Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.



Зміст глави 82 ЦК присвячений зобов'язанням, що виникають не з договорів, а із завдання шкоди (завдяки походженню із Римського цивільного права їх умовно називають деліктними). Разом з тим правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір. Мова йде, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (див. коментар до ст.ст. 1209-1211 ЦК). Залежно від об'єкта завдання розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі. У ст. 1166 ЦК міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди;

б) протиправна поведінка заподіювача шкоди;

в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини (див. коментар до ст. 1187 ЦК).

а) Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода — у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника. За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК шкода підлягає відшкодуванню: в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності); особою, яка безпосередньо завдала шкоду. На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом: обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем (наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього) (див. коментар до ст. 1178 ЦК); розмір відшкодування може бути зменшеним (наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину) (див. коментар до ч. 4 ст. 1193 ЦК); розмір відшкодування може бути збільшеним (наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я) (див. коментар до ст.ст. 1203, 1208 ЦК).

б) У ч. 1 ст. 1166 ЦК міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов'язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. Наприклад, завдання шкоди особою у разі здійснення нею права на самозахист (див. коментар до ст. 1169 ЦК). Протиправна поведінка може мати дві форми — дію чи бездіяльність. Протиправною бездіяльністю є нездійснення дії, яка вимагається законом. Для покладення відповідальності на особу, яка не здійснила певні дії, необхідна наявність двох умов: наявність у особи обов'язку здійснити певні позитивні дії, що може випливати із прямої вказівки закону, договору, службових відносин, а також з випадків, створених самою особою; можливість їх здійснити за цих умов.

в) Обов'язковою підставою деліктної відповідальності є також причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, який характеризують наступні положення:

причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ. Причина завжди передує

результату, а останній — це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; причина з необхідністю породжує свій наслідок. Там, де зв'язок результату з дією, що йому передувала, випадковий, взагалі немає причинного зв'язку, а є проста послідовність подій; причина і наслідок мають значення відносно конкретного випадку; при виявленні причинно-наслідкових зв'язків у суспільних (в тому числі й правових) відносинах необхідно розрізняти суспільні та звичайні причини, тобто юридично-значиму причину, якою завжди є поведінка людини, та звичайний зв'язок подій, пов'язаний з результатом. При постановці питання про відповідальність звичайна низка подій (обставин) в кожному конкретному випадку повинна вивчатися з точки зору того, яке місце в ній займає людина, а саме, необхідно враховувати, насамперед, суспільні наслідки поведінки його учасників. У деяких випадках для покладення деліктної відповідальності необхідно встановити декілька причинних зв'язків. Наприклад, у разі завдання каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я фізичній особі необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою і каліцтвом, а також між каліцтвом і втратою професійної чи загальної працездатності (див. коментар до ст. 1195 ЦК).

г) Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності є вина, тобто психічне ставлення осудної особи, яка досягла певного віку, до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків. Згідно зі ст. 614 ЦК вина може проявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити. У цивільному праві розрізняють грубу та просту необережність. Коли людина не дотримується високих вимог, пред'явлених до неї як особистості, що здійснює в даних умовах певний вид діяльності, вона допускає просту необережність. У тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність.

Правила ч. 2 ст. 1166 ЦК передбачають наступне: а) вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов'язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого; до цього часу він вважається винним; б) обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Застосовуючи положення ст. 1166 ЦК, необхідно враховувати, що лише у випадках, передбачених законом, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану шкоду й за відсутності вини її заподіювача (наприклад, якщо шкоду завдано джерелом підвищеної відповідальності) (див. коментар до ст. 1187 ЦК).

Однією із підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювача шкоди є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди. В юридичній літературі до непереборної сили відносять явища суспільного характеру і вибухи епідемій, епізоотій; розмиви гребель та дамб, що мали місце в результаті недостатньої обґрунтованості розрахунків напору води і міцності будівельних конструкцій. Крім вищенаведеного, розірвання дипломатичних і торгових відносин також володіють ознаками, в окремих випадках, непереборної сили. До явищ суспільного характеру суди відносять війну як дію непереборної сили. Так, у випадку, коли ворожа бомба потрапить в будинок, де підприємство зберігає речі своїх клієнтів, в результаті чого речі загинуть, то перед нами факт непереборної сили. Але якщо робітники даного підприємства залишають без нагляду речі клієнтів і під час ворожого нападу речі зникають, при цьому будинок не зруйновано, то суд не допускає посилання на дію непереборної сили. Підприємство за таких умов мало можливість зберегти речі клієнтів, але не зберегло, тобто воно не здійснило свій обов'язок. Тобто для звільнення заподіювача шкоди від відповідальності необхідно довести, що війна чи військові дії позбавили заподіювача можливості запобігти шкоди. Непереборна сила відноситься до категорії відносних понять, оскільки те, що невідворотне при одному рівні розвитку науки і техніки, повністю відворотне за інших умов. Тому суд, визначаючи можливість віднесення явища до непереборної сили з'ясовує усі конкретні обставини завдання шкоди в даному випадку, зокрема, місце, час та інше. За загальним правилом непереборна сила повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди тільки у разі відсутності його вини. Проте, зміст ч. З ст. 1166 ЦК передбачає, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, підлягає відшкодуванню у випадках, встановлених законом. Наприклад, авіаційні підприємства відповідають і за випадкове завдання шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу України).

За загальним правилом шкода, завдана правомірними діями, не підлягає відшкодуванню. Так, у відшкодуванні завданої шкоди потерпілому може бути відмовлено у разі уповноваження особи на її завдання з наступних підстав:

а) при проханні чи згоді потерпілого, крім випадків завдання шкоди його життю та здоров'ю. Одним із аспектів цього питання є проблема евтаназії, тобто чи має юридичне та моральне право лікар позбавити страждань невиліковно хвору людину та з її згоди допомогти їй померти. Така поведінка лікаря є протиправною, і чинне кримінальне законодавство кваліфікує її як вбивство. Тому деліктна відповідальність буде, також, мати місце.

Від наведеного вище необхідно відрізняти випадки завдання шкоди в умовах правомірного ризику, коли потерпілий дає свою згоду на вчинення дій, в результаті яких йому може бути завдана шкода. Наприклад, згода працівника (службовця) на виконання небезпечних робіт в рамках трудового договору (контракту), наприклад, випробувачі літаків. Але якщо в зазначених умовах буде завдано шкоди внаслідок порушення адміністрацією чинних норм або правил, то відповідальність буде визначатись за загальними правилами. Аналогічний характер має і згода хворого та його родичів на проведення операції або застосування нових методів лікування, які не виключають можливості настання несприятливих наслідків;

б) у разі здійснення особою права на самозахист, якщо не були перевищені його межі (див. коментар до ст. 1169 ЦК).

Проте в ч. 4 ст. 1166 ЦК передбачається можливість відшкодування шкоди, завданої правомірними діями у випадках, встановлених цим Кодексом та законом. Наприклад, у разі завдання шкоди при виконанні обов'язків і здійсненні прав (прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно (див. коментар до ст. 1170 ЦК); виконання наказу; у разі крайньої необхідності (див. коментар до ст. 1171 ЦК).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.25.169 (0.005 с.)