Майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління.

2. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави.

Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Із змісту статті, що коментується, випливає, що заставоутримувач зберігає своє право на річ і тоді, коли вона переходить до нового власника чи володільця. У даному випадку майно переходить до нового власника, оскільки його власником і заставником залишається той, хто заснував управління. Підстави і порядок звертання стягнення на закладене майно, у тому числі передане в управління, передбачені ст.ст. 589-591 ЦК.

Вимога ч.2 статті, що коментується, про обов'язок установника управління (власника) сповістити його про те, що майно обтяжене заставою, є гарантією прав управителя, відповідно з якою управителю надається право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном. У випадку можливої суперечки тягар доведення того, що управитель знав про заставу майна, покладається на установника управління (власника). Управитель, навпроти, зобов'язаний довести, що він не знав про заставу і в силу обстановки, професійних навичок, інших обставин не повинний був знати про це.

Стаття 1040. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління

1. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

Додатковою гарантією прав управителя є встановлене статтею, що коментується, правило, що під час знаходження майна в управлінні воно має захист, тобто на нього не може бути звернено стягнення за вимогою кредитора установника. Але в статті прямо закріплені випадки виключення, в яких це обмеження не діє (у разі знаходження майна під заставою або банкрутство установника). У цих випадках діє загальний порядок звернення стягнення на майно, що знаходиться в управлінні.

Стаття 1041. Передання права управління майном іншій особі

Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.

Згідно зі ст. 528 ЦК виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Стаття 1038 ЦК передбачає особисте виконання дій щодо управління майном. Стаття, що коментується, на відміну від вимог ст.1038 ЦК, передбачає виняткові випадки доручення іншій особі вчинити дії, необхідні для управління майном. Основна риса даної норми полягає в тому, що управитель навіть після передачі управління заступнику продовжує нести відповідальність за його дії, що відповідає вимогам ст. 618 ЦК.

Крім того, заступник вчиняє юридичні і фактичні дії з майном, що перейшло до нього, від

імені управителя, а не від свого імені або імені установника управління, що е також виключенням з вимог ст. 1038 ЦК.

Стаття 1042. Право управителя на плату

Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном.

Управитель майном, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Стимулом до найбільш: ефективного управління майном є закріплене цією статтею положення про те, що управитель одержує винагороду, і йому відшкодовуються необхідні витрати. Винагорода управителю, а також платежі на користь вигодонабувача здійснюються за результатами управління. Форма винагороди управителя може бути різною. Винагорода може сплачуватися у вигляді відсотків від доходів, отриманих в результаті управління майном. Винагороду може бути встановлено й в твердій грошовій сумі, що сплачується щомісяця (щоквартально, щорічно) або по закінченню управління майном. Якщо вигода від використання майна виражена в натурі, то й винагорода може сплачуватись в натуральній формі. Можлива й змішана форма виплати винагороди, наприклад, в твердій грошовій сумі й у відсотках від доходів або натуральній та грошовій формах. Крім плати за надані послуги, управитель має право на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. У випадку, коли договір управління майном є безоплатним, управитель має право лише на відшкодування всіх необхідних витрат по управлінню майном. Для спрощення проведення розрахунків установника та управителя за вчинені дії по управлінню майном в договорі може бути передбачено право управителя самостійно відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Стаття 1043. Відповідальність управителя

Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Відповідно до ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (див. ст. 623 ЦК та коментар до неї). Відповідальність управителя, що є підприємцем, ґрунтується на печатках ризику. Він несе відповідальність за завдані збитки, якщо не доведе, що ці збитки завдані внаслідок непереборної сили чи дій вигодонабувача або установника. У тих випадках, коли в якості управителя виступає громадянин, який не є підприємцем, або некомерційна організація, їх відповідальність будується на початках вини (див. ст. 614 ЦК та коментар до неї).

Відповідальність управителя перед вигодонабувачем обмежується упущеною вигодою за час управління майном, тому що вигодонабувач не є власником переданого в управління майна і може понести збитки лише в частині не отриманої ним вигоди. Установник же управління, що довірив своє майно управителю, може понести збитки у вигляді реального збитку. Тому установнику управління відшкодовуються збитки, завдані втратою чи пошкодженням його майна. У випадку, коли управління майном установлюється на користь самого установника, йому відшкодовується не лише реальний збиток, а й упущена вигода (додатково див. ст. 22 ЦК та коментар до неї).

Управитель, в господарській діяльності якого відокремлюється передане йому в управління майно, відповідає цим майном по всіх зобов'язаннях, які виникли в зв'язку з управлінням майном. Якщо цього майна не вистачить, стягнення може бути звернене на майно, що належить самому управителю. Це обумовлено тим, що управитель повинен забезпечити таке управління довіреним йому майном, при якому витрати по управлінню покриваються доходами, отриманими в результаті управління майном (див. додатково ст. 619 ЦК та коментар до неї). У випадку, коли для виконання обов'язків, що настали в результаті управління майном, не вистачає не тільки майна, переданого в управління, але й особистого майна управителя, стягнення звертається на майно установника, що не передане в управління.

Статтею, що коментується, передбачений порядок відповідальності у разі перевищення управителем своїх повноважень або встановлених обмежень. У цьому випадку управитель несе відповідальність своїм особистим майном, а не майном, наданим йому в управління. Однак, це має місце лише тоді, коли треті особи, що приймали участь у правочині, знали чи повинні були знати про перевищення управителем своїх повноважень або встановлених обмежень. Якщо треті особи, що приймали участь у правочині, про це не знали і не повинні були знати, то зобов'язання, що виникли за такими угодами, виконуються в порядку, передбаченому ч.2 коментованої статті. Для захисту інтересів установника управління даною статтею йому надається можливість стягнення збитків з управителя.