Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони

не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років;

Іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1—5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Ще одним різновидом даних деліктних зобов'язань є завдання шкоди життю фізичної особи, тобто завдання смерті потерпілому. Специфіка цього делікту полягає в тому, що результатом шкоди, завданої життю фізичної особи, є її смерть, тому остання не може виступати суб'єктом деліктних правовідносин, оскільки із смертю людини припиняється її право - та дієздатність. У таких правовідносинах не може бути й правонаступництва у зв'язку з особистим характером права вимоги. Відповідно, причинний зв'язок встановлюється через факт смерті фізичної особи (причина), результатом чого є майнові втрати інших осіб (наслідок). Такий підхід вважається винятком із загального правила прямого причинного зв'язку в фактичному складі.

Згідно ч. 1 статті, що коментується, у випадку смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Законодавець визначає виключний перелік непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, впродовж якого вони мають

право отримувати відповідне відшкодування шкоди, яка завдана смертю їх утримувача (годувальника). До таких уповноважених осіб абз.2 ч. 1 коментованої статті, зокрема, відносить: а) дитину, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення нею вісімнадцяти років, а у випадку, коли дитина є учнем або студентом — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років; б) чоловік, дружина, батьки (усиновлювачі), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, отримують зазначене відшкодування довічно; в) інваліда, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, відшкодування виплачується впродовж строку його інвалідності; г) одного з батьків (усиновлювачів) або другого з подружжя чи іншого з членів сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнення останніми чотирнадцяти років; ґ) іншу непрацездатну особу, яка була на утриманні потерпілого, відшкодування виплачується протягом п'яти років після його смерті.

Щодо права дружини померлого на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, то воно зберігається за нею також у випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми це право зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали інвалідами (підп. «б» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи) через деякий період після призначення суми відшкодування або встановлення групи інвалідності у зв'язку з даним каліцтвом (підп. «в» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Крім того, непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями померлого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування (підп. «г» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Зазначеним особам, відповідно до ч. 2 коментованої статті, впродовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, які встановлені для відшкодування шкоди, що завдана каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я (див. коментар до ст.1197 ЦК).

Новим є положення про те, що до складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Непрацездатним особам, які не знаходились на його утриманні, але мали право на відшкодування, його розмір визначається сумами, що стягувались за рішенням суду (за заявою потерпілого), а при їх відсутності — встановлюється судом з врахуванням матеріального стану непрацездатних осіб і можливості потерпілого до смерті надавати їм допомогу.

Якщо право на відшкодування одночасно мають непрацездатні особи, які перебували, і ті, що не перебували на утриманні померлого, то спочатку визначається розмір відшкодування для осіб, які не перебували на утриманні померлого, після чого визначається розмір відшкодування для решти непрацездатних.

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'язана із смертю годувальника (див. коментар до ч.2 ст.1168 ЦК) та витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (див. коментар до ст.1201 ЦК). Зазначені витрати не зараховуються до суми відшкодування шкоди і відшкодовуються окремо. При цьому, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшений навіть у випадку, коли заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч.З ст.1193 ЦК). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, що завдана фізичною особою (ч.4 ст.1193 ЦК).

Однак слід зауважити, що до розміру відшкодування, який виплачується уповноваженим особам внаслідок смерті годувальника, не зараховується розмір пенсії, призначеної внаслідок втрати годувальника, та інші їхні доходи (ч.З ст.1200 ЦК). Тобто в даній статті повторюється правило про недопустимість зарахування будь-яких видів пенсій за рахунок відшкодування шкоди.

Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч.4 ст.1200 ЦК). У цьому разі частка заробітку, що припадає на кожного з них, визначається, виходячи з фактичного числа утриманців потерпілого, а також непрацездатних осіб, які не були на його утриманні, але мали на це право.

На відміну від зменшення, збільшення розміру відшкодування шкоди, що завдана смертю годувальника, може відбуватись на підставі, що прямо передбачена законом (абз.2 ч.4 ст.1200 ЦК). До таких випадків чинне законодавство відносить: а) підвищення вартості життя (див. коментар до ч.І ст.1208 ЦК); б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (див. коментар до ч.2 ст.1208 ЦК) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.