Стаття 1183. Відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав

1. Батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків.

Правила ст. 1183 ЦК визначають відповідальність осіб, позбавлених батьківських прав, насамперед — права на виховання, зокрема, відповідальність за завдану дитиною шкоду. Підстави, порядок та наслідки позбавлення батьківських прав передбачені в ст.ст. 164-166 Сімейного кодексу України.

Для покладення відповідальності на батьків, позбавлених батьківських прав, необхідно встановити причинний зв'язок між неналежним виконанням батьком своїх обов'язків та поведінкою дитини, що спричинило завдання шкоди. Так неналежним виконанням батьківських обов'язків є безвідповідальне відношення до виховання своїх дітей у формі ухилення батьків від обов'язку піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, експлуатації своєї дитини, застосування фізичних та інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини, а також аморальної, антигромадської поведінки батьків, що здійснює негативний вплив на дітей.

Оскільки батьки є відповідальними за протиправну поведінку, то позбавлення їх батьківських прав вважається їх додатковим обтяженням. Особи, позбавлені батьківських прав, втрачають не лише право на особисте виховання своїх дітей, а також всі інші права, що випливають із факту спорідненості з дитиною. Проте за ними зберігаються деякі обов'язки, як покарання за скоєне. Зокрема, обов'язок утримувати свою дитину (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України), а також відшкодувати шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми. Таким чином, на батьків покладається додатковий тягар за неналежне виховання своїх дітей, відсутність будь-якого нагляду за дитиною, турботи про її життєво необхідні потреби. Тобто мова завжди йде про наслідки неналежного виконання батьківських обов'язків, що спричинило завдання шкоди.

Покладення обов'язку на осіб, позбавлених батьківських права, відшкодувати шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми, є новим правилом. Поява даної норми свідчить саме про намір впливати на певну категорію батьків за допомогою цивільного законодавства.

Зміст ст. 1183 ЦК застосовується до випадків завдання шкоди як малолітніми, так і неповнолітніми особами незалежно від місця їх перебування після винесення рішення судом про позбавлення батьків їх батьківських прав (під опікою, піклуванням, у сім'ї — усиновлювачів або в дитячому закладі).

Батьки, позбавлені батьківських прав, несуть відповідальність за шкоду, завдану їх дітьми, якщо не доведуть відсутність своєї вини.

Відповідальність за шкоду, завдану дитиною, покладається на батьків лише протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, з дати вступу судового рішення про позбавлення батьківських прав у законну силу. Таким чином, ст. 1183 ЦК поширює правила про позовну давність на вимоги, що випливають із сімейних відносин.

Батьки, позбавлені батьківських прав, відповідають за власну вину, тому вони не наділені правом пред'явити регресну вимогу до дитини як особи, що завдала шкоди.

Стаття 1184. Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством за наявності підстав, що встановлені в цивільному законодавстві (див. коментар до ст. 39 ЦК). Оскільки такими підставами є психічний розлад, внаслідок чого фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то у неї відсутні такі психічні якості, як воля і вина. Тому фізична особа, яка визнана недієздатною, втрачає деліктоздатність, тобто здатність відповідати за завдану шкоду.

Згідно ст. 41 ЦК (див. коментар до вказаної статті) правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун. Тому обов'язок відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, покладається законом на його опікуна або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею. Опікун та такий заклад відповідають за завдану шкоду за наявності своєї вини, що припускається. Тобто за неналежне виконання своїх обов'язків щодо здійснення нагляду за недієздатним, що спричинило завдання шкоди (див. Розділ III Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу»). Тому особи, які відшкодували шкоду, завдану недієздатним, не мають права звернутися із регресною вимогою до безпосереднього заподіювача шкоди. Якщо зобов'язання із відшкодування шкоди мають тривалий характер, то поновлення цивільної дієздатності фізичної особи не є підставою для заміни боржника в деліктному зобов'язанні, оскільки шкоди було завдано в момент, коли особа була недієздатною.

Для захисту інтересів потерпілого суд може постановити рішення про відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди за наявності наступних обставин: а) смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди; б) наявність такого майна у недієздатної особи; в) відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди не погіршує його майнового становища, проте покриває нужду потерпілого.

Мова про відшкодування шкоди за рахунок майна недієздатного заподіювача шкоди може йти лише у разі її завдання каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.

З позовом до суду, згідно ч. 2 ст. 1184 ЦК, можуть звернутися як потерпілий, так і опікун. Суд має право з врахуванням конкретних обставин покласти обов'язок відшкодувати шкоду частково або в повному обсязі за рахунок майна недієздатного заподіювача шкоди.

Стаття 1185. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена

1. Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Обмеження дієздатності фізичної особи має місце у випадках, передбачених ст. 36 ЦК, та в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Метою такого обмеження є охорона законних прав та інтересів осіб, про яких громадянин зобов'язаний турбуватися згідно норм Сімейного кодексу України. Тому обмеження дієздатності фізичної особи спрямоване лише на здатність укладати правочини, проте ніяким чином не впливає на її деліктоздатність.

Правила статті, що коментується, про відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, повторюють зміст загальної норми ст. 37 ЦК, згідно якої особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за шкоду, завдану іншій особі.

Аналізуючи зміст коментованої статті, слід враховувати слідуюче:

а) обмежити в цивільній дієздатності можна як повнолітніх осіб, так і неповнолітніх віком від 14 до 18 років, якщо вони працюють і зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами (див. коментар до ст. 36 ЦК);

б) у разі завдання шкоди фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, суд не враховує чи шкоду завдано у стані алкогольного сп'яніння, чи ні: у будь-якому випадку мають місце наслідки, передбачені ст. 1185 ЦК;

в) якщо особа, цивільна дієздатність якої обмежена, завдала шкоди спільно з іншими особами (дієздатними), то вони спільно несуть перед потерпілим солідарну відповідальність за правилами ст. 1190 ЦК.

Стаття 1186. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

1. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Нездатність фізичної особи усвідомлювати характер і значення своїх дій або керувати ними свідчить про відсутність її вини у завданні шкоди, тому згідно загального правила відшкодування шкоди, деліктоздатна особа за даної обставини не несе відповідальність за завдану шкоду.

Було б цілком несправедливо перекласти повністю ризик настання шкідливих наслідків на потерпілого, тому з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Проте із загального правила є винятки. Так завдання шкоди фізичною особою, яка сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Тобто дані обставини не свідчать про відсутність вини заподіювача шкоди, а, навпаки, є обтяжуючою обставиною. Тому у даному випадку особа, яка завдала шкоди, зобов'язана її відшкодувати на загальних підставах.

Також до обставин, що свідчать про відсутність вини особи, яка завдала шкоди, ч. 2 ст. 1186 ЦК відносить її психічний розлад або недоумство. Спеціальне врегулювання даної обставини ґрунтується на бездіяльності осіб, які зобов'язані були, згідно Закону України «Про психіатричну допомогу», вимагати у судовому порядку визнання такої особи недієздатною (див. коментар до ст. 39 ЦК). Тому суду надається право постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої такою особою, на її чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей. Проте правила даної норми передбачають вимоги, яким повинні відповідати дані особи на момент завдання шкоди: а) бути повнолітніми та працездатними; б) проживати разом з цією особою; в) знати про її психічний розлад або недоумство.

У разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК) має місце відповідальність без вини, тому правила ст. 1186 ЦК не поширюються на випадки завдання шкоди таким джерелом.

Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки