Соціально-економічне становище українських земель у складі Речі Посполитої

П

ісля Люблінської унії 1569 р. та постанови сейму 1590 р. польські та українські магнати — Вишневецькі, По- тоцькі, Конецпольські, Ружинські, Калиновські, Зба­разькі, Корецькі та інші — активно вели колонізацію Наддніпрянсь­кої і Задніпрянської України. Зростання магнатського землеволодін­ня супроводжувалося перерозподілом земель на користь магнатів унас­лідок скорочення і витіснення землеволодінь сільської общини, середньої та дрібної шляхти. Звичайним явищем було захоплення землі або примусовий її продаж.

В Україні з'явилися латифундії магнатів. Так Конецпольські во­лоділи землями на річці Тясмині, Калиновські — Уманщиною, По- тоцькі — Кременчуком та Ніжинщиною, Замойські — Переяславщи­ною. У басейні річки Сули виникла латифундія князів Вишневецьких
— «Вишневеччина». (На початку XVII ст. у їх володіннях було 50 міст і місте­чок, 40 тисяч селянських дворів, близько 230 тисяч селян). «Вишневеч­чина, — писав М. Грушевський, — це єдина своїм розміром не тільки в Ук­раїні і в Польщі, а мабуть, у цілій Європі, лубенська маєтність Вишне- вецьких». На початку XVII ст. князі Острозькі володіли 80 містечками і 2760 селами; С. Конецпольському на­лежало 740 сіл і 170 міст і містечок зі 120 тисячами підданих; Ю. Немири- чу — 15 міст та містечок, 98 сіл, що охоплювали 4313 господарств.

За даними Н. Яковенко, на Волині магнати розпоряджалися 70,3% позе­мельного фонду, на Київщині — 67,6%, на Брацлавщині — 81,4%. Крім того, коли кварцяне (регулярне) військо Речі Посполитої складалося з 4-6 тис. жовнірів, то тільки князь Я. Вишне- вецький міг виставити за власну армію на 8-10 тис. вояків. За висловом Н. Полонської-Василенко, «це були королев'ята», «віце-королі», «королики», удільні князі нової генерації, справжні правителі України, супроти яких король і сейми не мали ні ав­торитету, ні влади...».

Усі ці магнати, незалежно від походження, являли собою польський елемент і несли польську культуру.

Рис. 6.4. Шляхтянки. ХУІст.

Широчезні території латифундій вкривалися резиденціями, великопанськими дворами, дворами адміністраторів, агентів, шлях­ти, службовців. Магнати роздавали від себе дільниці своїм службов­цям та слугам «до волі своєї» — на ленному праві. Гуртуючи біля себе неспокійну шляхту, магнати тримали у страху місцеве населення, здійснювали набіги, або, як їх називали, «наїзди» на міста і села, гра­буючи і розорюючи їх. Органи королівської влади були безсилі при­боркати сваволю магнатів. Прикладом може бути справа Самійла Лаща-Тучапського, патроном якого був магнат Станіслав Конец- польський. Пан Лащ, маючи власний загін із тисячі відчайдушних го­ловорізів, яких сучасники називали людьми «з пекла родом», здійсню­вав «наїзди» на маєтки сусідів, грабуючи їх. За свідченням хроніста Йоахіма Єрлича, Лащ був 236 разів засуджений за кримінальні злочи­ни, 37 разів суд позбавляв його шляхетської честі і 28 разів присуджу­вав до вигнання за межі держави.

А що ж пан Лащ? За переказами, зазначеними вироками він підшив собі плащ, з'явившись у ньому при дворі короля Владис- лава IV, нарікаючи, що на підкладці є ще вільне місце, але біда — вироків не вистачає. Поліції на той час у країні практично не існувало, і примусити шляхтича, який мав підтримку магнатів, підко­рятися вироку суду було безнадійною справою.

Самі магнати діяли ще більш рішуче. Князь По- тоцький на чолі своєї воль­ниці увірвався до зали пра­восуддя, коли суд виніс йому вирок «за безчин­ства», і наказав слугам по­класти суддів на папір зі щойно написаним виро- Рис. 6.5. Польська шляхта у XVIIст. ком зняти штани і висік- Малюнок Ю. Коссака. Кінець XIXст. _ти. т_ой _{же їан} П_отоц_ький

дуже любив гру в «ку-ку», яка полягала в тому, що сільських бабів заганяли на дерево і приму­шували кричати «ку-ку», а Потоцький і його гості палили по бідолаш­них «зозулях» дрібним дробом, намагаючись попасти нижче спини.

Такими були норови в Речі Посполитій, і вони були перенесені на інкорпоровані українські землі.