Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

У сучасний період з'явилася ціла індустрія послуг, які виникають з договору зберігання, оскільки даний договір належить до договорів, направлених на надання послуг. У більшості випадків договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі речі зберігачу. Стаття, що коментується, передбачає можливість укладення договору, змістом якого є зобов'язання зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому. Такий договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають з моменту укладення договору. Укладення такого договору передбачено законом тільки для осіб, які здійснюють зберігання як професійну діяльність.

Договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним. Причому, безоплатність його передбачається, тому що таким він вважається завжди, якщо інше не випливає з договору чи закону. Він може бути одностороннім чи двостороннім. Реальний, безоплатний договір зберігання є одностороннім. Реальний і сплатний договір зберігання — двосторонній; консенсуальний договір також є двостороннім.

Обов'язок зберігання може бути заснований і безпосередньо на законі (див. ст.ст. 954, 955 ЦК і коментарі до них).

Сторонами договору зберігання виступають поклажодавець та зберігач. Поклажодавець може не бути власником майна. На зберігання можуть передаватися чужі речі, для цього не потрібна згода або доручення власника речі. Однак останній зберігає можливість повернути свою річ від зберігача, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК). Зберігач має бути дієздатною особою. Він може здійснювати зберігання як професійну діяльність, або в окремих випадках, як товариську послугу. На практиці виникають суперечки щодо особи зберігача, якщо майно було прийняте на зберігання працівником підприємства без відповідного оформлення, всупереч установленим правилам. У таких випадках правочин між громадянином та працівником підприємства (організації) служби побуту про виконання роботи без відповідного оформлення не породжує прав і обов'язків між громадянином і цим підприємством (організацією). Зберігачем тут виступає і несе відповідальність за втрату або ушкодження переданого майна не юридична особа, а безпосередньо той працівник, який прийняв на себе відповідні зобов'язання.

Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, у тому числі документи, цінні папери, які не виключені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини. Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. У противному випадку вірніше визначати угоду як договір позики (ст. 1046 ЦК) або договір банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Від договору позики зберігання відрізняється тим, що за договором позики переходить право власності, а при зберіганні зберігач не вправі здійснювати дії відносно речі права власника, не може розпоряджатися переданими йому речами, а повинен їх зберігати. Від договору майнового найму зберігання відрізняється тим, що договір укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем (ст.944 ЦК). Загальним для цих договорів є необхідність повернути саме ту річ, що була передана зберігачу (ст. 949 ЦК). Виняток передбачено для зберігання родових речей (див. ст. 941 ЦК і коментар до неї).

Стаття 937. Форма договору зберігання

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Згідно зі статтею, що коментується, договір зберігання направлений на надання послуг зі збереження фізичним та юридичним особам. Залежно від характеру відносин, які виникають, законодавством передбачена різна форма вчинення даного договору. За реальним договором зберігання (ч. 1 ст. 936 ЦК) його форма визначається відповідно до ч.4 ст.208 ЦК. Письмова форма за загальним правилом вважається необхідним доказом у випадку заперечення зберігачем факту прийняття речей на збереження.

Для договору, за яким зберігач зобов'язаний у майбутньому прийняти на зберігання річ від поклажодавця, незалежно від складу учасників та вартості речей, законом передбачена тільки письмова форма.

Відповідно до ст. 218 ЦК недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсність лише у випадках, прямо передбачених законом або угодою сторін. У більшості випадків прийняття речей на зберігання оформляється квитанцією, розпискою чи іншим документом, підписаним зберігачем. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою.

У випадку настання надзвичайних ситуацій, коли передача речі на зберігання була викликана пожежею, іншим стихійним лихом, раптовою хворобою і тощо, можлива усна форма договору. У разі настання надзвичайних обставин, які сторони не могли передбачити, укладення письмового правочину, що вимагає часу, було для них неможливим або складним. У цьому випадку передача речі на зберігання може доводитися, зокрема за допомогою свідків.

Замість укладення письмового договору зберігач для підтвердження факту укладання договору при прийомі речей на короткострокове зберігання може видавати номерні жетони, інші знаки поклажодавцеві. Такі знаки прирівнюються до письмових доказів (зберігання в гардеробі). Утримувач жетона презюмується в якості поклажодавця або особи, яка діє від його імені. Зберігач у випадку видачі речі, яка була здана на зберігання, пред'явителю жетона (якщо жетон викрадений чи втрачений) несе відповідальність, якщо буде доведено в діях зберігача наявність умислу чи грубої необережності. Громадянин у разі втрати жетона зберігає право доводити факт вчинення договору, посилаючись на показання свідків.

Стаття 938. Строк зберігання

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажо-давцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За договором зберігання строк визначається насамперед як проміжок часу, протягом якого зберігач зобов'язаний зберігати річ. Договір зберігання може бути вчинений як на конкретний строк, так і на невизначений, тобто до моменту витребування речі поклажодавцем. Сторони у договорі самостійно визначають строк договірних відносин. Строк у договорі зберігання завжди встановлюється враховуючи інтереси поклажодавця.

Враховуючи дану норму, поклажодавець вправі в будь-який час зажадати повернення майна від зберігача, а зберігач зобов'язаний повернути майно на першу вимогу, незалежно від строку зберігання. Що стосується зберігача, то він може зажадати припинення договору лише у випадку, якщо майно було здано на зберігання до витребування чи без указівки строку. Але й у цьому випадку він зобов'язаний надати поклажодавцю достатній строк для одержання майна.

Договір зберігання може бути укладений як на заздалегідь визначений строк, так і на строк до пред'явлення вимоги повернення речі поклажодавцем. У другому випадку виходячи з того, що договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, йому надане право вимагати повернення речі достроково.

Зберігач не вправі достроково виконати своє зобов'язання. Це суперечить суті зобов'язання зберігання. Виняток складають особливі випадки, наприклад ліквідація юридичної особи.

Якщо строк зберігання не був точно обумовлений, зберігач вправі зажадати від поклажодавця взяти назад річ після закінчення «звичайного» чи «розумного при даних конкретних обставинах» строку. Поняття «звичайного» та «розумного» строку у випадку виникнення спору має визначати суд.

Стаття 939. Правові наслідки відмови поклажодавця від передання речі на зберігання