Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Діяльність Петра Конашевича- Сагайдачного
кінці XVI — на початку XVII ст. серед козацтва існувало три чітко розмежовані категорії, а саме: багаті реєстрові козаки, які служили королю; мешканці прикордонних міст, що не мали офіційного статусу; і козацька голота, яка складала більшість. Дві перші групи схилялися до співпраці з урядом Речі Посполитої, і це зрозуміло, бо вони мали власність і розраховували повернути собі легальне, визнане становище у державі. Голота ж — вихідці з бідних запорожців і нереєстрових, — прагнула до рішучих дій, вважаючи, що тільки таким чином можна завоювати собі краще життя в суспільстві. Як відзначає О. Бойко, «невдачі попередніх виступів та поява нових акцентів у політиці польського уряду призвела до розколу козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: радикальної, що об'єднувала незаможних козаків, вчорашніх селян та ремісників, які прагнули шляхом повстання домогтися перерозподілу шляхетських земель та майна і цим покращити свій життєвий рівень, та поміркованої, до якої належали заможні козаки, схильні до розширення козацьких прав і вольностей шляхом договорів з польським урядом». З 1596—1625 рр. домінувала поміркована течія, представником якої був гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. М. Грушевський так писав про нього: «Кмітливий і відважний полководець, він одночасно демонстрував великі таланти політика й адміністратора. Очевидно, в значній народився в с. Кульчинцях поблизу Самбора у шляхетській родині. Навчався в Острозькій школі. Після Брестського собору (1596 р.) зайняв антиуніатсь- ку позицію, про що свідчить його твір «Пояснення про унію». Згодом пішов на Запорожжя. Обирався обозним, кошовим отаманом. У 1616 р. став гетьманом. Був організатором морських походів у межі Кримського ханства і Османської імперії, зокрема походів на Очаків, Перекоп, Синоп, Вар- ну, Трапезунд і Кафу. Д. Явор- ницький писав: «Дивна сміливість, швидкість усіх козаць-
Рис. 10.7. П. Конашевич-Сагайдачний ких походів на Крим і Туреччину Перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний поводир, яким був Петро Конашевич-Сагайдачний». Період гетьманування Сагайдачного був дуже складним. На гетьманство його обирали кілька разів. Він усіляко прагнув збільшити козацькі сили, розширити реєстр, проте вважав, що за таких обставин збройний протест проти утисків польського уряду приречений на поразку. Він погодився з умовами Вільшанської (1617р.) і Роставиць- кої (1619р.) угод, які нав'язав козакам уряд. За першою угодою козацький реєстр обмежувався 1 тис., за другою — 3 тис. осіб. Хто не потрапив до реєстру, той втрачав козацькі права. А це викликало незадоволення рішуче настроєних козаків. За час свого гетьманування П. Конашевич-Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових загонів на регулярне військо. Серед козаків було встановлено порядок, ієрархію і дисципліну. З військової формації козацтво, завдяки старанням Сагайдачного, було перетворене у політичний чинник. Сагайдачний проводив самостійну зовнішню політику. У 1618р. він став учасником антитурецької ліги (об'єднання), яка виникла в Європі. Завдяки цьому зріс авторитет війська запорізького на міжнародній арені. Сагайдачний командував 20-тисячною козацькою армією під час московської кампанії 1618 р. Козацьке військо взяло Путивль, Лівни, Єлець, Шацьк і оточило Москву. Гетьман стояв біля Арбатських воріт, проте місто не штурмував. Повернувши на Калугу, козаки пішли на Київ. Причини таких дій Сагайдачного невідомі. Можливо, він своїм походом хотів продемонструвати силу козацтва; можливо, в Росії вбачав потенційного союзника у боротьбі за козацькі (українські) права.
Зробивши своєю резиденцією Київ (1619 р.) та вступивши з усім військом до Київського (Богоявленського) братства (1620р.) Сагайдачний бере під захист усе православне населення України і повертає Києву статус культурно-релігійного центру. Саме Сагайдачний, скориставшись перебуванням у 1620р. єрусалимського патріарха Теофана, домігся від нього висвячення православного київського митрополита (Іова Борецького) і п'ятьох православних єпископів. Козацький загін Сагайдачного, що постійно перебував при патріархові, не дав можливості польській владі заарештувати Теофана (оголошеного турецьким шпигуном), і коли той завершив свою місію, його з почестями перепровадили до молдавського кордону. Відновлення ієрархії української православної церкви польський уряд не визнав, проте до каральних дій не вдався, бо Польща перебувала у стані війни з Туреччиною. У вересні 1620 р. під молдавським селом Цецорою турецько-татрські сили дощенту розгромили коронне військо Речі Посполитої, яким командував Станіслав Жолкевський. «Краща шабля Польщі», — так писали про С. Жолкевського сучасники, потерпіла поразку не через військові прора- хунки, а свій шляхетський гонор. Хоча до коронного війська входило близько 10 українських етнічних формувань, а військові операції спільно з реєстровими козаками не були диковинкою, гетьман не захотів ділити перемогу з «грицями» (козацькою голотою). Як пояснює причини поразки поляків літописець, «Жолкевський без козаків вів війну і мовив так: «Нехочу я разом з гриирми воювати, нехай ідуть до рілля або свиней пасти». Поразка під Цецорою відкривала турецько-татарським військам шлях до Речі Посполитої, а першими на цьому шляху лежали українські землі. Крім того, за висловом Н. Яковенко, своєю «милою отчизною» козаки вважали таки Річ Посполиту. Тому, коли у червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва (місцевість між Ржищевом і Білою Церквою) зібралася козацька рада, куди прибули київський митрополит!ов Борецький та ще кількасот духовних осіб. Козаки постановили підтримати уряд Польщі, взяти участь у війні проти турків, але згоду свою обумовили вимогами щодо збільшення реєстру, ліквідації обмежень в правах та привілеях, визнанням православної ієрархії та відмовою від призначення урядом старшого (гетьман) реєстрового козацтва. Ці умови мало повідомити королю козацьке посольство, очолене Сагайдачним (у 1620 р. він був скинутий козаками з гетьманства, але залишався реєстровим полковником). Командування козацьким військом рада доручила Якову Нероді, який мав прізвисько Бородавка.
Гетьман Бородавка повів 41-тисячне військо до Дністра, де мав з'єднатися під Хотинською фортецею з 35-тисячним військом, яке очолював великий гетьман литовський Ян Кароль Ходкевич. На початку серпня козаки вступили до Молдавії. Розпочались бойові дії. З кожним днем бої ставали дедалі запеклішими. Наприкінці серпня до козацького табору поблизу Могилева-Подільського повернувся, закінчивши переговори у Варшаві, Сагайдачний. Дорогою він потрапив у засідку та був поранений отруєною стрілою, що стало причиною його хвороби, а наступного року — смерті. Козаки, невдово- лені командуванням Бородавки, скинули його з гетьманства і обрали Сагайдачного (Бородавку судили і стратили).
Сагайдачний зумів з'єднатися з коронним військом під Хотином, привівши до нього 41 520 козаків в обхід турецьких військ. Під Хотин 2 вересня прибула турецько-татарська армія на чолі з султаном Осма- ном II (250 тис. і 260 гармат). Турецькі війська вже на марші за підтримки татар атакували козацькі позиції. Вогонь артилерії, атака яничар та кінноти мали розбити козацьку піхоту, а потім вже і коронне військо. Але козаки, підтримані Ходкевичем дали туркам відсіч. Наступного дня турки кинули в бій основні сили, але знову зазнали невдачі. 4 вересня розлючений Осман II заявив своїм підданим: «Не їстиму і не питиму, доки не приведете того сивого пса Сагайдачного!» Кілька годин вся турецька артилерія тримала козацький табір під ураганним вогнем. Відбивши всі атаки, козаки разом з кількома польсько-литовськими загонами увірвалися до ворожого табору, понищили гармати і, захопивши турецький обоз, почали його грабувати. Це дало змогу туркам знову зібрати сили і вибити козаків з втрачених раніше територій.
12 вересня Ходкевич вирішив дати рішучий бій туркам. Основна роль у наступі відводилась козакам, які вночі мали підкрастися до табору турків і здійснити напад. Козаки вже майже дісталися турецьких шатер, як пішов дощ, від якого міг замокнути порох у рушницях. Ходкевич наказав відступити. 28 вересня турки почали вирішальний наступ. Особливо тяжкі бої точилися перед козацьким табором, його штурмувала добірна турецька кіннота — спаги. Козаки відбили 11 атак ворога і кинулися на допомогу коронному війську. Турків було розгромлено. Турецький султан Осман II змушений був піти на переговори з Річчю Посполитою і укласти 9 жовтня 1621 р. мир. Як писав!ван Франко, «Туреччина, отримавши перший рішучий удар під Хотином в 1621 р., почала сходити з зеніту своєї величі і сили».
|
|||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 348; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.213.65.97 (0.01 с.) |