Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Коли проводяться дії щодо охорони спадкового майна і нотаріус визнає, що у складі майна є таке, що потребує управління, тобто приватні підприємства, рахунки, житлові будинки та інше, нотаріус у відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це може бути хто-небудь із родичів спадкодавця, робітників підприємства, що належать спадкодавцю або коли майно у подальшому перейде до держави — відповідальну особу органів місцевого самоврядування. Договір, який укладається з такою особою, має містити у собі умови, що дають право цій особі на управління майном або грошовими заощадженнями спадкодавця, які пов'язані тільки з утриманням спадкового майна (тобто підприємства, виплата заробітної плати робітникам підприємства, оплата податків або комунальних платежів та інше), але не повинні містити в своїх діях ніяких дій, які б зашкодили інтересам спадкоємців або наносили їм збитки.

У договорі, який укладають між собою нотаріус та особа, що призначена управляти спадковим майном, вказані умови щодо охорони майна, дата договору, місце складання договору, місце знаходження спадкового майна, що охороняється, розмір винагороди, що отримує особа, що управляє спадщиною, а також дії, які ця особа зобов'язана виконувати для збереження спадщини. Крім того нотаріус направляє листи органам та підприємствам, яких це стосується про те, що його призначено керуючим спадщиною, який для прийняття спадщини буде вчиняти усі дії щодо її збереження.

Охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обов'язками. По закінченні строку щодо охорони майна охоронець або особа, що управляє майном, представляє спадкоємцям звіт про свою діяльність про управління майном.

Особа, що управляє майном, має право на плату за виконання своїх обов'язків. Ця сума оговорюється вже в договорі, який заключається між нотаріусом та особою, що управляє спадщиною. Право витребування цієї сплати виникає у особи, що управляє спадщиною, при прийнятті спадкоємцями спадщини, та розподіляється між ними пропорційно долі успадкованого майна, що перейде до них. Якщо спадкоємці відмовляються сплатити гроші за виконання їй своїх обов'язків по управлянню спадщиною, така особа

може звернутися до суду з позовом до спадкоємців. Коли особа, що була призначена управляти спадщиною своїми діями, заподіяла шкоду або використовувала своє призначення в корисних цілях, нотаріус, якщо це стало йому відомо, має право звернутися до відповідальних органів з заявою про розслідування діяльності такої особи, а спадкоємці можуть звернутися до відповідальних органів та суду з позовом до особи, що управляла спадщиною, про погашення понесених збитків.

Глава 88

ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ

Стаття 1286. Право заповідача на призначення виконавця заповіту

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту).

Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них.

Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Заповідач у своєму заповіті може призначити виконавця заповіту, який слідкуватиме за додержанням усіх викладених в документі положень. Він є тією особою, яка виступає своєрідним гарантом здійснення волі заповідача. На виконавця заповіту покладається виконання дій по охороні спадщини, управлінню нею.

Частина 1 ст. 1286 ЦК зазначає умови, яким повинен відповідати виконавець заповіту: 1) це має бути фізична або юридична особа; 2) вона має мати повну дієздатність (для фізичної особи) та правоздатність (для юридичної особи).

Повністю дієздатною вважається особа, яка розуміє значення своїх дій, здатна своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, яка досягла 18 років або набула повної дієздатності відповідно до положень ст.ст. 31-32 ЦК.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та реєстрації в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і припиняється з моменту її ліквідації або реорганізації та виключення із зазначеного реєстру (ст. 68 ЦК). Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки як фізична особа, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Якщо в заповіті спадкодавець зазначає спадкоємцями двох осіб, то виконання заповідального розпорядження може бути покладено на одну із цих осіб на вибір спадкодавця.

Виконання заповіту може бути покладене на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Тобто у заповіті зазначається одна особа, а виконавцем призначається інша. Така особа може бути спадкоємцем за законом, а може бути взагалі сторонньою особою, що не є спадкоємцем спадкодавця. Таке положення встановлюється з метою, щоб захистити інтереси спадкоємця за заповітом, який може тривалий час не знати про відкриття спадщини (наприклад, знаходитися у відрядженні, проживати в іншій країні тощо), тому, призначається виконавець, який до появи спадкоємця виконує дії по охороні спадщини, управляє нею.

Стаття 1287. Призначення виконавця заповіту за ініціативою спадкоємців

Спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу.

Якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного із них може бути призначений судом.

Стаття 1287 ЦК передбачає випадки, коли спадкоємці мають право змінити волю спадкодавця щодо призначення виконавця заповіту. Якщо виконавець нездатний забезпечити виконання волі спадкодавця з будь-яких причин, спадкоємцям надається право у судовому порядку усунути такого виконавця від виконання. Але в суді вони повинні довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем.

Нездатність виконавця забезпечити виконання волі спадкодавця може бути викликана об'єктивними причинами, що позбавляють виконавця фактично здійснити волю заповідача. Наприклад, це тяжка хвороба особи, яка призначена заповідачем, втрата нею дієздатності, позбавлення волі за вироком суду, що позбавляють її можливості здійснювати певні дії щодо вжиття заходів для охорони спадщини, управління нею тощо.

Частина 2 коментованої статті встановлює випадки, коли спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, що не входить до кола спадкоємців. Це може бути при наявності таких причин: 1) якщо спадкодавець не призначив виконавця заповіту; 2) якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, відмовилася від виконання заповіту; 3) якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, була усунена від виконання заповіту (наприклад, у випадку зловживання своїми повноваженнями, як виконавця заповіту).

Частина 3 коментованої статті уточнює положення ч. 2 ст. 1287 про те, що у разі, коли спадкоємці не можуть дійти згоди щодо того, хто буде виконувати волю спадкодавця, то на вимогу одного із спадкоємців, суд сам призначає виконавця заповіту. Особа, яку призначають або обирають виконавцем заповітом, не може бути зобов'язана до виконання, вона повинна погодитись виконувати покладені на неї повноваження.