Рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.

Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Спільні справи учасників договору ведуться за їх загальною згодою. При цьому слід пам'ятати, що кожен з учасників користується рівними правами у вирішенні питань організації й управління діяльністю простого товариства незалежно від розміру внеску.

Укладаючи договір простого товариства, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ. ЦК не обмежує їх у виборі форми цього порядку. Наприклад, сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою. Якщо договором передбачена така форма ведення спільних справ, то у випадку необхідності укладання договорів для досягнення мети сумісної діяльності (договори підряду, оренди, поставки тощо) такі договори укладаються всіма учасниками сумісної діяльності або за їх дорученням одним із них.

Якщо керівництво сумісною діяльністю сторони доручили одному з учасників договору, то на останнього може покладатися і ведення спільних справ усіх учасників договору. Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні. Крім умови договору про покладення ведення спільних справ на одного з учасників договору інші учасники договору видають довіреність про надання йому повноважень для представництва перед третіми особами. Така довіреність повинна бути оформлена відповідно до глави 17 ЦК України. За таких обставин особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов'язані з забезпеченням сумісної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов'язки за договорами. У процесі їх виконання ця особа не з її вини і вини контрагента може мати певні витрати (збитки). У таких випадках вона має право, у тому числі шляхом пред'явлення позову, вимагати їх покриття усіма учасниками сумісної діяльності.

Стаття, що коментується, передбачає випадки, коли учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника. Але якщо учасники хочуть обмежити права ведучого загальні справи щодо виду вчинених угод, їхньої суми і т.п., вони повинні прямо вказати про це в дорученні чи письмовому договорі простого товариства. Інакше вони не вправі будуть посилатися на обмеження прав учасника, і зроблена ним угода буде визнана загальною для всіх. Причому обов'язок по доведенню того, що в момент в укладення угоди третя особа знала чи повинна була знати про існуючі обмеження, покладається на самих учасників.

Стаття, що коментується, передбачає наслідки на випадок вчинення дій учасником без належних повноважень. Він повинен врегулювати внутрішні взаємні майнові претензії товаришів, коли один з них уклав угоду з третіми особами:

а) від свого імені, але в інтересах усіх товаришів;

б) від імені всіх, але без наданих повноважень. Якщо учасник, який уклав подібну угоду, доведе, що вона була необхідна для інтересів всіх учасників, він може вимагати від них розмірного відшкодування понесених витрат. У протилежному випадку він не тільки несе витрати по договору, але зобов'язаний відшкодувати учасникам заподіяні ним збитки.

Стаття 1136. Право учасника на інформацію

1. Кожний учасник договору простого товариства має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Відмова від цього права або його обмеження, в тому числі за погодженням учасників, є нікчемною.

Надане статтею право — одне з найважливіших прав учасника договору простого товариства. У договорі необхідно заздалегідь установити терміни представлення й обсяг інформації, необхідної для формування звітної, податкової й іншої документації. Зокрема, для бухгалтерської звітності ці терміни не повинні бути більш тривалими, ніж передбачені «Національним положенням (стандартом бухгалтерського обліку».

Відмова учаснику від права на інформацію чи його обмеження, у тому числі за згодою сторін, є нікчемною угодою. За вимогою зацікавленої сторони можуть бути застосовані наслідки недійсності нікчемної угоди.

Стаття 1137. Спільні витрати та збитки учасників

Порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.

Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.

В процесі спільної діяльності може статися таке, що для досягнення мети договору, а також для покриття витрат та збитків, пов'язаних з виконанням договору, не вистачає спільного майна учасників. Якщо договором не передбачений порядок відшкодування витрат і збитків, то необхідно виходити з того, що спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору простого товариства, тобто за рахунок їх грошових та інших майнових внесків, а також майна, яке створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності. Розмір відшкодування витрат та збитків розподіляється пропорційно внескам учасників у спільне майно. Якщо учасники сумісної діяльності не досягли згоди щодо обсягів додаткових внесків для покриття витрат і збитків, то розподіл таких витрат та збитків здійснюється пропорційно вартості їх вкладів у спільне майно.

При визначенні питань, пов'язаних з витратами учасників договору, необхідно чітко з'ясувати, що саме розуміють сторони договору під «витратами, пов'язаними із спільною діяльністю»; детальніше зазначити порядок покриття витрат, пов'язаних із спільною діяльністю, а також обговорити, хто несе відповідальність у разі випадкової загибелі майна, що було передане в якості внеску в спільну діяльність.

Стаття 1138. Відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями

Якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно.

Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Стаття, що коментується, встановлює випадки та види відповідальності в залежності від того, чи виникло зобов'язання в зв'язку зі здійсненням підприємницької діяльністю. Крім того, для настання відповідальності важливо, щоб зобов'язання було загальним, тобто пов'язане зі спільною діяльністю. Якщо договір простого товариства не зв'язаний з підприємницькою діяльністю (наприклад, товариство створене для спільних наукових досліджень), відповідальність за договором із третіми особами настає пропорційно внеску кожного в загальне майно (часткова відповідальність). При недостатності загального майна необхідні суми —• у тій же пропорції -- відшкодовуються з особистого майна учасників. У цьому випадку ЦК відхилився від загальної норми, передбаченої ст. 540 ЦК, згідно з якою, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

По загальних зобов'язаннях, не зв'язаних з договором (наприклад, зі спільного заподіяння шкоди), учасники такого товариства відповідають солідарне (про солідарне зобов'язання та солідарний обов'язок боржників див. ст.ст. 541, 543 ЦК та коментар до них).

Оскільки учасники простого товариства не утворюють нового суб'єкта права (юридичну особу) і не відокремлюють майно, а несуть особисту (часткову чи солідарну) відповідальність по загальних боргах, ЦК не пред'являє до їх внесків у просте товариство тих же твердих вимог, що і до внесків у майно товариств і організацій (юридичних осіб). Адже їхнє загальне майно не є гарантією (як у більшості господарчих товариств) задоволення інтересів їх кредиторів по загальних зобов'язаннях.

Якщо договір простого товариства був спрямований на здійснення підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно по всіх зобов'язаннях, незалежно від основ їхнього виникнення. Норми про відповідальність є імперативними і не можуть бути змінені угодою сторін.

Крім наведених у статті випадків відповідальності у договорі простого товариства необхідно також передбачити розміри та умови відповідальності сторін договору за невиконання чи неналежне виконання обов'язків за договором. Так, наприклад, слід звернути увагу на такі можливі порушення договору: недодержання зазначених строків внесення вкладів; невиконання або неналежне виконання обов'язків по веденню спільних справ по договору; порушення порядку покриття витрат і збитків; дострокове припинення договору з вини одного з учасників; одностороння відмова від виконання обов'язків за договором; порушення учасником договору обов'язку не передавати третім особам майнові права, внесені в спільну діяльність; збитки, вчинені накладенням штрафних санкцій державними органами, з вини «уповноваженого учасника» або інших сторін договору; завдання одним з учасників збитків майну іншого учасника та інші.