Ординське іго і його особливості

Н

е дивлячись на величезний фактичний матеріал, накопи­чений на сьогодні, в історіографії переконливої відповіді на питання, що ж таке ординське іго, по суті, немає.

В українській історіографії існує два протилежних погляди на те, чи було іго на Україні. Перший: іго було на Південно-Західній Русі (Україні), але воно було не таке тяжке, як у Північно-Східній Русі (Н. Полонська-Василенко). Другий: в Галицько-Волинському князівстві іго було відсутнє, оскільки саме «за князювання Данила Романовича літописи повідомляють про приведення землі в квітучий стан, облаштування міст, посилення торгівлі» (М. Ждан).

В українських і зарубіжних істориків існує концепція, що Півден­но-Західна Русь ніколи не була під владою Орди, а Данило Галицький не сплачував їй данини (М. Ждан, А. Назаренко). Однак, в історичній науці панує думка про підкорення Ордою Південно-Західної Русі (В. Пашуто, М. Котляр, С. Бердяєв).

Ще з далеких часів, коли руські літописці, «сучасники нашестя Батия», описували події 1237-1240 р.р., робилися спроби об'єктивно оцінити їх, показати наслідки. Треба звернути увагу на те, що всі без винятку літописи, не дивлячись нарізну політичну орієнтацію їх авторів, називають монгольське нашестя «злом християнським» і з гіркотою зга­дують колишню могутність Русі, її багатство і велич.

На сучасному етапі вивчення ординського іга твердження про його негативний вплив залишається традиційним.

На противагу цій концепції, інші дослідники доводять (особливо під впливом наукових робіт Л. Гумельова), що монгольський вплив був позитивним явищем.

Розглядаючи й аналізуючи питання, пов'язані з ординським ігом, треба відзначити, що у порівнянні з іншими землями на Русі воно мало різні особливості як позитивні, так і негативні.

1. Політичні особливості. Руські землі безпосередньо не ввійшли до складу Великого Улусу і, на відміну від Болгарії, Вірменії та інших
країн, знать Київської Русі не була знищена монгольськими завойов­никами. Князі мали їздити в Орду, щоб одержати там підтвердження свого князівства — ханський ярлик. Поїздки князів в Орду нерідко супроводжувалися приниженнями, а в ряді випадків і смертю.

Роздаючи князям ярлики, ординські хани прагнули регулювати політичні відносини між підвладними їм князівствами. Перешкоджа­ючи посиленню того чи іншого князя, розпалюючи чвари і суперечки між ними, монголи мали для себе неабияку користь. Показовий при­клад: з 1243 р. до 1350 р. монгольські завойовники здійснили 30 набігів і 5 нашесть на руські землі, з них на прохання місцевих князів відпо­відно 19 і 3.

Мал. 1.5. Татарин. Мал. А. Дюрера початку ХУІст.

Орда провадила на Русі політику «розподіляй і владарюй». Боротьба між князями була вигідна лише монголам. Правда, в міжусобні конфлік­ти Південно-Західної Русі монголи практично не втручалися. А спустош­ливі набіги ординців, від яких так потерпала Північно-Східна Русь, були, головним чином, у перші десятиліття після монгольського нашестя. Потім вони фіксувалися епізодично. Організацію набігів ускладнювала

географічна віддаленість південно-руських князівств та сепаратизм ханських намісників, які опікувалися землями на захід від Дону.

Треба відзначити й те, що в літописах нема свідчень про відвідини галицько-волинськими князями у другій поло­вині ХІІІ ст. Золотої Орди, хоча данину князі продовжували сплачува­ти.

2. Економічні особли­вості. Масові спусто­шення, податки і повин­ності, накладені загарб-

никами, призвели до затяжного економічного спаду. Понад усе постраждали міста, а також старі центри руської землі, як Київ, Чернігів, Переяслав, які втратили своє колишнє значення на кілька століть. За підрахунками археологів, із 74 міст Київської Русі ХІІ-ХІІІ ст. 49 були розорені монголами. Крім того, 14 так і не піднялися з руїн, а ще 14 перетворилися на села. За даними А. Кузи, у Київській землі було зруйновано до 83% міст, Переяславській — 81%, Чернігово- Сіверській — 74%, Галицько-Волинській — 76%.

Монгольська політика забирати вмілих майстрів і кваліфікованих ремісників на службу до хана не могла не перервати розвиток вироб­ничих традицій. З розгромом у Києві 1240 р. майстерень із виготов­лення емалей і знищенням або полоненням майстрів зникло мистец­тво перегородної емалі, яке досягло в Київській Русі високого рівня. Були втрачені цілі галузі ремесел: техніка чорнення, глазурування поліхромної кераміки, різьба по каменю та ін.

Нашестя і політика монголів у ставленні до ремісників сильно підірвали промислове виробництво. Зменшення виробництва товарів стало причиною зменшення торгівлі (тільки в Х^ ст. торгівля стала послідовно розвиватися).

Знищення населення, рабство та втечі людей були головними чин­никами, що вплинули на зменшення кількості населення на Півдні Русі. Проходило переселення у лісові зони на Північ, Захід та в Кар­пати.

Сільське господарство менше потерпіло від нашестя. Монголи самі заохочували обробляти землю, сіяти зернові культури (пшени­цю, просо). Селяни виплачували основну частину данини зерном, тому монголи не були зацікавлені в зменшенні продуктивності сільського господарства. Така само ситуація спостерігалась і по відношенню до мисливства і рибальства. У кінці ХІІІ — на поч. Х^ ст. збір податків був переданий руським князям, що сприяло в подальшому зміцнен­ню їхньої влади і в кінцевому рахунку звільненню від іга.

3. Ідеологічні особливості. В Київській Русі, як і в середньовічно­му Заході, головну роль у духовному житті відігравала церква. Мон­гольське нашестя мало вплив і в цій сфері, але він був найрізноманіт- нішим.Перший удар монгольського нашестя був для церкви таким же важким, як і в інших сферах життя і культури. Багато священиків, включаючи самого митрополита, загинули; безліч соборів, монастирів і церков були спалені або пограбовані. Київ, митрополія руської цер­кви, був так спустошений, що ще багато літ не зміг бути центром цер­ковної адміністрації.

Необхідно відзначити, що монголи під час Батия були язичника­ми і в своїх загарбницьких війнах не рахувалися з моральними норма­ми ні буддизму, ні ісламу, ні християнства. В той же час монголи не переслідували саму релігію, окрім іудейської.

У 1270 р. хан Менгу-Тімур видав наказ: «На Руси да не дерзнет никто посрамления церкви и обители митрополитов...Свободньіми от всех податей и повинностей да будут их города, области, деревни и земли.Все зто принадлежит Богу, и сами они Божьи. Да помолятся они за нас». Такою була політика монгольських ханів відносно церк­ви, яку вони справедливо вважали політичною силою і використову­вали в своїх інтересах.

Але не все так просто. Поряд з тим, що серед священиків типовими стали лукавство, хитрощі, низькопоклонство, ганебні прояви інстинкту самозбереження, церква, захищена ханською грамотою, реорганізовуєть­ся і з часом стає сильнішою, ніж до монгольського іга. Цей час був пері­одом, коли православна церква мала можливість створити могутню ма­теріальну базу. Оскільки церковні землі були захищені від втручан­ня державної влади, як ханської, так і князівської, церква стала за­лучати до роботи на її землях се­лян, і її частка у виробництві сільськогосподарської продукції постійно зростала. Рівень розвит­ку, досягнутий церквою на кінець першого століття монгольського панування, сприяв її духовній діяльності. Було організовано кілька нових єпархій: чотири в Східній Русі, дві—у Західній і одна в Сараї. Кількість церков і монас­тирів зростала. Відповідно до Ключевського, до середини XIV ст. було засновано 30 нових монастирів.

У другій половині XIV ст. церква стає тією силою, яка об'єднує князівства у боротьбі проти Орди. Серед активних борців з ординським ігом назве­мо митрополитів Алексія (Єлефе- рія Плещеєва, сина чернігівського боярина Федора Бяконта), Кипріа- на, преподобного Сергія Радонезького, ченців Пересвєта і Ослябю.

Мал. 1.6. Кінний монгол. Мал з китайської енциклопедіїXVII ст.

4. Військові особливості. Слов'янські князі разом зі своїми війська­ми змушені були брати участь в різних військових кампаніях мон­гольських ханів. Крім того, тисячі слов'ян регулярно призивались до монгольської армії. Більша частина рекрутів періодично відправля­лися в Орду і Китай, але частина з них залишалась для місцевих по­треб і служила в загонах баскаків. А. Насонов вважає, що набір до мон­гольської армії був проведений вже 1238-1240 р.р., і в західному по­ході 1241 р. в армії Батия діяли слов'янські полки. Відбірний загін слов'янських воїнів охороняв ставку хана в столиці Орди — Сарай- Бату. У хроніці Матвія Паризького наведено лист двох ченців, в яко­му повідомлялося, що в монгольській армії «много куманов и псевдо- христиан», тобто православних.

Л. Гумельов у роботі «Від Русі до Росії» пише, що біля Пекіна ви­никли руські слободи, мешканці яких складали в монгольських військах окремі дивізії, які ходили в!ндокитай, Бірму, де билися й отримували перемоги для монгольського хана. Руські поселення в Китаї проіснували до кінця XIV ст., поки в ході антимонгольських по­встань не були знищені китайцями разом з їхніми мешканцями.

У той же час служба в монгольській армії мала і свої позитивні результати. Монгольська тактика оточення ворогів з обох флангів ус­пішно застосовувалася проти них самих (битва при Вожі 1378 р. є чу­довим прикладом). Князі запровадили в своїх арміях деякі монгольські обладунки і озброєння (ще в 1246 р. війська Данила Галицького були екіпіровані в монгольському стилі, екіпіровка запорізьких козаків у XVI-XVII ст. мала також монгольський вплив).

Особливості монгольської політики призвели до того, що по відно­шенню до монголів Русь розкололася на дві частини: Північно-Східна Русь прийняла «щиру дружбу», запропоновану Батиєм, і всіляко ухилялася від зближення з Європою. Південно-Західна Русь була орієнтована на Євро­пу. Князь Данило Галицький в союзі з європейськими країнами намагався створити антимонгольську коаліцію.

З огляду на вищесказане можна зробити висновок, що монгольсь­ка навала відіграла трагічну роль в історії Південно-Західних земель (України). Перервався процес об'єднання князівств: вони були позбавлені політичної незалежності. У боротьбі з навалою народ за­знав величезних людських втрат. Жахливого удару зазнали економіка та культура. Відновлення чисельності населення, повноправного еко­номічного і культурного життя, особливо на Лівобережжі та Півдні тривало 300 — 350 років. Ця катастрофа на кілька століть істотно упо­вільнила плин історичного процесу в регіоні. М. Грушевський писав, що в постмонгольські часи Середнє Подніпров'я, «яке в перших віках історичного життя українських земель було огнищем політичного, економічного, культурного життя для цілої Східної Європи... стало глибоким перелогом, на якому буйно віджила дівича природа, не чу­ючи над собою важкої руки чоловіка, і серед неї наново сходили схо­ди суспільного життя, де в чому нав'язуючись до традицій давніших, староруських, в іншому — розвиваючись вповні оригінально серед дозвілля цих здичавілих пустинь».

 

Розділ II

Південно-західна Русь: