III етап (1380-1480) - втрата українськими землями своєї автономії 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

III етап (1380-1480) - втрата українськими землями своєї автономії



У 1381 р. Кейстут, брат Ольгерда, спираючись на підтримку сил, які шукали зближення з Москвою в антиординській боротьбі, захо­пив Вільно й усунув Ягайла від влади. Однак, за допомогою Тевтонсь­кого ордену Ягайло вже в липні 1382 р. відновив свою владу і полонив Кейстута та його сина Вітовта. За кілька днів Кейстут був задушений у підземеллі Кревського замку, Вітовту вдалося втекти до Прусії, звідки він розпочав боротьбу за великокнязівську владу.

У цей час у Польщі після смерті в 1370 р. Казимира ІІІ королівсь­ка гілка Пястів припинила своє існування. Казимир ІІІ не залишив спадкоємців чоловічої статі. Його перша дружина, литовка, померла, а другий шлюб з Аделаїдою Гессенською, що була безплідною, був розірваний. Третій шлюб з сілезькою княгинею теж не приніс спад­коємця. Від першого і третього шлюбів Казимир ІІІ мав тільки дочок, тому лагодив у спадкоємці свого племінника Людовіка Анжуйського. Згідно з династичним договором, укладеним Казимиром, польський престол посів угорський король Людовік (Лайош, 1370-1382 рр.).

Але й тут існувала проблема з успадкуванням. Людовік Угорсь­кий мав тільки дочок, а, згідно з польськими законами, жінки не мали права на успадкування престолу. Після довгих триетапних переговорів між королем і шляхтою у вересні 1374 р. було досягнуто порозуміння і прийнято особливу угоду (Кошицький привілей). Шляхта обіцяла прийняти як королеву будь-яку з дочок Людовіка. За це королю до­велося звільнити польську знать від усіх податків, крім кількох сим­волічних. Але ця угода була виконана не одразу. По смерті Людовіка у 1382 р. становище в Польщі загострилося. Почався період без корол­івства, який супроводжувався боротьбою за владу між різними угру- пуваннями феодалів Великої і Малої Польщі. Нарешті в жовтні 1384 р. в Кракові за підтримки феодалів Малої Польщі на престол була зведе­на молодша донька Людовіка, одинадцятирічна Ядвіга. Однак виникла нова проблема. У п'ятирічному віці вона була повінчана з Вільгель- мом Габсбургом (племінником герцога австрійського). А поляки не бажали миритися з думкою, що їх правителем стане німецький принц. Ця антипатія призвела до того, що польська шляхта звернула свій по­гляд у бік Литви. Пошук виходу з кризи призвів обидві країни до со­юзу. 14 (15) серпня 1385р. в містечку Крево (Крявас) князь Ягайло та польська королева Ядвіга уклали династичну унію, яка поклала початок військово-політичному блоку двох країн. У лютому 1386 р. Ягайло при­був до Кракова, хрестився, прийняв ім'я Владислава і одружився з дванадцятирічною Ядвігою і в березні був коронований як «король і володар королівства польського». За умовами унії, князь Ягайло мусив:

1) перейти в латинство сам і перевести в нього всіх братів, бояр і народ;

2) вжити всіх можливих заходів для повернення втрачених Польщею і Литвою земель; 3) «на вічні часи» приєднати литовські і руські землі до корони Польської; 4) передати Польщі свою казну; 5) виплатити 200 тисяч флоринів Вільгельму Габсбургу за відмову від Ядвіги.

Як бачимо, Кревська унія стала реальною загрозою незалежності Литви, але значно зміцнила Польщу. З допомогою литовсько-русь­
ких військ вона у 1387 р. остаточно відво­ювала в Угорщини Га­личину і встановила владу над Молдавським князівством. Під тис­ком польських панів Ягайло приєднав Гали­чину не до Литви, а до Польщі, зобов'язав­шись навічно зберігати її «собі, Ядвізі, дітям і короні польській».

Така відверто про- польська політика зу­мовила швидку появу опозицій. Уже навесні 1385 р. князь Андрій Ольгердович Полоць­кий розпочав воєнні дії проти Ягайла на Вітебщині. Найактивніше проти Ягайла виступив князь Вітовт. Уклавши угоду з Тевтонським орденом у 1390-1392 рр., Вітовту вдалося зайняти ряд міст (у тому числі Гродно і Новогрудок). У 1390 р., плекаючи надію на підтримку Москви, Вітовт видав свою доньку Софію за великого князя Василя (сина Дмитра Донського).

Протистояння між центром і периферією закінчилося договором в Острові (1392 р.), згідно з яким Вітовт одержав Троки (Троцьке кня­зівство) та інші володіння Кейстута у корінній Литві, зберігаючи одер­жану раніше Луцьку волость на Волині. Разом з цим, на нього покла­далася, за висловом польського історика Я. Длугоша, «вся управа зе­мель литовських і руських», тобто він фактично став правителем Литви.

Невдовзі по тому найвизначніші з-поміж литовських князів, котрі мали уділи в Південній Русі, були позбавлені Вітовтом своїх володінь, де вони досі почувалися як самостійні правителі. У цей час більшість князів відмовилися від визнання Кревської унії, а разом з нею — вла­ди як польського короля Ягайла, так і Вітовта. Тобто була зроблена спроба добитися незалежності автономних удільних князівств. Ліде­рами удільних князівств були: київський князь — Володимир Ольгер­дович, новгород-сіверський — Дмитро-Корибут, подільський — Федір Коріатович. Але діяли вони неузгоджено, розрізнено, чим і прирекли цей рух на невдачу.

Рис. 3.3. Великий литовський князь Вітовт

Наступ військ Дмитра-Корибута на Литву в 1392 р. закінчився поразкою. Зазнав поразки Федір Коріатович, подавшись до Угорщи­
ни. Протягом 1392 — 1395 рр. Вітовт відібрав у повсталих князів удільні князівства і передав їх своїм намісникам. Внаслідок цього нанівець зводиться автономія руських земель. Населення сприйняло це воро­же. Коли на місце усуненого від влади Володимира Ольгердовича у 1394 р. прибув князь Скиргайло, то мешканці Києва відмовилися йому коритися. Князь мусив відмовитися від обмеження прав місцевих можновладців і почав підтримувати їхнє прагнення до незалежності від центру. Однак така лінія поведінки київського намісника не влаш­тувала Вітовта. У січні 1396 р. Скиргайло раптово помер (був отрує­ний). У 1399 р. до Києва прибув намісник Вітовта О. Гольшанський (його онука Софія стала четвертою дружиною Ягайла).

Замінивши своїми намісниками найбільш значних удільних князів, Вітовт укріпив свою владу та забезпечив внутрішню стабільність у державі. Це дало йому змогу спрямувати зусилля на ово­лодіння Причорномор'ям і витіснити звідти Орду. Усобиці в останній полегшили це завдання.

У кінці літа 1397 р. відбувся перший похід Вітовта проти хана Орди Тимур-Кутлука. Не зустрівши сильного опору, литовці досягли тра­диційних місць ординських кочувань у низинах Дону, а потім ввійшли до Криму, де 8 вересня у битві недалеко від Кафи (Феодосія) розгро­мили місцевих ординців еміра Едигея.

Влітку 1398 р. було здійснено другий похід в ординські володіння. Рухаючись через Подолію, війська досягли чорноморського узбереж­жя біля гирла Дніпра, на правому березі якого за розпорядженням Вітовта була споруджена кам'яна фортеця Тавань. Вона мала стати південним фортом Литви і одночасно базою для подальших воєнних операцій. У 1399 р. було підготовлено новий похід, для якого Вітовт зібрав усі сили, які мав.

Впродовж 1398 р. тривали переговори з Тевтонським орденом, які завершились укладанням у жовтні Салинської угоди, згідно з якою Вітовт, щоб отримати допомогу від хрестоносців, віддав ордену Же- майтію (Жмудь). Литовсько-руські князі та бояри, що зібралися на острові Салин (р. Мемель) для підтвердження угоди з Орденом, про­голосили Вітовта своїм королем. У звістці про цю подію, переданій пруським хроністом Посільге, одні історики вбачають банальний «за­стольний епізод», інші — процедуру «посадження» на королівський престол.

Вітовтове «величання» на Салині, а, можливо, й побоювання, що успіх його починань стане ґрунтом, на якому розростуться королівські амбіції правителя Литви, вплинули на Ягайла. Тому польський король надав Вітовтові суто моральну підтримку — за його клопотанням папа Боніфацій IX у травні 1399 р. видав буллу з дозволом на оголошення на території Польщі і Литви хрестового походу проти татар але тільки 400 воїнів.

Великий князь Московський Василь I дотримувався нейтраліте­ту, але дружину на чолі з князем Дмитром Боброком-Волинським до Вітовта направив.

Під знаменами Вітовта об'єднались підвладні йому князі, кілька тисяч татар хана Тохтамиша (союзника Литви), загони поляків, во­лохів, хрестоносці під командуванням Маркварта фон Зальцбуха, а також дружина князя Боброка-Волинського. Руські літописи і ли­товські хроніки мовчать про чисельність Вітовтового війська, але пи­шуть: «единьїх князей с ним бмло числом 50, и бмла сила ратная велика зело».

На початку серпня військо переправилось поблизу Києва на лівий берег Дніпра, попрямувало на південний схід уздовж його течії. Зустріч із загонами хана Тимур-Кутлука відбулася «в поле чистом на реке Вор- скле в земле татарской».

12 серпня 1399р., за декілька годин до заходу сонця, на березі Ворскли відбулася одна із знаменних битв середньовіччя. Загони союзників ру­шили на ординців. Удар прийняли тумени кримського еміра Едигея. Вітовт широко застосував артилерію, арбалети. Перший натиск його полків розцінювався як успіх, кіннота Едигея відступила. Але успіх був оманливим. Орда залишилась вірною своїй тактиці, втягувала в бій якомога більше сил противника. I те, що за висловом очевидців, могло здатися успіхом Вітовта, швидше за все було заманливим відсту­пом Едигея, бо скоро виявилося, що тумени хана Тимур-Кутлука встигли обійти військо Вітовта з флангів і тилу. Кільце оточення зам­кнулося, й литовці опинились у пастці. Сам Вітовт з невеликою дру­жиною рятувалися втечею. Битва ж перетворилася на бійню, в якій склали голови кращі сили Литви та Русі. Тут знайшли свою смерть Андрій Полоцький, Дмитро Брянський, Дмитро Боброк-Волинський та інші.

«Икто мог счесть всех литовцев ирусских, и поляков, и германцев, павших взтот день?» — з гіркотою відзначає літописець. Переслідую­чи залишки переможеної армії, Тимур-Кутлук дійшов аж до Києва і розбив прямо перед містом свій табір. Загони його армії розсіялися по всій Київській землі і Поділлю, грабуючи міста і села, захоплюючи тисячі полонених. Київ мав сплатити 3000 рублів викупу. Басейн Ниж­нього Бугу, через який Литва мала вихід до Чорного моря, тепер знову був зайнятий монголами і відведений під пасовища частини ногайсь­кої орди Едигея.


Поразка литовського війська на Ворсклі ослабила позиції Вітовта і змусила його знову шукати зближення з Ягайлом. Позиції самого Ягайла в 1399 р. також похитнулися, хоча й з інших причин. У червні того ж року померла Ядвіга, що відкрило Ягайлові невтішні перспек­тиви втрати польської корони. Кризи вдалося уникнути, однак не­обхідність взаємопідтримки наприкінці 1399 р. відчувалась і Вітовтом,
і Ягайлом, як ніколи раніше. Тому, за даними Длугоша, того ж року вони уклали попередню угоду про надання Вітовту довічного права на володарювання у Литві. На з'їзді литовської знаті у Вільно 18 січня 1401 р. було укладено унію, згідно з якою Велике князівство Литовсь­ке визнавало васальну залежність від Польщі. Всі українські і литовські землі по смерті Вітовта мали перейти безпосередньо до польської ко­рони. У свою чергу польська шляхта на сеймі в Радомі зобов'язалась після смерті Ягайла не обирати нового короля, не сповістивши попе­редньо Вітовта.

Віленська угода 1401 р. звела до мінімуму політичні наслідки по­разки. Вітовта визнали довічним правителем Литви — великим кня­зем (Мадпш дих), а Ягайла — верховним князем (Зиргешш дих). І, як писав М. Грушевський, «васал Вітовт де-юре займав властиво рівно- порядне з Ягайлом становище в політиці».

Поступово налагодились відносини з Ордою. Тепер Вітовт праг­нув впливати на ситуацію в регіоні шляхом підтримки власних кан­дидатів на сарайський престол. За його підтримки ставали хана­ми Орди: Джелаль-ад-Дин (1412), Бетсуб-улан (1413), Дав- лат-Берди (1420-1422), Улу-Му- хаммед (1427-1433). Він розпо­чинає активну колонізацію узбережжя Чорного моря. Пік- луючись про захист своїх південних кордонів, Вітовт по­ставив собі за мету побудувати укріплену лінію на прикор­донні зі степом, починаючи від Поділля і завершуючи Дніпром. За його наказом було побудова­но фортеці: Каравул, Білгород, Чорноград, Бендери. Безпосе­редньо біля моря було збудова­но фортецю Дашів (Очаків) та Хаджибей (на місці сучасної Одеси), а також низку інших замків та укріплень. В результаті все узбережжя між Дніпром і Дністром потрапляє під контроль Литви. У 1404 р. Вітовт приєднує до своєї держави Смоленськ.

Війна з Московським князівством (1406-1408 рр.) певною мірою зміцнила позиції Литви на Сході. У Новгороді і Пскові на княжі столи були посаджені ставленики Вітовта. Низка міст Московського князі­вства — Вязьма, Козельськ, Мценськ — увійшли до складу Литви.

Рис. 3.4. Литовський воїн (герб Литви)

У той же час всередині Великого князівства не все було спокійно. Невдоволені політикою Вітовта, в 1406-1408 рр. переходять на службу
до московського князя стародубський князь Олександр Патрикійович, син київського князя Олександра!ван Гольшанський, молодший брат Ягайла подільський і новгородсіверський князь Свидригайло, звени­городський, путивльський, перемишльський князі, а також частина чернігівських, стародубських і сіверських бояр. У 1409 р., готуючи змо­ву проти Вітовта, був заарештований князь Свидригайло, що повер­нувся з Москви (у Кременецькому замку він провів 9 років).

Саме в цей період посилилася загроза як Польщі, так і Литві з боку Тевтонського ордена. «Велика Війна»розпочалася 1410р. Гї центральною подією стала битва під Грюнвальдом, що відбулась 15липня. Характерно, що з 17полківЛитви 10 набиралися на території України, Білорусі та Смо­ленської землі, а з 16 польських полків 6 складалися з мешканців Поділля і Галичини. Битва завершилася поразкою Ордена. Загинув великий магістр Ульріх фон Юнгінген, а разом з ним — цвіт німецького лицарства. Бойо­ва міць Тевтонів була підірвана і вже ніколи не відновилась.

Перемога у Грюнвальдській битві значно зміцнила позиції Литви. За Торунським миром (1411 р.) Тевтонський орден передав їй Жемайтію, а Польщі — Добжинську землю. Просування хрестоносців на схід було зупинене, і поступово Тевтонський орден зійшов з історичної сцени.

Рис. 3.5. Грюнвальдська битва. Фрагмент. Гравюра XVIст.

 

Історична довідка



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 191; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.196.206 (0.123 с.)