ТОП 10:

Діяльність Петра Конашевича- Сагайдачного



У

кінці XVI — на початку XVII ст. серед козацтва існувало три чітко розмежовані категорії, а саме: багаті реєст­рові козаки, які служили королю; мешканці прикордон­них міст, що не мали офіційного статусу; і козацька голота, яка скла­дала більшість. Дві перші групи схилялися до співпраці з урядом Речі Посполитої, і це зрозуміло, бо вони мали власність і розраховували повернути собі легальне, визнане становище у державі. Голота ж — вихідці з бідних запорожців і нереєстрових, — прагнула до рішучих дій, вважаючи, що тільки таким чином можна завоювати собі краще жит­тя в суспільстві.

Як відзначає О. Бойко, «невдачі попередніх виступів та поява но­вих акцентів у політиці польського уряду призвела до розколу козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: радикальної, що об'єднувала не­заможних козаків, вчорашніх селян та ремісників, які прагнули шляхом повстання домогтися перерозподілу шляхетських земель та майна і цим покращити свій життєвий рівень, та поміркованої, до якої належали заможні козаки, схильні до розширення козацьких прав і вольностей шля­хом договорів з польським урядом».

З 1596—1625 рр. домінувала поміркована течія, представником якої був гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. М. Грушевський так пи­сав про нього: «Кмітливий і відважний полководець, він одночасно демон­стрував великі таланти політика й адміністратора. Очевидно, в значній
мірі завдяки його впливу, ціле десятиріччя першої чверті XVII ст. було часом найвищого розвиток козацьких сил і проходило без усяких серйозних конфліктів з урядом. Представляючи партії поміркованої козацької стар­шини, що прагнула уникати конфліктів з урядом, Сагайдачний ціною об­іцянок і зовнішніх поступок успішно оберігав козацький $1а(и$ ротйгпйі (право володіння (лат. — авт.) від урядових репресій. Він спритно лавію- вав між небажаними (невиконаними) бажаннями уряду з одного боку, і вимогами крайньої козацької партії з іншого, намагаючись дати вихід енергії козацької вольниці поза конфліктами з урядом». П. Сагайдачний

народився в с. Кульчинцях по­близу Самбора у шляхетській родині. Навчався в Острозькій школі. Після Брестського собо­ру (1596 р.) зайняв антиуніатсь- ку позицію, про що свідчить його твір «Пояснення про унію». Згодом пішов на Запо­рожжя. Обирався обозним, ко­шовим отаманом. У 1616 р. став гетьманом. Був організатором морських походів у межі Кримського ханства і Османсь­кої імперії, зокрема походів на Очаків, Перекоп, Синоп, Вар- ну, Трапезунд і Кафу. Д. Явор- ницький писав: «Дивна смі­ливість, швидкість усіх козаць-

Рис. 10.7. П. Конашевич-Сагайдачний ких походів на Крим і Туреччину

Перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний поводир, яким був Петро Конашевич-Сагайдачний».

Період гетьманування Сагайдачного був дуже складним. На геть­манство його обирали кілька разів. Він усіляко прагнув збільшити козацькі сили, розширити реєстр, проте вважав, що за таких обста­вин збройний протест проти утисків польського уряду приречений на поразку. Він погодився з умовами Вільшанської (1617р.) і Роставиць- кої (1619р.) угод, які нав'язав козакам уряд. За першою угодою ко­зацький реєстр обмежувався 1 тис., за другою — 3 тис. осіб. Хто не потрапив до реєстру, той втрачав козацькі права. А це викликало не­задоволення рішуче настроєних козаків. За час свого гетьманування П. Конашевич-Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових загонів на регулярне військо. Серед козаків було встанов­лено порядок, ієрархію і дисципліну. З військової формації козацтво, зав­дяки старанням Сагайдачного, було перетворене у політичний чинник.

Сагайдачний проводив самостійну зовнішню політику. У 1618р. він став учасником антитурецької ліги (об'єднання), яка виникла в Європі. Завдяки цьому зріс авторитет війська запорізького на міжнародній арені.

Сагайдачний командував 20-тисячною козацькою армією під час московської кампанії 1618 р. Козацьке військо взяло Путивль, Лівни, Єлець, Шацьк і оточило Москву. Гетьман стояв біля Арбатських воріт, проте місто не штурмував. Повернувши на Калугу, козаки пішли на Київ. Причини таких дій Сагайдачного невідомі. Можливо, він своїм походом хотів продемонструвати силу козацтва; можливо, в Росії вба­чав потенційного союзника у боротьбі за козацькі (українські) права.

Зробивши своєю резиденцією Київ (1619 р.) та вступивши з усім військом до Київського (Богоявленського) братства (1620р.) Сагайдач­ний бере під захист усе православне населення України і повертає Києву статус культурно-релігійного центру. Саме Сагайдачний, скористав­шись перебуванням у 1620р. єрусалимського патріарха Теофана, домігся від нього висвячення православного київського митрополита (Іова Бо­рецького) і п'ятьох православних єпископів. Козацький загін Сагайдач­ного, що постійно перебував при патріархові, не дав можливості польській владі заарештувати Теофана (оголошеного турецьким шпи­гуном), і коли той завершив свою місію, його з почестями перепрова­дили до молдавського кордону.

Відновлення ієрархії української православної церкви польський уряд не визнав, проте до каральних дій не вдався, бо Польща перебу­вала у стані війни з Туреччиною.

У вересні 1620 р. під молдавським селом Цецорою турецько-татрські сили дощенту розгромили коронне військо Речі Посполитої, яким коман­дував Станіслав Жолкевський. «Краща шабля Польщі», — так писали про С. Жолкевського сучасники, потерпіла поразку не через військові прора- хунки, а свій шляхетський гонор. Хоча до коронного війська входило близь­ко 10 українських етнічних формувань, а військові операції спільно з реє­стровими козаками не були диковинкою, гетьман не захотів ділити пере­могу з «грицями» (козацькою голотою). Як пояснює причини поразки поляків літописець, «Жолкевський без козаків вів війну і мовив так: «Нехочу я разом з гриирми воювати, нехай ідуть до рілля або свиней пасти».

Поразка під Цецорою відкривала турецько-татарським військам шлях до Речі Посполитої, а першими на цьому шляху лежали ук­раїнські землі. Крім того, за висловом Н. Яковенко, своєю «милою отчизною» козаки вважали таки Річ Посполиту. Тому, коли у червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва (місцевість між Ржищевом і Білою Церквою) зібралася козацька рада, куди прибули київський митро­полит !ов Борецький та ще кількасот духовних осіб. Козаки постано­вили підтримати уряд Польщі, взяти участь у війні проти турків, але згоду свою обумовили вимогами щодо збільшення реєстру, ліквідації обмежень в правах та привілеях, визнанням православної ієрархії та відмовою від призначення урядом старшого (гетьман) реєстрового ко­зацтва. Ці умови мало повідомити королю козацьке посольство, очоле­не Сагайдачним (у 1620 р. він був скинутий козаками з гетьманства, але залишався реєстровим полковником). Командування козацьким військом рада доручила Якову Нероді, який мав прізвисько Бородавка.

Рис. 10.8. Битва під селом Цецорою (нині — територія Румунії)

 

Гетьман Бородавка повів 41-тисячне військо до Дністра, де мав з'єднатися під Хотинською фортецею з 35-тисячним військом, яке очолював великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич.

На початку серпня козаки вступили до Молдавії. Розпочались бойові дії. З кожним днем бої ставали дедалі запеклішими. Наприкінці серпня до козацького табору поблизу Могилева-Подільського повер­нувся, закінчивши переговори у Варшаві, Сагайдачний. Дорогою він потрапив у засідку та був поранений отруєною стрілою, що стало при­чиною його хвороби, а наступного року — смерті. Козаки, невдово- лені командуванням Бородавки, скинули його з гетьманства і обрали Сагайдачного (Бородавку судили і стратили).

Сагайдачний зумів з'єднатися з коронним військом під Хотином, привівши до нього 41 520 козаків в обхід турецьких військ. Під Хотин 2 вересня прибула турецько-татарська армія на чолі з султаном Осма- ном II (250 тис. і 260 гармат). Турецькі війська вже на марші за підтрим­ки татар атакували козацькі позиції. Вогонь артилерії, атака яничар та кінноти мали розбити козацьку піхоту, а потім вже і коронне військо. Але козаки, підтримані Ходкевичем дали туркам відсіч. Наступного дня турки кинули в бій основні сили, але знову зазнали невдачі.

4 вересня розлючений Осман II заявив своїм підданим: «Не їстиму і не питиму, доки не приведете того сивого пса Сагайдачного!» Кілька го­дин вся турецька артилерія тримала козацький табір під ураганним вог­нем. Відбивши всі атаки, козаки разом з кількома польсько-литовсь­кими загонами увірвалися до ворожого табору, понищили гармати і, захопивши турецький обоз, почали його грабувати. Це дало змогу тур­кам знову зібрати сили і вибити козаків з втрачених раніше територій.

Рис. 10.9. Польська артилерія

 

12 вересня Ходкевич вирішив дати рішучий бій туркам. Основна роль у наступі відводилась козакам, які вночі мали підкрастися до та­бору турків і здійснити напад. Козаки вже майже дісталися турецьких шатер, як пішов дощ, від якого міг замокнути порох у рушницях. Ход­кевич наказав відступити. 28 вересня турки почали вирішальний на­ступ. Особливо тяжкі бої точилися перед козацьким табором, його штурмувала добірна турецька кіннота — спаги. Козаки відбили 11 атак ворога і кинулися на допомогу коронному війську. Турків було розг­ромлено. Турецький султан Осман II змушений був піти на перегово­ри з Річчю Посполитою і укласти 9 жовтня 1621 р. мир. Як писав !ван Франко, «Туреччина, отримавши перший рішучий удар під Хотином в 1621 р., почала сходити з зеніту своєї величі і сили».







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.80.144.129 (0.008 с.)