ТОП 10:

Закарпаття у складі Угорщини



Закарпаття розташоване на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси. У ІХ-Х ст. на закарпатських землях існувало східно­слов'янське князівство білих хорватів, землі яких у Х-ХІ ст. входили до складу Київської Русі. У 993 р. сюди здійснив похід князь Володи­мир Святославич, саме тоді за ними закріпився термін «Русь» (згодом Карпатська Русь, Підкарпатська Русь, Угорська Русь, а також просто Закарпаття).

У ХІ ст. почалося захоплення земель Карпатської Русі Угорщи­ною. Зазнало Закарпаття і монгольського нашестя.

Захопивши в середині ХІІІ ст. Карпатську Русь, угорський король Бела ІУ перетворив його в свій домен і роздавав тут маєтки своїм ва­салам. Одночасно король відбирав землю у тих, хто опирався його владі. В силу обставин окремі землі Закарпаття нерідко переходили з рук в руки. У 1242 р. Мукачів з округою (банат Мачва) Бела ІУ передав своєму зятеві Ростиславу, сину князя Михайла Чернігівського. Га­лицькому князю Леву Даниловичу вдалося у 1280 р. приєднати части­ну Закарпатської Русі до Галицького князівства (від Вишкова до Ша- риша) з містами Мукачево та Берегове. В одній із грамот 1299 р. бе- резький жупан Григорій відмовився слухати угорського короля на тій підставі, що він є «урядником Лева, князя руського». Але довго утри­мувати це володіння галицькі князі не змогли.

У Закарпатті були створені адміністративно-територіальні одиниці — жупи (комітати), і поширені на них норми угорського права. За те­чією р. Уж знаходився Ужанський, у долинах Латориці та Боржави — Березький, в Середній частині Закарпаття — Угочанський комітати. Проникнення угорців у східну частину Закарпаття (Мараморош), ма­лозаселену, вкриту густими лісами, почалося в кінці XIII ст. На по­чатку XIV ст. тут було створено Марамороський комітат. На чолі ко- мітатів (жуп) стояли наджупани. Комітати поділялись на райони, до кожного з них входило по 20 і більше населених пунктів.

У 1315 р. на Закарпатті спалахнуло повстання проти угорського короля Карла-Роберта Анжуйського (1308-1342 рр.). Його очолив Петро (Петуня), землинський і ужанський наджупан, володар земель на кордоні з Галицько-Волинським князівством. Він намагався втяг­нути в боротьбу «князя русинів» Юрія I або одного з його синів і поса­дити його на угорському престолі. Юрій I був сином Констанції, донь­ки угорського короля Бели IV, дружини Лева, через що мав більші права на королівський престол, ніж Карл-Роберт з роду Анжу. Проте досягнути згоди не вдалося, і угорський король Карл-Роберт зміг у 1322 р. завдати поразки повстанцям. Володіння Петра (Петуні) у За­карпатті було пізніше передано графам Другетам, вихідцям з Iталії. Значно розширили свої володіння у Закарпатті барони Перені, фео­дали Довагаї, Петроваї та ін.

На 1393 р. припадає прихід на Закарпаття князя Федора Коріато- вича. Рятуючись втечею від великого литовського князя Вітовта, він разом з дружиною (деякі автори подають 40 тисяч) переселився сюди з Поділля. Коріатович був споріднений з угорським королем Сигіз- мундом (Жигмундом, 1383-1472 рр.). Одна з його сестер була матір'ю короля. Сигізмунд подарував князю Мукачівську і Маковицьку домінії у долині Латориці, якими Федір Коріатович володів до своєї смерті з 1393 по 1414 рр. За це князь був змушений зректися на користь угорсь­кого короля всіх своїх прав на Поділля. В тогочасних грамотах князя Федора Коріатовича його титулували: «Федір, князь Поділля і воєвода Мукачева». Сам князь називав себе: «Князь подільський, ішпан (упра­витель) березький і ширинський». Центром земель Федора Коріатовича був Мукачівський замок, збудований і укріплений ним же. На Чер­нечій горі поблизу Мукачева князь збудував монастир, який на довгі часи став релігійним та культурним центром для закарпатців.

Протягом XIII-XIV ст. на Закарпатті знать місцевого походження швидко змадяризувалася, тобто перейняла угорську мову, віру (католи­цизм), звичаї, побут, культуру. Слов'янський елемент зник із середови­
ща аристократії, його носіями лишалися селяни, міщани, дрібна шлях­та, православне духовенство. Саме православна віра була тоді єдиною си­лою, завдяки якій закарпатцям вдалося зберегти національну самобутність.

Православ'я утвердилося в Закарпатті ще в IX ст. Найбільшими монас­тирями вважалися Мукачівський, Грушівський, Краснобрідський. Сну­вала власна православна церковна організація з центром у Мукачеві. Але сильнішими й багатшими були католицькі монастирі.

Крім угорських феодалів, з середини XIII ст. край колонізують зі сходу (з боку Семиграддя) волохи (румуни), які засновували в гірських долинах села. Вони користувалися самоуправлінням (по «волосько­му праву»), сплачуючи землевласникові чинш (грошовий податок). Ьз

заходу, на запрошення угорських королів, йшли німецько-сло­вацькі колоністи. Вони осіли у низинних райо­нах у басейнах річок Тиса, Теребля, Тереса, Боржави, Латориці. Німці-колоністи отри­мали привілей на кори­стування самоврядуван­ням. Магдебурзьке пра­во отримали Бардіїв, Берегове, Пряшів, Xуст та інші міста.

Експлуатація народ­них мас приводила до антифеодальних по­встань. Найбільше по­встання в Угорщині, що охопило і Закарпаття, вибухнуло весною 1514 р. Його очолив Рис. 4.3. Турецький вершник бехли. ЗкнигиХЮст. Дьєрдь (Юрій) Дожа.

Під своїм контролем по­встанці тримали значну частину Закарпаття і захопили кілька замків. Але в липні-серпні того ж року повстання було придушене. Після по­разки повсталих закарпатські села і міста Мукачево, Ужгород, Xуст, Вишково, Тячево, Сигет, Солотвино були віднесені до числа бунтарсь­ких і пограбовані, а потім довго виплачували контрибуцію.

Восени 1514 р. був прийнятий закон, що остаточно затвердив у Закарпатті кріпосне право. Кріпосних та залежних селян обклали єди­ним податком. Кожен сімейний селянин з наділом щороку віддавав
феодалові один форинт, дев'яту частину врожаю зерна і вина, одного кабана, двох гусей, щомісяця — одну курку. Крім того, кожен селянин мав один день на тиждень працювати на феодала. Було остаточно ліквідоване право переходу від одного феодала до іншого.

Кінець XV—початок ХУ ст. характеризується наростанням турець­кої агресії з півдня. На той час під владою Туреччини опинився майже весь Балканський півострів. У 1526 р. турецькі війська завдали поразки об'єднаній угорсько-чеській армії, загинув у бою і угорський король. У країні почалась міжусобна боротьба. Дворяни південно-східної части­ни Угорщини обрали своїм королем Яноша Заполяї (Заполья). Феода­ли північних та північно-західних комітатів обрали королем Фердинан- да I Габсбурга. Так Угорщина розпалася на дві частини.

У 1541 р. султан Сулейман I розгромив військо короля Фердинан- да I, захопив столицю Буду та інші міста й села Центральної Угорщи­ни. Закарпаття, Трансільванія та Затисянська область були передані Сигізмунду Яношу — сину Яноша Заполяї, що проголосив себе Семи- градським князем.

У 1595 р. Закарпаття було поділене між: Семиграддям (Трансільва­нією) — східна частина (Мукачево, Берегове, Хуст, Севлюш, Тячів) та Австрією (Габсбургами) — західна частина — Пряшівщина та Ужансь- кий комітат. Таким чином, Закарпаття перетворилося на терен, де відбувалися безперервні бої. Тут воювали між собою Семиграддя й Австрія, грабували міста і села турки й татари, сюди проривалися шля­хетські війська з Польщі. У 1613 р. закарпатські землі грабує тран­сільванський князь Габор Бетлен; із 1630 до 1560 рр. сюди вторгають­ся війська князя Ракоці, турки, польська шляхта.

Цей період на Закарпатті позначився появою такої форми анти­феодальної боротьби, як «опришківство». Цьому сприяли природні умови: гори, ліси, печери. Загони опришків нападали на представ­ників панівної верхівки, лихварів, а здобуте майно роздавали сільській бідноті. Уже в 1492 р. на Закарпатті та в Словаччині оперував загін Федора Головатого. В ХУГ ст. на Прикарпатті, в Словаччині і Закар­патті діяли загони Марка Гатала, Юрчі, Фабіяна, Мазька та інші.

На початку ХУН ст. Закарпаття охопило антигабсбурзьке повстан­ня на чолі з I. Бочкаї, в основі якого лежали релігійні мотиви. Авст­рійський імператор Рудольф II підтримуав католиків, а Бочкаї був каль­віністом. У результаті Бочкаї став правителем Угорщини і Семиграддя. На сеймах 1608 і 1609 рр. було визнано право Закарпаття на автономію.

По смерті Бочкаї Закарпаття було втягнуте в релігійні війни між католиками і протестантами. У 1631 р. в Північній Угорщині вибух­нуло селянське повстання, що охопило і Закарпаття. Повстанці ви­ступали за стару віру (православ'я) та проти феодальної експлуатації. 1632 р. об'єднані сили австрійського імператора Фердинанда III і кня­зя Семиграддя Ракоці I придушили повстання.

Подальший антифеодальний та визвольний рух на Закарпатті по­в'язаний з українською національною революцією ХУІІ ст., але за межами України ці землі залишилися до ХХ ст.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.21.186 (0.013 с.)