Культура України в XIV— першій половині XVII ст.

М

онгольська навала, іноземний гніт, постійні спустош­ливі напади кримчан аж ніяк не сприяли розвиткові культури України, але український народ не втрачав своєї самобутності. У XIV ст. продовжували існувати школи. Так, із опису життя волинського іконописця Петра дізнаємося, що він у сім років був відданий «книгам учитися». Знайдені археологами речі з написами свідчать про поширення писемності не лише серед духо­венства, а й інших верств населення.

У XV— першій половині XVI ст. помітно збільшилася кількість шкіл при церквах і монастирях, де вчителювали дяки (найнижчі за рангом церковнослужителі). Діти вивчали абетку, молитви. За підручники правили «Часослов» і «Псалтир» (книги релігійних пісень та молитов).

Наприкінці XV — у першій половині XVI ст. у Польщі та Литві спостерігається культурне піднесення. Тут поширювалася нова кон­цепція, яка розглядала людину як найбільшу цінність, утверджувала її право на щастя, свободу, тому й називалася гуманістичною (заро­дилася в Італії).

Історична довідка У1581 р. пастор Одерброн писав, що в Україні при всіх церквах були школи. Вчителями у цер­ковних та монастирських школах були дяки. Дяком називали вчителя — "уставника", "ба- каляра", або "дидаскала", здебільшого молоду людину, яка далі могла стати священиком. Дяк міг допомагати при Богослужбі.

Гуманістичні ідеї проника­ли і в Україну. Носіями їх були українці, які навчалися в європейських університетах: Краківському (протягом XV- XVI ст. його закінчили 800 вихідців з України), Празько­му, Болонському, Падуансько- му (Італія), Гейдельберзькому, Лейденському (Німеччина) та ін. Деякі з них згодом стали видатними вченими. До них належить Юрій Дрогобич (Котермак) — професор медицини, філософії й аст­рономії при Краківському і Болонському університетах (у 1481 р. був обраний ректором останнього). Одним з учнів Ю. Дрогобича був польський астроном Микола Коперник.

Магістр Краківського уні­верситету Павло Русин з Кросна викладав римську літературу, за­початкував гуманістичний на­прям в українській та польській поезії. Станіслав Оріховський — видатний філософ, який вперше обґрунтував ідеї гуманістичної політики і свободи, визначивши їх засади, — закон, законопослух і правопорядок.

Наприкінці XV ст. почали друкувати книги церковнослов'­янською мовою. Першодрука­рем став німець Швайпольт Фіоль, котрий у 1491 р. надруку­вав у Кракові богословські кни­ги: «Октоїх», «Часословець» і «Псалтир». Білоруський учений- Рис. 6.7. Юрій Дрогобич гуманіст Франциск Скорина у

1517-1519 рр. надрукував у Празі «Псалтир» і «Біблію руську», а у 1525 р. у Вільно «Апостол» і «Малую подорожную книгу».

В Україні першим друкарем був Іван Федоров (Федорович). Він при­був до Львова на початку 70-х років XVI ст. після своєї видавничої діяль­ності у Москві та Заблудові. Отримавши матеріальну допомогу від львівських міщан-ремісників і купців, Федоров у 1574р. видав «Апостол» і «Буквар». У 1576 р. він на запрошення князя К. Острозького переїхав до Острога. Тут надрукував майже 30 видань. Останні роки свого жит­тя I. Федоров провів у Львові і помер 5 грудня 1583 р., був похований в Онуфрієвському монастирі. На надгробній плиті лишився напис: «Іоан Федорович Друкар Москвитин, котрий своїм трудом друкуванне занед- балое обновил... Друкар книг перед тим невиданих». Друкарню!вана Федорова у Львові викупили братчики. Згодом друкарні почали ство­рюватися в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рога­тині. Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської Лаври.

Важливою стороною розвитку писемності стало часткове викорис­тання української розмовної мови при написанні книг. Найвідомішою се­ред них є «Пересопницьке Євангеліє», перекладене з болгарської мови (1556­1561 рр.). Назва походить від монастиря у с. Пересопниця на Волині. Нині на цьому Євангелії присягають на вірність президенти України.

У другій половині XVI ст. зароджується нова українська літерату­ра, яка починалася з антикатолицької, антиуніатської полеміки. Г. Смотрицький написав у 1587 р. перший полемічний твір «Ключі до царства небесного».

Рис. 6.8. Початкова сторінка з «Апостола» І. Федорова. 1574р.

 

Рис. 6.9. Острозька біблія (1581 р.: заголовний листок)

 

У 1616 р. у друкарні Віленського братства створено «Граматику словенскія правильное синтагма» Мелетія Смотрицького. Майже до кінця XVIII ст. вона була основним підручником з граматики у шко­лах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії. Вона перевидавалася у 1648, 1721, 1723, 1755 рр. («Граматикою» користувався російський вчений М. Ломоносов).

Важливу роль у форму­ванні національної культури відігравала усна народна творчість, яка відбивала най­важливіші події життя украї­нського народу, передусім бо­ротьбу проти турків і татар. Ви­никає новий жанр — героїчний епос (думи, історичні пісні). Серед них — «Втеча трьох братів з Азова», «Плач невіль­ника», «Самійло Кішка», «Дума про козака Голоту» та ін.

Найвизначнішими літопис­ними творами були «Короткий Київський літопис», «Острозький» та «Гу- синський» літописи, так звані «литовські» або «західноруські» літописи.

У середині XVI ст. велика увага приділялася розвитку освіти. Зростання кількості єзуїтських і протестантських навчальних закладів у містах України примусило православну шляхту відкривати на про­тивагу їм заклади, які виховували національно-зорієнтовані кадри. У 1576р. князь К. Острозький створив у своєму родовому маєтку школу для дітей, яка наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. XVI ст. переросла у колегіум (школу вищого ступеня). У ній існувала грецько-латино-сло- в'янська тримовність. Першим ректором був український шляхтич із Поділля Герасим Смотрицький, а викладали в ній випускники євро­пейських університетів, відомі культурні діячі Андрій Римша, Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Іван Вишенський, Кирило Лукарис (згодом Константинопольський патріарх) та ін.

Протягом 60 років (1576-1636 рр.) у колегіумі навчалося 500 осіб. Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) колегіум почав занепада­ти. Пізніше його онука Анна-Алоїза реорганізувала цей навчальний заклад в єзуїтський колегіум.

Важливу роль у поширенні освіти відігравали братства, які об'єднували при церквах православне населення міст. У школі Львівського Успенсь­кого братства викладали грецьку, старослов'янську мови та «вільні науки». Поступово такі організації створюються і в інших містах України.

Історична довідка 1615р. Гальшка Гулевичівна, дружинамозирсь- кого маршалка Лозки, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київсь­кому братству садибу на Подолі під монастир та "школу дітям, як шляхетським, так і містським". В школі було чотири відділи, в яких вивчали граматику, риторику, філософію, мови — грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Все навчання велося в дусі релігійному, православному. Рек­торами школи були: ^ан (Гов) Борецький (1615-1618рр.); Мелетій Смотрицький; Касі- ян Сакович (1620-1624рр.).

Київська братська школа була відкрита у 1615 р. У школі діяли дру­карня та паперова фабрика. Важливою матеріальною і морально-по­літичною підтримкою в діяльності школи та Київського братства був вступ до нього гетьмана Петра Сагайдачного «з усім Військом Запо­розьким». У 1632 р. Київська братська школа об'єдналася зі школою Києво-Печерської лаври. Це сталося за архімандрита Петра Могили. Так виник Києво-Могилянський колегіум (пізніше — академія) — вищий навчальний заклад.

Навчання у Києво-Могилянському колегіумі тривало п'ять років. Вивчали грецьку, латинську, польську, слов'янські мови, арифмети­ку, катехізис, літургію, теорію і практику літератури, риторику, діа­лектику, логіку, етику, фізику і метафізику. У старших класах домашні завдання не практикувалися, зате щосуботи проходили диспути, а в кінці курсу чи навчального року — публічні диспути латинською мо­вою. Кількість студентів доходила до п'ятисот.

В Острозькій і Львівській братських школах у другій половині XVI ст. виникає шкільний театр. Вистави відбувалися у вигляді дек­ламацій та діалогів. Популярним був і театр ляльок — вертеп.

Історична довідка

ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР був широко відомий в Західній Європі, а в Україні у першій половині XVII ст. він набув форми "вертепів". Вертеп поєднував у собі шкільні різдвяні драми та інтермедії. Назовні це була велика скриня, поділена на два поверхи, в яких відбувалися одночасно дві дії: на горі — біблійна, релігійна, а внизу — побутова, українська з її дотепа­ми, жартами. Вертеп здебільшого носили по селах "бурсаки" або "спудеї". Повного роз­витку досягнув він у XVII ст. В Україні збереглися Сокиринський, Межигірський та Ба- туринський вертепи.

Архітектура і живопис значною мірою продовжували традиції по­передніх епох. Водночас в архітектурі з'являлися нові елементи, по­в'язані з війнами. Замки, збудовані з каменю або цегли, являли собою неприступні фортеці. Вони з'явились у Кременці, Xотині, Луцьку, Меджибожі та інших містах. Церковні будівлі, замки, фортеці при­крашали іконами, скульптурою, різьбленням по дереву й каменю. Розвиваються ремесла — ювелірне, ковальське, гончарне.

У літописах є згадки та описи народних ігор, мистецтва скомо­рохів, музичного і танцювального фольклору, хорової й танцюваль­ної музики, які продовжували розвиватися і вдосконалюватися.

Отже, культура українського народу витримала всі випробування і розвивалася далі.

 

Розділ VII