Якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та Закону.

Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до ЦК, Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» та умов укладених між ними договорів. При цьому у випадку невиконання чи неналежного виконання доручення клієнта банк несе відповідальність не тільки за свої дії, але і за дії інших банків, яким він доручив виконання свого обов'язку. Тому платник може висунути відповідну вимогу тільки до свого власного банку, а останній вправі відшкодувати сплачене за рахунок банку порушника.

Іноді в платіжному дорученні прямо зазначені ті банки, через які повинний бути здійснений переказ, тобто банк платника не вибирає, на кого покласти виконання такого доручення — клієнт вирішує вказане питання самостійно. У цих випадках було б несправедливо покладати відповідальність на банк платника. Тут, а також в інших аналогічних ситуаціях суд вправі притягти до відповідальності безпосередньо винний банк.

Згідно ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов'язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Банк, притягнутий до відповідальності згідно чч. 1 і 2, зобов'язаний відшкодувати платнику збитки, зв'язані з порушенням правил здійснення розрахункових операцій.

Якщо з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного одержувача, то банк зобов'язаний відразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок одержувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані. У разі невиконання банком цієї вимоги одержувач, якому призначалися кошти, має право у порядку, установленому законом, вимагати від банку-порушника сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Одночасно банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми грошей цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком, по короткострокових кредитах за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Параграф 3.

Розрахунки за акредитивом

Стаття 1093. Акредитив

1. У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) — заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бенефіціара.

2. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Акредитив — це договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Відносини по акредитиву, що виникають між банком і клієнтом — платником, а також між банком і одержувачем коштів, не зв'язані з договором, укладеним між платником і одержувачем. Відособлений, абстрактний характер цих відносин виражається в тому, що банки не зобов'язані перевіряти відповідність умов акредитива (указівок про зміну умов, достроковому закритті і т.п.) договору між платником і одержувачем.

При розрахунках акредитивом банк, що його виставляє, діє від свого імені, але за рахунок коштів клієнта. Таким чином, відносини по акредитиві розглядаються як різновид договору комісії, тому при відсутності спеціальних норм, що регулюють ці відносини, припустимо застосовувати відповідні загальні норми про договір комісії.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку України.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку;

непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив (у цьому розділі далі — заява) за формою додатка 7 до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення.

Заява повинна містити умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого — забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Банк, що одержав заяву клієнта і зобов'язаний виставити акредитив, називається банком-емітентом. Виставлений акредитив являє собою абстрактне зобов'язання банку-емітента. Бенефіціар — це особа, на користь якої відкрито акредитив.

Коли одержувач коштів обслуговується тим же банком, що і платник, банк-емітент виконує виставлений ним акредитив самостійно. Але якщо одержувач коштів обслуговується іншим банком, то акредитив повинний бути виставлений банком-емітентом у банку одержувача коштів, що і робить його виконання (виконуючий банк). До банку-емітента, що самостійно виконує виставлений ним акредитив, застосовуються норми, що регулюють діяльність виконуючого банку.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива (у цьому розділі далі — повідомлення) бенефіціару.

Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.