Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Стаття 991 ЦК містить положення щодо безумовних підстав для відмови страховика від сплати страхової виплати страхувальнику.

Частина 1 статті, що коментується, передбачає наявність вини страхувальника в настанні страхового випадку. Це є загальною підставою відповідальності за порушення зобов'язань. У разі, якщо страхувальник, вигодонабувач чи застрахована особа вчинять навмисні дії, що привели до настання страхового випадку, страховик може відмовитись від сплати страхової виплати.

Груба необережність страхувальника, вигодонабувача чи застрахованої особи є підставою для відмови страховика від обов'язку виплатити страхове відшкодування або зменшити його розмір лише у випадках, прямо зазначених у законі. Так, наприклад, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» передбачено, якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

Зовсім інша ситуація виникає при укладенні договору страхування цивільної відповідальності за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадян. У цьому випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату навіть тоді, коли шкода заподіяна самим страхувальником чи застрахованою особою навмисно або по грубій необережності. Якщо ж договором страхування цивільної відповідальності не охоплюються збитки від заподіяння шкоди чи життя здоров'ю громадян, то страховик звільняється від виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

Положення статті 991 ЦК носять імперативний характер. Тому, якщо договором особистого страхування зі страхового покриття виключений ризик смерті застрахованої особи внаслідок самогубства, це не є підставою для відмовлення у виплаті страхового відшкодування в силу даної норми.

У разі вчинення страхувальником, або особою, на користь якої укладено договір страхування умисного злочину, що призвів до страхового випадку, страховик також відмовляє у виплаті страхової премії. За своєю суттю договір страхування передбачає, що страхувальник не знає і не може знати, настане страховий випадок чи ні, але не виключає можливості його настання при незалежних від нього підставах.

Пункт 3 передбачає відмову у здійсненні виплати у разі подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку. Відмова є правомірною, оскільки страхувальник на момент укладення договору або настання страхового випадку знав про невідворотне здійснення тих чи інших обставин, але скористався цим з корисною метою.

Пункт 4 передбачає можливість страховика відмовитись від сплати страхової виплати, якщо особа, з вини якої заподіяно шкоди страхувальникові, відшкодувала збитки в розмірах дійсної вартості майна. Страховик відмовляє у сплаті страхової виплати, оскільки здійснивши її, він буде позбавлений права, передбаченого ст. 993 ЦК.

Пункт 5 передбачає, що оскільки своєчасне повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку є прямим обов'язком страхувальника, а визначення страховиком обставин, характеру та розміру збитків — правом страховика, то саме тому порушивши ці вимоги, страхувальник порушує не тільки обов'язки, передбачені кодексом, а й договором. Таким чином, це є порушення умов договору страхування, за яке страхувальник несе відповідальність, яка виявляється у відмові в здійсненні страхової виплати.

Страховик вправі відмовитись від сплати страхових платежів і в інших випадках, передбачених законодавством. Так, наприклад, у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відмова Фонду соціального страхування від нещасних випадків у разі, якщо нещасний випадок згідно законодавству визнаний не пов'язаним із виробництвом. Договором страхування також можуть бути передбачені інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову в страховій виплаті повинно бути письмово оформлене та повідомлено страхувальнику. Це рішення повинне містити мотивоване обґрунтування

підстав відмови в страховій виплаті. Рішення страховика може бути оскаржено в суді. Якщо відмова є безпідставною, страховик несе відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення страхової виплати.

Стаття 992. Відповідальність страховика

1. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Стаття 992 ЦК передбачає майнову відповідальність страховика за несплату або прострочку виплати (в тому числі й при відсутності відмови в страховій виплаті) у вигляді сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або ЦК, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р.

Стаття 993. Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки

1. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Положення статті 993 ЦК передбачає право страховика вимагати стягнення збитків з особи, винної у заподіянні шкоди страхувальникові. У даному випадку існує основне зобов'язання між страхувальником або вигодонабувачем, з одного боку, і особою, відповідальною за збитки, — з іншого. Однак тут відбувається зміна осіб у зобов'язанні шляхом переходу прав кредитора до іншої особі на підставі закону (ст. 993 ЦК): страховик заміняє собою страхувальника в його вимогах до особи, відповідальної за збитки.

Перехід прав страхувальника до страховика після виплати страхового відшкодування здійснюється на підставі договору, за яким страхувальник передає свої права страховику і приймає на себе зобов'язання сприяти останньому в здійсненні його суброгаційних прав. Страхувальник передає свої права на добровільній основі. При цьому права вимоги передаються в тім же обсязі, в якому вони могли б бути здійснені самим страхувальником.

Право вимоги переходить до страховика в межах виплаченої суми страхового відшкодування. Це означає, що страховик не може вимагати з відповідальної особи більше, ніж він оплатив за договором страхування. Таким чином, виплата відповідальною за збиток особою суми, рівної страховому відшкодуванню, погашає право вимоги страховика. Але це не позбавляє страхувальника права жадати від відповідальної за збитки особи суму, що перевищує розмір виплаченого страхового відшкодування, якщо дійсні збитки більше суми страхового відшкодування.

Страховику мають бути передані всі документи та докази щодо події. Страхувальник (вигодонабувач) повинен повідомити йому також всі відомості, необхідні для здійснення страховиком можливості права вимоги. Відповідно особа, відповідальна за збитки, може пред'являти страховику будь-які вимоги та заперечення, що він міг би мати проти самого страхувальника.

Стаття 994. Зміна страхувальника — фізичної особи у договорі страхування

У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину.