При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поклажодавець зобов'язаний виплатити зберігачу винагороду за збереження речі, якщо інше не передбачене законом чи договором, або не випливає з обставин справи. Обов'язком поклажодавця є відшкодування зберігачу витрат на збереження речі. Витрати на збереження підрозділяються законом на звичайні, тобто такі витрати, що необхідні для забезпечення схоронності речі в нормальних умовах цивільного обороту, і надзвичайні, тобто такі витрати, що викликані якими-небудь особливими обставинами і які сторони не могли передбачати при укладенні договору зберігання. Умови відшкодування поклажодавцем цих двох видів витрат не співпадають. Звичайні витрати повинні бути відшкодовані зберігачеві в усіх випадках, якщо тільки інше не передбачене законом чи договором. Окремо вони виділяються лише при безоплатному зберіганні, оскільки в тих випадках, коли зберігання здійснюється за плату, передбачається, що вони включаються у винагороду за зберігання.

Строки й умови сплати винагороди визначені у статті, що коментується, диспозитивне, тобто вони можуть бути змінені за згодою сторін. У ч. 2 визначені права зберігача при простроченні поклажодавця й у випадках, коли припинення договору зумовлене зовнішніми причинами (див. також ст.945 ЦК і коментар до неї).

Зберігач має право на відшкодування своїх витрат. При безоплатних відносинах відшкодовуються необхідні і вже зроблені витрати. З цього випливає, що витрати повинні бути визначені і доведені при пред'явленні відповідної вимоги. При сплатному зберіганні ці витрати включаються у загальну винагороду і, як правило, спеціально не виділяються. Ці правила мають диспозитивний характер. Вони можуть бути змінені законом чи договором зберігання.

У процесі зберігання може з'явитися необхідність зробити надзвичайні витрати, не передбачені умовами договору, що перевищують звичайні витрати при зберіганні подібного роду речей. Ця стаття надає можливість зберігачу одержувати не передбачені сторонами витрати за згодою поклажодавця. Остання може бути виражена як попередньо, так і згодом, як схвалення дій зберігача. При відсутності згоди поклажодавця надзвичайні витрати відшкодовуються зберігачу, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами чи договором. Обов'язок поклажодавця відшкодувати такі витрати передбачається, зокрема у ст. 945 ЦК (див. коментар до неї). Однак у цих випадках стаття обмежує розмір відшкодування тим збитком, що міг бути заподіяний речі, якби витрати не були зроблені. За правилом ч. 2 зберігач може вимагати сплати йому поклажодавцем уже зроблених витрат, але не відшкодування всього збитку, що міг би бути заподіяний, якби ці витрати не були зроблені. Зазначені обмеження не виключають можливості пред'явлення зберігачем додаткової вимоги поклажодавцю, заснованої на безпідставному збагаченні (див. гл. 83 ЦК).

Стаття 948. Обов'язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання

1. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Оскільки договір зберігання забезпечує в першу чергу інтереси поклажодавця, то при невиконанні останнім свого обов'язку забрати річ, зберігач вправі самостійно реалізувати річ при дотриманні наступних умов, а саме: а) якщо інше не передбачено договором; б) після письмового попередження поклажодавця. За звичай ці дії здійснюються професійними зберігачами.

У випадку закінчення строку зберігання і відмови поклажодавця забрати здане на зберігання майно, зберігач, якщо ним є громадянин, може вимагати в судовому порядку примусового продажу невитребуваного майна з дотриманням правил, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, а якщо зберігачем є юридична особа, що спеціалізується на зберіганні, вона зобов'язана невитребувану річ зберігати додатково у межах спеціальних строків, передбачених її статутом чи правилами роботи.

Стаття 949. Обов'язок зберігача повернути річ

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Сторони при вчиненні договору зберігання мають на меті досягнення кінцевого результату — повернення речі поклажодавцеві в належному стані після закінчення строку зберігання. У випадку, коли за період зберігання в результаті певних обставин були отримані плоди та доходи вони передаються поклажодавцеві, якщо інше не передбачено договором. Права зберігача забезпечуються правилом про необхідність враховувати при визначенній якості і кількості речей, що повертаються, їхнього природного погіршення під час зберігання, а також природного збитку (усушка, вивітрювання і т.п.) чи інших змін, викликаних природними властивостями речей. Ці зміни визначаються у відношенні конкретних видів речей, установленими правовими актами, нормами природного збитку, а також звичайними результатами зберігання подібного роду речей, діловими звичаями.

У випадку виникнення спору про тотожність речей, прийнятих на зберігання, та речей, які зобов'язаний повернути зберігач, для його вирішення допускають свідчення свідків, вони можуть бути використанні незалежно від того, в якій формі був укладений договір

Стаття 950. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

3. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Найбільш важливою є відповідальність зберігача за втрату, нестачу чи ушкодження речей, прийнятих, ним на збереження. При цьому відповідальність особи, що робить послуги щодо збереження на сплатній основі, і особливо професійного зберігача, істотно відрізняється від відповідальності безоплатного зберігача та непрофесійного зберігача. Особи, що не відносяться до професійних зберігачів, відповідають за втрату, нестачу й ушкодження майна поклажодавця лише при наявності своєї провини, що передбачається відповідно до загального цивільно-правового правила. Професійні зберігачі відповідають за схоронність майна незалежно від провини. Дане положення відповідає загальному правилу ЦК про можливість відповідальності осіб без вини (ст. 614 ЦК). Крім дії нездоланної сили, професійний зберігач звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи ушкодження майна ще й тоді, коли це відбулося через властивості майна, про які зберігач, приймаючи його на збереження, не знав і не повинен був знати, або в результаті наміру чи грубої необережності поклажодавця (ч.2 ст.950 ЦК).

Важливе значення відіграє правило, що якщо втрата, нестача, ушкодження майна відбулися після того, коли поклажодавець зобовязаний забрати майно, то зберігач відповідає лише при наявності з його боку наміру чи грубої необережності (див.ст.948 ЦК та коментар до неї).

Стаття 951. Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві

1. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості;

У разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Що стосується розміру відповідальності зберігача за несхоронність майна, то він є різним при сплатному і безоплатному зберіганні. За сплатним договором зберігач, за загальним правилом, несе відповідальність у повному обсязі, тобто повинен відшкодувати поклажодавцю як реальний збиток, так і втрачену ним вигоду, якщо тільки законом чи договором не передбачено інше. Наприклад, нерідко при передачі речі на зберігання провадиться його оцінка, що вказується або в самому договорі, або

у виданому поклажодавцю документі (квитанції). У цьому випадку максимальний розмір відповідальності зберігача обмежується сумою оцінки речі. Іноді поклажодавець сам зазначає цінність предмета зберігання. Оголошена цінність може не відповідати дійсній вартості речі. Відповідальність у таких випадках обмежена оголошеною цінністю. У всякому разі вона не повинна перевищувати дійсної вартості речі.

Для визначення розміру відповідальності зберігача велике значення має ціна, з якої потрібно виходити при визначенні суми збитків. Ціна визначається за цінами місця виконання зобов'язання в день добровільного задоволення вимоги поклажодавця чи в день пред'явлення або задоволення позову, відповідно до правил, установлених у ст. 532 та ст. 946 ЦК.

Якщо при здачі майна на зберігання була здійснена оцінка цього майна і ціна його була зазначена в договорі чи іншому письмовому документі, виданому зберігачем, відповідальність зберігача обмежується сумою оцінки, оскільки не доведено, що дійсна вартість ушкодженого, утраченого чи відсутнього майна перевищує цю суму (див. ст.951 ЦК).Таким чином, обсяг відповідальності зберігача обмежений зазначеною у відповідному документі вартістю зданого на зберігання майна. Однак це правило не позбавляє можливості поклажодавця наполягати на відшкодуванні вартості зданого на зберігання майна і вище тієї оцінки, що зазначена в документі, якщо він доведе цю більш високу вартість утраченого, відсутнього чи ушкодженого майна.

При безоплатному зберіганні збитки, заподіяні поклажодавцю втратою, нестачею чи ушкодженням речі, відшкодовуються: 1) за втрату і нестачу речей — у розмірі вартості втрачених чи відсутніх речей; 2) за пошкодження речі -у розмірі суми, на яку знизилася їхня вартість.

Як при сплатному, так і при безоплатному зберіганні поклажодавець вправі відмовитися від майна, якість якого змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням. Однак зробити це, а також зажадати від зберігача відшкодування вартості такого майна й інших збитків поклажодавець може лише за умови, коли, по-перше, зберігач відповідає за наслідки, що відбулися, і, по-друге, інше не передбачене законом чи договором.

Зберігач несе відповідальність і за порушення інших своїх зобов'язань, зокрема за дострокове припинення зберігання, незаконне користування річчю без згоди поклажодавця, передачу речі третій особі, затримку з поверненням майна і т.д. У ЦК особливої відповідальності за зазначені порушення не передбачається, у зв'язку з чим відповідальність обмежується або стягненням зі зберігача заподіяних збитків, або застосовуються ті штрафні санкції, що були передбачені в договорі зберігання самими сторонами.