичинського «Чужинці про Україну» наведені дані про участь козаків у бойових діях імперії у Люксембурзі. Так у № 81 (1631 р.) щотижневика «Сагеіїе де Ргапсе» є відомості про 4-тисячний загін українських козаків під командуванням полковника Тараського (Тарського), який під прапорами імператора воював у Люксембурзі, Фландрії, Пікардії проти французьких військ генерала де Суассона. Після першої «невдачі козаки напали на французів зі страшним криком; наші люди (французи), не звиклі до такого крику, так перелякалися, що кинулися втікати і відступили до болота на другому березіріки«.

У1631-1635рр. козацькі підрозділи успішно діяли в складі австрійсь­кої армії проти французів у Бельгії, Люксембурзі, Франції та Німеч­чині. Так у лютому 1636 р. двотисячний загін козаків через ріку Маас поблизу Вердена увірвався до провінції Шампань, розгромив розк­вартированих там французів і з багатою здобиччю повернувся в Люк­сембург.

У 1637р. разом з донськими козаками запорожці оволоділи турець­кою фортецею Азов і утримували її до 1642 р., що викликало великий міжнародний резонанс.

У 1644 р. після початку війни Франції з Іспанією французький посол у Речі Посполитій граф де Брежі порадив кардиналу Мазаріні взяти на службу до французької армії запорозьких козаків. Про набір козаків на службу де Брежі вів переговори з Богданом Хмельницьким. У березні 1654 р. Б. Хмельницький разом з І. Сірком та Солтенком морем поїхали до Франції. Мабуть, у Фонтенбло 1 квітня 1645 р. Хмельницький вів переговори з французьким командуванням, внас­лідок чого був сформований козацький корпус (близько 2, 5 тис.), який у жовтні 1645 р. через порт Гданьськ прибув до Кале. Козаки брали участь у військових діях у Фландрії під командуванням відомого полко­водця Людовіка де Бурбона — принца Конде. При облозі французькими військами Дюнкерка вони діяли як самостійна віськова частина; відзна­чилися активністю і брали участь в урочистому вступі у фортецю.

Серед істориків немає єдиної точки зору, хто очолював загони за­порожців. Французькі джерела згадують тільки полк І. Сірка. Відомо, що Хмельницький перебував у якихось зв'язках з принцом Конде. У 1655 р. під час зустрічі з французьким агентом він заявив, що з задово­ленням згадує своє перебування у Франції, розпитував про принца Конде та називав його своїм «старим вождем».

Польський дослідник Збігнев Вуйцик однозначно каже про те, що Богдана Хмельницького у Франції не було. Українські дослідники вва­жають, що командували козаками полковники I. Сірко та Солтенко; інші дотримуються думки, що під Дюнкерком був і Б. Хмельницький. Рис. 9.12. Народи Європи у XVIIст. Другий праворуч — українець

 

Отже, в кінці ХУІ — на початку ХУІІ ст. Запорозька Січ була важ­ливим фактором у житті тогочасної Європи. У міжнародних відноси­нах багато держав змушені були рахуватись з козаками як з даністю і підходити до неї як до суб'єкта зовнішньої політики. Про це свідчать і залучення козаків до різних європейських коаліцій.

Крім того, Запорозька Січ сама проводила широку дипломатичну діяльність, укладала міжнародні угоди, вела переговори з іноземними дипломатами, підтримувала, коли було вигідно, окремі держави або їх коаліції.

Офіційним представником Січі в дипломатичних стосунках був кошовий отаман. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ покладалися на військового писаря. Він вів листування з різними мо­нархами і вельможами, але завжди від імені всього запорозького війська. Під його керівництвом працював військовий товмач. Це пре- кладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, грека­ми, вірменами, молдаванами німцями, які проїжджали запорозьки­ми землями або до яких треба було надсилати листи. Подорожнім він візував їхні паспорти, роз'яснював правила поведінки та вимоги на Січі, перекладав під час переговорів. Як знавець іноземних мов, тов­мач частенько вирушав з розвідувальною метою за кордон або і в стан ворога. Таким чином, за допомогою дипломатичних і воєнних заходів козацтво захищало вітчизну від нападів тогочасних ворогів.

В цілому ж міжнародна діяльність козацтва не лише сприяла роз- ширеннню сфери його контактів з іншими державами і утвердження статусу суб'єкта міжнародних відносин, а й було головною перешкодою наступу Османської імперії на християнський світ.



 

Розділ X

Переростання козацтва







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.189.171 (0.006 с.)