У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

При посвідченні заповіту на бажання заповідача можуть бути присутні свідки.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт, то посвідчення такого заповіту має здійснюватися не менш як при двох свідках (ст. 1248 ЦК). За участю свідків посвідчуються заповіти в порядку ст. 1252 ЦК при посвідченні заповіту посадовою, службовою особою. Присутність свідків в цих двох випадках є обов'язковою.

Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатністю (див. коментар до ст. 34 ЦК). Нотаріус, службова, посадова особа, що посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени їх сім'ї та родичі, особи, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.

Свідки зачитують заповіт уголос, підписують його. При цьому до тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків відповідно до документів, що посвідчують їх особу.

Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, повинна попередити свідків про необхідність додержання таємниці заповіту (ст. 1255 ЦК).

Враховуючи, що в зазначених випадках присутність свідків є обов'язковою, відсутність їх при складанні заповіту тягне його недійсність, а невідповідність свідків перерахованим вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Стаття 1254. Право заповідача на скасування та зміну заповіту

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту.

Зміна та скасування заповіту — право заповідача, яке може бути здійснене тільки ним особисто. Заповідач вправі змінити чи скасувати складений ним заповіт у будь-який час, не зазначаючи при цьому причин його зміни чи скасування. Для зміни чи скасування заповіту не вимагається будь-чия згода, в тому числі осіб, призначених спадкоємцями в скасованому чи зміненому заповіті.

Заповіт може бути скасований шляхом складання нового заповіту або поданням заяви про його скасування нотаріусу, який посвідчив заповіт. Зміна заповіту можлива складанням нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В будь-якому випадку більш пізній заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить. Якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його другу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва.

Скасування заповіту шляхом складання нового є остаточним, тобто заповіт, скасований більш пізнім заповітом, не поновлюється, якщо пізніше складений заповіт потім скасований шляхом подання заяви. Аналогічне правило діє і тоді, коли пізніше складений заповіт згодом буде визнаний недійсним. Винятки з цього складають випадки, коли пізніше складений заповіт був складений дієздатною особою, однак в момент, коли вона не розуміла значення своїх дій та не здатна була ними керувати (ст. 225 ЦК), а також складений особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Такі обставини встановлюються в судовому порядку і хоча такий заповіт визнається недійсним, то попередній заповіт зберігає чинність.

Порядок складання першого заповіту не має юридичного значення для зміни чи скасування заповіту, нотаріальний заповіт може бути скасований морським та навпаки.

Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Нотаріус, якому в ході посвідчення заповіту стане відомо про раніше посвідчений заповіт, повідомляє про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.

Взагалі, з метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб всі заповіти складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, що встановлений Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

Стаття 1255. Таємниця заповіту

1. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, що підписує заповіт замість заповідача (ст. 1247 ЦК), до смерті заповідача не мають права розголошувати відомості відносно факту складання заповіту, його змісту, зміни та скасування.

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоємцям тільки після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудового слідства в зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.

Ст. 1255 не вказує про відповідальність особи, що розголошує відомості. Вважається, що в разі розголошення зазначених відомостей, заповідач має право звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди до винної особи та взагалі скористатися відомими засобами захисту цивільних прав, передбаченими ЦК.

Стаття 1256. Тлумачення заповіту

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Встановлення точної волі заповідача, висловленої в заповіті, може здійснюватися спадкоємцями після смерті спадкодавця.

Таке тлумачення має місце тоді, коли складений заповіт не має протиріч, позбавлений незрозумілостей, не викликає сумнівів в його змісті.

Якщо заповіт викликає сумніви у спадкоємців, має незрозумілий, суперечливий характер, що викликає спір між спадкоємцями, то його тлумачення може бути здійснене судом за вимогою зацікавленої особи. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин заповіту, то їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача, (див. коментар до ст. 213 ЦК).

Стаття 1257. Недійсність заповіту

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.