Стаття 1044. Припинення договору управління майном

1. Договір управління майном припиняється у разі:

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3) смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

Визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.

У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлено договором.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК). Частина 1 статті, що коментується, передбачає основні підстави для припинення договору управління, оскільки вони є важливими й пов'язані з особистостями

сторін договору і особистостями, які є властиві договору управління майном. Але цей перелік не є суворо обмеженим вимогами цієї статті, тому за бажанням сторін можуть бути передбачені інші випадки припинення договору.

Якщо договором не передбачений інший термін, то повідомлення про відмовлення від його виконання повинне бути отримано іншою стороною не пізніше трьох місяців до моменту його припинення. Дане правило не поширюється на відмовлення від договору вигодонабувача.

Після припинення договору управління майно підлягає поверненню установнику (вигодонабувачу). Управитель повертає майно в порядку, передбаченому при передачі майна від установника управителю. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта при-йому-передачі. Як правило, обов'язок по складанню акта прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні, якщо інше не передбачене договором.

Стаття 1045. Особливості управління цінними паперами

1. Особливості управління цінними паперами встановлюються законом.

Відповідно до ст. 5 ЦК об'єктами цивільних прав є цінні папери. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником, та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (див. ст. 194 ЦК та коментар до неї).

Передача в управління цінних паперів має певні особливості. Однією з них є те, що управитель повинний бути визнаний професійним учасником ринку цінних паперів. Професійний учасник ринку цінних паперів -- юридична особа, яка здійснює певний вид (види) професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі отриманої ліцензії. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 березня 2001 р. були затверджені Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, які встановлюють спеціальні вимоги, обов'язкові для виконання при провадженні професійної діяльності на ринку цінних паперів та на момент отримання ліцензії. Додатково передбачена сертифікація осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні (затв. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 29 липня 1998 p.). Тобто управління цінними паперами здійснюється з врахуванням специфіки об'єкта управління і відповідних вимог спеціального законодавства.

Глава 71

ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД

Параграф 1.

Позика

Стаття 1046. Договір позики

1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики — це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками; позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або рівну кількість речей того ж роду і якості. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права — дієздатні громадяни, юридичні особи, держава та інші публічні утворення. Обмеження відносно можливості бути позикодавцем встановлено для установ, які не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном.

Слід враховувати, що надання грошових коштів у позику юридичними особами є фінансовою послугою відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 червня 2001 р. Згідно Закону, тільки юридична особа, яка має статус фінансової установи, має право здійснювати діяльність із систематичного надання грошових позик. Якщо така особа надає гроші в позику за рахунок залучених коштів, вона повинна мати відповідну ліцензію. До фінансових установ, згідно вказаного Закону, належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди, а також компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками. Речі, обмежені в обороті, можуть виступати в якості предмета договору позики, якщо сторони договору належать до кола учасників обороту, що мають дозвіл на здійснення правочинів з такими речами. Речі повинні бути взаємозамінними і споживаними, наприклад, продукти харчування, будівельні матеріали тощо. Однак найчастіше предметом договору позики є саме гроші. За загальним правилом, встановленим

статтею 524 цього Кодексу, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Але сторони, укладаючи договір позики в письмовій формі і виражаючи суму договору в гривнях, можуть визначити її грошовий еквівалент в іноземній валюті (див. ст. 524 ЦК та коментар до неї).

Договір позики належить до реальних договорів і, отже, вважається укладеним з моменту передання грошей або речей. Обов'язки з договору позики виникають тільки для однієї сторони — позичальника. Отримавши у власність передані йому позикодавцем гроші або речі, позичальник стає зобов'язаним повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.

Договір позики може бути строковим, тобто таким, що передбачає конкретний строк повернення отриманого позичальником майна, або безстроковим, якщо строк виконання позичальником його зобов'язання не визначений або визначений моментом витребування. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (див. коментар до ст. 1049 ЦК).

Договір позики може бути платним або безоплатним. Позикодавець має право на отримання з позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Безоплатним договір позики вважається: 1) якщо його предметом є речі, визначені родовими ознаками та 2) коли він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін (див. ст. 1048 ЦК та коментар до неї).