Галицько-Волинське князівство (40-ві роки XIII - 40-віроки XIVст,)

1. Вступ до питання

У

першій половині XIII ст. Київська Русь розпадається на окремі князівства-уділи. На їх базі формуються са­мостійні державні утворення: Галицько-Волинське, Воло- димиро-Суздальське, Новгородська республіка і ряд дрібних князівств.

З приводу дальшого розвитку слов'янської державності серед істо­риків існують три основні точки зору.

Перша. Після того, як перестала існувати Давньоруська держава, на її руїнах як наступник постало Володимиро-Суздальське князів­ство, а потім Московське царство. Тобто руська держава існувала з IX ст., і в ній змінювалася лише столиця — Київ, Володимир, Москва. При цьому з'єднані в одну історичну лінію Київ, Володимир та Мос­ква вважаються лише позначенням певних періодів загалом безперер­вного державного розвитку. Серед істориків перші цеглини в фунда­мент цієї теорії були закладені ще В.Татіщевим. Надалі ця теза була підтримана і розвинена М. Карамзіним, С. Соловйовим, В. Ключевсь- ким, С. Юшковим, Б. Рибаковим та іншими.

Друга. Українські історики, починаючи від М. Костомарова, О. Єфименко, Д. Дорошенка, М. Грушевського, І. Крип'якевича, Я. Ісаєвича та ін., підкреслюють провідну роль в історії Східної Євро­пи цього часу Галицько-Волинській Русі в якій вбачають не лише го­ловного правонаступника Київської Русі, а і єдиний осередок украї­нської державності, з якою її історія плавно переростає в історію Ве­ликого Князівства Литовського.

Схема «Київ — Галич — Вільно» була присутня вже в «Хроніці польській, литовській, жмудській і всієї Русі» М. Стрийковського, для якого київська і галицька історія були лише інтегрованими частина­ми історії литовської.

Історики С. Романівський та І. Лисяк-Рудницький вважають, що «українство корениться в Київській Русі», а Галицько-Волинське кня­зівство було першою «суто українською державою».

М. Брайчевський, досліджуючи питання історії української дер­жавності, доходить висновку, що вона є прямою наступницею дер­жавницьких традицій Київської Русі, які збагатила власним досвідом Галицько-Волинська держава. Так, зокрема, він стверджує, що дер­жаву часів Данила Галицького можна «вважати першими українським королівством». Спростовуючи традиційну історіографію, вчений кон­статує, що держава Данила Галицького виходила за рамки пересічно­го уділу, бо територіально вона становила набагато масштабніше ут­ворення, ніж інші удільні князівства. Отож, зазначає Брайчевський, «Галицько-Волинську державу слід оцінювати як державу загально­українську».

Третя. Галицько-Волинська Русь — безпосередня наступниця держави Київської Русі — протягом майже ста років була єдиною східнослов'янською державою. З середини XIV ст., після загибелі Га­лицько-Волинського князівства, народжуються дві держави, які пре­тендують на роль наступників Київської Русі та об'єднувачів слов'­янських земель — Велике князівство Литовське і Велике князівство Московське. В цей же період (XIV—XVI ст.) формується український народ з його чіткими етнокультурними відмінностями.

кторію Галицько-Волинської Русі (40-ві роки XIII — 40-віроки XIV ст.) можна поділити на ряд етапів.

I. Князювання Данила Романовича Галицького (1238-1264 р.р.) — об'єднання, піднесення, участь у західноєвропейській політиці й ак­тивна боротьба з ординським ігом.

II. Князювання Романовичів: Льва І, Шварна, Мстислава, Володи­мира, Юрія І, Андрія і Льва 11(1264-1323р.р.) — стабілізація, співпраця з державами Центральної Європи, протидія експансії Литви і на по­чатку етапу — зближення, а в кінці — боротьба з ординським ігом.

III. Два роки без князя і князювання Юрія II — Болеслава Тройдено- вича (1323-1340рр.) — повільний спад, втручання іноземних держав у

внутрішні справи, посилення політичного впливу галицького бояр­ства, співпраця з Великим князівством Литовським і Ордою.

IV. Правління боярської олігархії і литовського князя Любарта (Дмитра) Гедиміновича (1340-1349рр.) — ліквідація самостійності Га­лицько-Волинського князівства і захоплення його польським коро­лем Казимиром III.