Стаття 1129. Наслідки припинення права, користування яким надано за договором комерційної концесії

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення настають наслідки, передбачені частиною третьою статті 1126 чи статтею 1128 цього Кодексу.

Припинення права, яке входить в комплекс прав, наданих користувачу за договором комерційної концесії, не є підставою припинення договору, а обумовлює зміну зустрічних зобов'язань користувача. Звичайно сторони погоджують у такому випадку відповідне зменшення винагороди, яке виплачується користувачем правоволодільцю.

Підстави припинення виключних прав передбачені в законах про охорону цих прав (див., наприклад, ст.ст. 18, 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 p., ст.ст. 32, 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року).

Правила цієї статті не поширюються на торговельну марку чи інше позначення. У силу ст. 1126 ЦК, припинення виключних прав на ці об'єкти припиняє і договір комерційної концесії. Зміна торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця обумовлює наслідки, передбачені статтею 1128 ЦК (за вибором користувача — внесення змін до договору або його розірвання за ініціативою користувача).

Глава 77

СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Параграф 1.

Загальні положення про спільну діяльність

Стаття 1130. Договір про спільну діяльність

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Взаємовідносини сторін за договором про сумісну діяльність регулюються главою 77 ЦК та загальними положеннями про зобов'язання, договір (глави 47-53 ЦК). Як зазначено у статті, що коментується, предметом договору є сумісна діяльність сторін для досягнення спільної господарської мети без створення юридичної особи. Отже, створення іншого суб'єкта господарської діяльності (підприємницького товариства), тобто окремої юридичної особи, регулюється не договором про спільну діяльність, а іншими нормами діючого законодавства України.

Такі договори можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників сумісної діяльності. Сумісна діяльність може бути організована для здійснення як короткострокових, так і довгострокових комерційних проектів, таких як придбавання в сумісне користування дорогих об'єктів основних фондів; створення або виготовлення об'єктів основних фондів з метою їх подальшого сумісного використання чи продажу; сумісне ведення виробничої або торговельної діяльності та т.ін. Слід лише зазначити, що така діяльність не повинна бути забороненою законом.

Договір про сумісну діяльність є консенсуальний, взаємний та безоплатний. Він може бути двостороннім або багатостороннім.

Учасниками договору про спільну діяльність можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, у тому числі іноземні інвестори у відповідності зі ст. 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 p., що передбачає право іноземних інвесторів укладати договори (контракти) про спільну — інвестиційну діяльність (у галузі виробничої кооперації, у загальному виробництві тощо), не зв'язану зі створенням юридичної особи. Особливість договору про спільну діяльність за участю іноземного інвестора полягає в тому, що він підлягає державній реєстрації у відповідності з Положенням про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО січня 1997 р. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть також бути учасниками спільної діяльності.

Кожний учасник зобов'язаний за спільною діяльністю виступати водночас як боржник і як кредитор. Але жодна із сторін не може вимагати виконання для себе особисто, так само як і не повинна виконувати зобов'язання безпосередньо іншій стороні. Взаємні права та обов'язки учасників опосередковані необхідністю досягнення загальної мети.

Важливою ознакою цих правовідносин є те, що сама суть спільної діяльності передбачає, як правило, певну зовнішню реалізацію, іншими словами, вона потребує від сторін вступати у відносини з третіми особами.

Зобов'язання за спільною діяльністю часто мають тривалий характер, із зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії.

Договір про спільну діяльність слід відрізняти від установчого договору, який укладається двома чи більш засновниками при створенні юридичної особи. Основна відмінність установчого договору від договору про сумісну діяльність полягає в тому, що спільні дії засновників здійснюються саме з метою створення нової юридичної особи, в діяльності якої вони потім приймають участь.

Стаття, що коментується, передбачає дві підстави об'єднання осіб для ведення спільної діяльності: об'єднання вкладів учасників або без об'єднання вкладів учасників. Таким чином, для досягнення мети своєї спільної діяльності учасники договору здійснюють вклади або грошима чи іншим майном, або трудовою участю.

Стаття 1131. Форма та умови договору про спільну діяльність

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За загальним правилом, встановленим ст. 205 ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК). Оскільки договір про спільну діяльність не виконується в момент його укладення, а також відноситься до тих правочинів, щодо яких законом встановлена письмова форма (згідно ст.208 ЦК та статті, що коментується), до цього договору застосовуються вимоги до письмової форми правочину (ст. 207 ЦК).

Згідно зі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття, що коментується, не дає вичерпного переліку необхідних умов договору. Тому всі умови, які на думку сторін мають відношення до регламентації їх стосунків під час здійснення спільної діяльності, можуть бути визнані ними суттєвими і включені в текст договору. Разом з тим, з урахуванням практики застосування договорів про спільну діяльність можна дійти до висновку, що суттєвими є умови про предмет та мета договору, взаємні права та обов'язки учасників сумісної діяльності, обов'язки кожного з учасників; розмір та порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, порядок наступного спільного використання майна і покриття витрат на його утримання, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій, строк дії договору та умови його припинення.

Стаття, що коментується, не ставить суворих меж до того, як наведені умови повинні бути відображеними у тексті договору, окрім випадків прямо передбачених у законі, тому вона надає сторонам право за своїм бажанням та за домовленістю між собою визначати їх зміст.

Параграф 2.

Просте товариство