ТОП 10:

Північна Буковина у складі Угорщини, Молдавського князівства та Османської імперії



Б

уковина — назва земель, розташованих між середньою те­чією Дністра і Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Прута і Серета. Нині північна Буковина вхо­дить до складу України (Чернівецька область), а південна — до Румунії (область Сучава та Ботошани). Свою назву, яка вперше зустрічається в 1392 р., Буковина отримала від великих букових лісів, які густо вкри­вали її в минулому.

Впродовж Х-ХІ ст. Буковина перебувала у складі Київської Русі, в ХІІ — першій половині ХІУ — Галицько-Волинської Русі. В цей час центрами земель були міста Василів, Городок, Сучава, Онут та ін. Під

Рис. 4.4. Напад татар на Угорщину. Гравюра XVIст.

 

час монгольської навали влада правителів Галицько-Волинського князівства послаблюється і зростає протикнязівський рух, цілі гро­мади покидали княжі оселі і переходили до татарських. Цей рух охо­пив Болохівську землю (територію у верхів'ях Південного Бугу і ба­
сейну рік Горинь, Случ, Тетерів). Населення землі працювало для та­тар, і тому їх називали «татарськими людьми».

Протягом першої половини XIV ст. у північній частині Буковини формується Шипинська земля, яка визнала зверхність ординських ханів. її центром було поселення Шипинці, а визначними осередка­ми — Xотин, Цецин і Xмелів.

У 1345 р. угорське військо розгромило ординців і вигнало їх з правобережжя Дністра. Буковина перейшла під владу Угорщини, ко­роль якої Людовік (Лайош) призначив сюди намісником воєводу Дра- гоша, який сприяв переселенню на Буковину волохів із Семиграддя (Трансільванії) та Мармарощини, які осіли в південній Буковині і поклали початок за­снуванню молдавсь­кого воєводства.

Рис. 4.5. Велика державна печатка Молдавії часів Стефана III(1457-1504).

У 1359 р. після ут­ворення незалежного Молдавського князів­ства до його складу ввійшла Шипинська земля. її територія тоді в основному збігалася з територією сучасної Чернівецької області. На заході вона межу­вала з підвладними Польщі українськими землями по р. Коло- чин, на півночі про­стягалася до Дністра, на півдні — до р. Серет, на сході — до р. Каю- тин. У складі Молдови Шипинська земля збе­рігала автономію. Так у грамоті 1433 р. польського кроля Владислава III, якою він підтверджував право свого васала-господаря «землю во­лоську всю тримати», про Шипинську землю сказано: «...городи Це- цунь, с Хмелов, со тьіми волостми и сели, которими к ним прислушают ... лежат межи нашейруською и волоською землями». Отже, Шипинська земля не була частиною Волоської землі (Молдова). Шипинська зем­ля зберегла автономію майже на ціле століття. По мірі того, як адмі­ністративні посади на цій землі переходили до молдавських бояр, ав­тономія її все більше урізалась. До середини XV ст. Шипинська земля як автономна адміністративна одиниця була ліквідована, і ця назва зникає зі сторінок письмових джерел. Утворені на її теренах Черні­
вецький і Хотинський повіти стали називатися Буковиною. (У складі Молдавії Буковина перебувала до 1774 р.).

Впродовж 1387-1497 рр. Молдавія визнавала зверхність Польщі. Але у 1490-1492 рр. землі Галичини були охоплені повстанням під прово­дом Дмитра Мухи. I. Крип'якевич так пише про це повстання: «Муха був зроду православний українець, простий хлоп, мабуть із Молдавії (Бу­ковини), але чоловік до зброї і до бою завзятий. Він зібрав на молдавській границі велику ватагу селян — число її на 9.000 людей, — напав на Сня- тинщину і на дальші околиці аж по Галич і Рогатин, грабував що можна було, а здобич вивозив у Молдавію. Поляки підозрювали, що він у змові з молдавським воєводою. Польський король скликав проти нього шляхетсь­ке військо. Муху розбито над Дністром, і він утік сам ледве живий. Зго­дом було схоплено його (у 1492р.) зрадою: видала якась жінка, яку любив. Поляки заарештували його, відвезли до Кракова, і Муха помер у в'язниці. Через рік, знову з'явився тут якийсь Андрій Баруль з Молдавії (за деякими даними, під цим ім'ям виступав Муха, — авт.), котрий звав себе спадкоє­мцем Русі, яку Казимир силою підкорив собі; його також зловили поляки».

У 80-х-90-х роках ХУ ст. Молдавське князівство стає союзником Москви. Основою союзу були спільні інтереси боротьби проти агресії

Історична довідка

МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО. З 20-х рр. XVI ст. султани починають затверджувати на престолі господарів Молдавії, які були зобов'язані надсилати до Стамбулу своїх синів чи рідних як заручників. У другій половині XVI ст. право затвердження чергового імпера­тора перетворюється в систему їхнього прямого призначення султаном. Щоб зайняти господарський престол, претендентові необхідно було сплатити гроші до скарбниці сул­тана. Також щорічно він мав сплачувати данину — "харадж", яка у 1524р. становила 14 тис. дукатів. Окрім щорічного хараджу, Молдавія мала відправляти до Туреччини ще і надзвичайну грошову данину. Однією з найбільших повинностей молдавських господарів були офіційні і неофіційні подарунки ("пешкеш"), які в грошовому чи натуральному виг­ляді підносились султану й багатьом турецьким урядовцям.

У XVII ст. васальні права молдавських господарів значно обмежуються, а обов 'язки до турецького султана збільшуються.

з боку Польщі, Литви і Туреччини. Крім того, союз був скріплений династичним шлюбом у 1483 р. !ван III одружив свого сина !вана з донькою Стефана Великого Оленою. У 1498 р. в часи війни з Польщею Молдавія приєднала до себе галицьке Покуття (від слова «кут», тери­торію між Дністром, Черемошем і Карпатами).

У Х!У-ХУ ст. Буковина відігравала важливу політичну та еконо­мічну роль у житті Молдавського князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем. Розвиваються торгівля і ремесла. В документах ХУ ст. зазначається, що в містах продавалися риба, капуста, яблука, віск, глечики, дерев'яний посуд, сукно, полот­но, залізо, хутра, худоба, шкіри, сільськогосподарські знаряддя праці.

Основна торгівля велася на ярмарках (у Хотині був найбільший). Че­рез Північну Буковину проходив міжнародний торговий шлях від Чор­ного моря на Львів, Краків, Західну Європу. Звідси, як писав очеви­дець, «вивозиться багато биків, м'ясом яких значною мірою харчується не лише населення Угорщини і Русі, а й поляки, німці, навіть Італія, го­ловним чином місто Венеція». У Чернівцях і Хотині перебували мит­ниці для збирання мита.

З другої половини XV ст. Молдавія вела жорстку боротьбу проти турецької агресії, очолювану князем Стефаном Великим (1457-1504 рр.). У 1484 р. турецький султан Баязид II напав на князівство і захопив два важливі чорноморські порти — Килію і Акерман. Ця втрата змусила Стефана Великого звернутися за допомогою до Польщі і стати васа­лом Казимира IV.

У 1514 р. князь Богдан III Одноокий (1504-1517 рр.) під час бороть­би з Польщею та Угорщиною звернувся за допомогою до Туреччини і визнав султана Селіма за свого зверхника. Молдавія потрапила у васаль­ну залежність від Османської імперії і зобов'язувалась платити щорічну данину султанові. Наприкінці XVI ст. її було перетворено на звичайну провінцію Туреччини (у складі якої вона знаходилась до 1774 р.). Тоді ж розпочалась активна румунізація молдавських земель, яка особливо по­силилась після перенесення столиці у 1564 р. з Сучави (Буковина) до Яс.

Рис. 4.6. Яси. Фортеця і столиця Молдавіїнад Прутом. ГравюраХУІІІст.

 

У той же час до кінця XVI ст. у культурній галузі вплив місцевого населення ще переважав. Так, з 52 книг, виданих протягом 1508­1582 рр., 35 були написані старослов'янською мовою, а кирилиця ви­користовувалася до середини XVIII ст. Румунізація («романізація») мови й культури була далеко неповною, і український елемент пере­важав у молдавано-галицькому прикордонні, на так званому хотино- чернівецькому виступі.

Час перебування Північної Буковини у складі Молдавського кня­зівства можна поділити на два етапи:

Перший — 1359-1514 рр. Вплив місцевого населення («русинів») на життя молдавського суспільства був значним. Офіційною мовою в державних установах і церкві була старослов'янська зі значним впли­вом місцевої (української) мови, якою говорили і писали молдавські бояри і духовенство, складали історичні хроніки ( ХУ ст. датована хро­ніка, написана в Путні; в ХУІ ст. хроніки писали ченці Макарій, Еф- тимій і Азарій). У цей час волохи, які прийшли із Семиграддя, і місцеві жителі визнавали православну віру, коли, між іншим, їхні сусіди — поляки і угорці — були католиками. У 70-х роках ХІУ ст. молдавський воєвода (подільський князь) Юрій Коріатович заснував православну митрополію. Значні території Молдавського князівства складали ук­раїнські землі — північна Галичина та галицьке Покуття. До середини ХУ ст. Шипинська земля мала автономію.

Другий — 1514-1774 рр. Після визнання васальної залежності від Османської Порти, молдавські господарі перетворилися на турецьких ставлеників, ретельних виконавців волі свого повелителя — султана. Буковина стала ареною боротьби між Туреччиною, Польщею та Угор­щиною. Наприкінці турецької зверхності населення Буковини зубо­жіло, багато людей покидало колись приваблюючу країну. У 1564 р., коли столицю було перенесено із Сучави до Яс, поступово підупадає вага Буковини в суспільному житті Молдавської держави. За Василя Лупула (1634-1653 рр.) офіційною мовою стає румунська. З другої по­ловини ХУІ ст. розпочалась активна румунізація буковинських земель.

У той же час не припиняються релігійно-культурні зв'язки між Ук­раїною і Молдавією. Особливо цьому сприяв київський митрополит Пет­ро Могила. Протягом XVI — XVII ст. загони запорозьких козаків вели військові дії на території Молдавії проти турецько-татарських напад­ників. Походи сюди очолювали: Дмитро Вишневецький, Іван Сверчевсь- кий, Северин Наливайко, Іван Підкова, Григорій Лобода та ін.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.173.45 (0.009 с.)