Стаття 1294. Строк чинності повноважень виконавця заповіту

Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті.

2. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.

Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (частина третя статті 1290 цього Кодексу).

У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який засвідчував його повноваження, спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати відшкодування завданих їм збитків.

Повноваження виконавця заповіту можуть припинятися у таких випадках: 1) при виконанні заповіту; 2) у випадку визнання заповіту недійсним; 3) в разі смерті виконавця; 4) за рішенням суду; 5) за ініціативою зацікавлених осіб; 6) в разі відмови виконавця заповіту від виконання своїх повноважень. Як слідує із змісту Розділу 88 ЦК «Виконання заповіту», повноваження виконавця заповіту містяться в реалізації розпорядження заповідача, тому найбільш «повсякденним» випадком, слід все-таки вважати випадок, коли повноваження виконавця припиняються при виконанні заповіту, тобто повному здійсненні волі спадкодавця.

За погодженням спадкоємців та відказоодержувачів, нотаріус припиняє повноваження виконавця заповіту. Це відбувається за місцем відкриття спадщини. Вважається, що таке припинення можливе після надання виконавцем заповіту звіту про виконання повноважень та з'ясуванням думки спадкоємців та відказоодержувачів про здійснення волі заповідача.

У випадку припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути документ, який видавався нотаріусом для підтвердження його повноважень. В разі відмови особи повернути цей документ, спадкоємці мають право звернутися до суду про витребування документа, який засвідчував повноваження виконавця. Спадкоємці також мають право на відшкодування збитків, які можуть бути завдані такими діями виконавця.

Стаття 1295. Право виконавця заповіту на відмову від здійснення своїх повноважень

Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень.

Виконавець заповіту зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.

Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених у частинах другій та третій цієї статті.

Частина 1 ст. 1295 ЦК встановлює право виконавця заповіту відмовитися від виконання, покладених на нього повноважень. Це може бути пов'язано з певними причинами (хвороба, відрядження тощо). Причому не грає ролі, хто призначав цю особу виконавцем, чи заповідач, чи нотаріус, чи його обирали самі спадкоємці.

Але поряд з правом відмови від виконання заповіту, ЦК встановлює обов'язок виконавця, згідно якому останній повинен негайно повідомити спадкоємців, а також інших зацікавлених осіб про відмову від здійснення своїх повноважень. Цей обов'язок захищає інтереси спадкоємців, бо поки відбудеться заміна виконавця заповіту, спадкове майно може бути залишене без догляду, що може призвести до майнових збитків або навіть до пропущення строків прийняття спадщини. Наприклад, виконавець заповіту відмовився від виконання на етапі, коли повідомляються чи викликаються спадкоємці, — результатом неявки спадкоємця стало пропущення для нього строку для прийняття спадщини.

Відмова виконавця заповіту повинна бути в письмовій формі, щоб уникнути непорозуміння висловленої волі, а також забезпечити відповідні докази.

Право виконавця заповіту на відмову від здіснення своїх повноважень фактично нічим не обмежено. Але ч. З коментованої статті встановлює випадок, який складає виключення. Виконавець заповіту не може відмовитися від виконання своїх повноважень, якщо це пов'язано із вчиненням невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Після виконання таких невідкладних дій виконавець вправі відмовитися від здійснення подальших повноважень.

Частина 4 ст. 1295 ЦК встановлює санкції за порушення виконавцем заповіту умов ч. 2 та ч. З цієї ж статті. Так, якщо виконавець заповіту не повідомив спадкоємців та зацікавлених осіб про відмову від здійснення своїх повноважень, або не вчинив невідкладні дії, які спричинили збитки спадкоємцям, то він повинен відшкодувати всі збитки, що були завдані ним останнім.

Глава 89

ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ

Стаття 1296. Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців нотаріусом видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, бо право на спадкове майно у них виникає з моменту відкриття спадщини.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для залучення до спадкування осіб, що подали заяву, склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин витребуються відповідні документи.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус, крім перелічених обставин, перевіряє наявність заповіту, коло осіб, що мають право на обов'язкову частку, а також з'ясовує чи не скасований заповіт.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, що підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після представлення правовстановлюючих документів про приналежність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подав заяву про прийняття спадщини або фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Закон не забороняє спадкоємцеві, який фактично вступив в управління спадковим майном, також подати заяву про прийняття спадщини.

Об'єктом спадкоємства є майно, наявне на день відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину являє собою окремий документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців або, за їхнім бажанням, кожному окремо. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається не на всю спадщину, то в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою. Крім того, кожному спадкоємцеві (за їх бажанням) можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, які прийняли спадщину та виявили бажання отримати його. Тобто отримання свідоцтва за загальним правилом є правом спадкоємця, тому відсутність свідоцтва про право на спадщину за умови її прийняття не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Видача свідоцтва спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Однак для реалізації свого права на нерухоме майно в інтересах спадкоємця отримати свідоцтво, оскільки без нього він позбавлений можливості здійснювати своє право власника в повному обсязі.

Стаття 1297. Обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.