Стаття 1088. Види безготівкових розрахунків

1. При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі — банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Стаття, що коментується, встановлює можливість використовувати одну з приведених (найбільш розповсюджених) форм безготівкових розрахунків. Фізичні і юридичні особи вправі застосувати будь-яку іншу форму безготівкових розрахунків, якщо ця форма передбачена законом і встановленими у відповідності з ним банківськими правилами, або згідно з застосовуваними в банківській практиці звичаями ділового обороту.

Оскільки до компетенції НБУ віднесене встановлення правил і форм безготівкових розрахунків (ст. 7 Закону України «Про Національний банк України»), поряд з нормами ЦК, що передбачають форми безготівкових розрахунків, у частині, що не суперечить ЦК, діє «Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. Постановою НБУ від 29 березня 2001 р.

Встановлений частиною першою статті, що коментується, перелік форм безготівкових розрахунків не є вичерпним, оскільки передбачає застосування форм розрахунків, передбачених банківськими правилами.

Так, Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів на розрахунково-касове обслуговування.

Параграф 2.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Стаття 1089. Загальні положення про розрахунки із застосуванням платіжних доручень

1. За платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

2. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин.

Згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. платіжне доручення — розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі — члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Статтею, що коментується, визначено, що при розрахунках платіжними дорученнями (банківське переведення) банк, що прийняв доручення, зобов'язується від свого імені, але за рахунок клієнта — платника здійснити платіж третій особі — одержувачу коштів. Тобто банк зобов'язаний не тільки списати необхідну суму з рахунка платника, але і забезпечити її перерахування на рахунок одержувача, відкритий у тому ж чи іншому банку.

Термін для здійснення банківського переведення від початку (тобто від моменту списання коштів з рахунка платника) до кінця (тобто до моменту зарахування коштів) може встановлюватися законом, іншими нормативними актами відповідно до нього. За загальним правилом, встановленим Законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Платник може самостійно встановити дату, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. Для цього у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки платником зазначається дата валютування, яка не може бути пізнішою десяти календарних днів після складання платіжного доручення. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючому отримувача банку або в установі — члені платіжної системи.

Договором чи банківськими звичаями можуть установлюватися більш короткі терміни, чим ті, які визначені законом.

Переводити кошти може не тільки клієнт даного банку, але й особа, що не має в ньому рахунка. Інший порядок може випливати з закону, установлених відповідно до нього банківських правил чи випливати з виду розрахункових відносин.

Правове регулювання банківського переведення може здійснюватися банківськими звичаями.

Стаття 1090. Умови виконання банком платіжного доручення

Зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами.

Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Пред'явлення в банк платіжного доручення — дія, вчинена клієнтом у виконання договору банківського рахунка. Банк вправі не виконати це доручення тільки в тому випадку, якщо воно суперечить законодавству.

Банківське переведення є абстрактною угодою, незалежною від договору між платником і одержувачем коштів, по якому провадяться розрахунки.

Пред'явлення в банк платіжного доручення особою, що не має рахунка (разом із грошовою сумою, яку необхідно перевести), варто розглядати як оферту. Прийняття такого доручення до виконання варто розглядати як акцепт, тобто згода банку на укладання з клієнтом договору про здійснення банківського переведення.

Форма і зміст платіжного доручення повинні відповідати вимогам законодавства.

Доручення платників та про списання коштів з рахунків платники складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затв. Постановою НБУ від 29 березня 2001 р.

Відповідно до пункту 22.6 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк, що обслуговує отримувача коштів, у разі невідповідності номера рахунку отримувача і його коду (номера) має право затримати суму переказу на строк до двох робочих днів для уточнення реквізитів належного отримувача цих коштів, а це призводить до відволікання коштів з обігу та продовжує строки проходження платежів.

Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний цифровий підпис на електронному документі має однакову юридичну силу з підписом на паперовому документі. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом.

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентується Постановою правління НБУ від 5 березня 2002 р. «Про затвердження Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання».

Крім того, при здійсненні грошових переказів в оплату робіт та послуг нерезидентів, платники повинні дотримуватись вимог Постанови правління НБУ від 12 грудня 2003 р. «Про здійснення переказів коштів у національній та іноземній валюті щодо оплати робіт та послуг нерезидентів». Вказаною постановою встановлено, що для здіснення вказаних операцій платники, крім належним чином оформлених платіжних доручень повинні надати банківській установі такі документи:

договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

документи, які свідчать про фактично надані послуги чи виконані роботи;

індивідуальну ліцензію Національного банку України на переказування за межі України валютних цінностей, якщо операція потребує такої ліцензії.

Якщо загальна сума договору перевищує 50 000 євро, або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день укладення договору, окрім зазначених документів, надаються:

акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків щодо відповідності контрактних цін на послуги, які є предметом договорів, кон'юнктурі ринку;

калькуляція витрат за надані послуги, завірена нерезидентом.

За загальним правилом банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта. Виняток з даного правила встановлений п. 24 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», згідно з яким банк платника може робити в розрахункових документах виправлення реквізитів у разі:

часткового виконання розрахункового документа;

зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку системи обліку, виконанням банком вимог нормативно-правових актів Національного банку) номера рахунку платника, назви та коду банку платника.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності або недостатності коштів на цих рахунках.