Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов'язків. Ці розпорядження можуть бути зроблені заповідачем у будь-який час. Оскільки склад спадкового майна визначається на час відкриття спадщини, то не має значення, чи було в наявності майно, вказане у заповіті, майнові права та обов'язки на момент складання заповіту. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказано майно, яке на момент відкриття спадщини буде втрачено чи взагалі не придбане, то в цій частині заповіт буде недійсним.

Як саме розпорядитися майном у заповіті — заповідати все належне майно, чи тільки його частину, — залежить від бажання заповідача. Якщо ним заповідана тільки частина майна, то частина, що ним не охоплена, розподіляються між спадкоємцями за законом в порядку ст.ст. 1261—1265 ЦК. При цьому слід враховувати, що до кола цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким друга частина спадщини належала за заповітом. Не можуть спадкувати не заповідану частину майна ті спадкоємці за законом, які визначені в заповіті як позбавлені права на спадкування.

Спадок не може бути прийнятим частково. Тобто, спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Стаття 1237. Право заповідача на заповідальний підказ

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ.

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Коментар див. після ст. 1239.

Стаття 1238. Предмет заповідального відказу

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Коментар див. після ст. 1239.

Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом

1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

1. Розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов'язок здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів), називається заповідальним відказом. Заповідальний відказ відноситься до числа заповідальних розпоряджень заповідача. Його сенс полягає в тому, щоб зі всієї сукупності відносин, що складають спадщину, надати відказоодержувачам яке-небудь одне чи декілька прав. При цьому, отримуючи право на певне майно, відказоодержувач не несе в цій частині відповідальності за боргами спадкодавця.

Зі змісту ст. 1237 ЦК випливає, що суб'єктами виконання заповідального відказу можуть бути як спадкоємці за заповітом, так і спадкоємці за законом. До кола відказоодержувачів можуть входити як спадкоємці за законом, так і сторонні особи, будь-які учасники цивільних правовідносин.

2. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з врахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Відказоодержувач має право вимоги спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Предметом заповідального відказу може бути яке-небудь певне право спадкодавця. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до передачі третій особі також декількох окремих прав, або зобов'язати останнього передати частину своїх спадкових прав певним особам. Крім того, заповідач може зобов'язати спадкоємця не тільки до передачі майна, але і до придбання для відказоодержувача будь-яких предметів та надання їх останньому. Зміст заповіту може вичерпуватися заповідальним відказом.

Особливим видом заповідального відказу є надання права довічного користування. Таке розпорядження може бути надане тільки тому спадкоємцю, до якого за спадщиною переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно. Відказоодержувачем може виступати будь-яка особа. Наприклад, заповідач може заповідати житловий будинок синові, визначивши при цьому в заповіті, що син зобов'язаний надати право довічного користування будинком братові спадкодавця.

У випадку наступного переходу права власності на це майно до інших осіб право користування ним зберігає чинність.

Оскільки право користування є особистим, не-відчужуваним, то члени сім'ї відказоодержува-ча не отримують цього права одночасно з ним, якщо інше не передбачено самим заповітом. Якщо, наприклад, за життя відказоодержувача члени його сім'ї користувалися житловим приміщенням, то після його смерті право на мешкання цих осіб в ньому вирішується на загальних підставах.

Відказоодержувач отримує не право власності на зазначене майно, а лише право користування ним, тому він позбавлений можливості розпоряджатися ним, передавати іншим особам.

Спадкоємець, на якого покладений заповідальний відказ, виконує його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього у спадщину. Якщо при цьому спадкодавець був обтяжений боргами, то борги оплачуються у першу чергу та вираховуються з вартості отриманого в спадщину майна. Оскільки при виконанні заповіту охороняються інтереси спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, то і ця частка враховується за даних обставин. Отже, заповідальний відказ виконується у тій частині майна, яка залишилася після відрахування обов'язкової частки, виплати боргів, тобто може бути виконаний і не повністю, як передбачалося заповітом.

Відказоодержувач стає кредитором спадкоємця, що прийняв спадщину, оскільки отримує право вимагати виконання покладеного на нього зобов'язання. Спадкоємець, що прийняв спадщину, не має права ухилятися від виконання відказу або за своїм розсудом змінювати розмір чи предмет відказу. Право вимоги до спадкоємця щодо виконання заповідального відказу Відказоодержувач отримує з часу відкриття спадщини та може пред'явити його в межах загального строку позовної давності.

3. Права відказоодержувача мають особистий характер, тому з його смертю до відкриття спадщини, заповідальний відказ втрачає свою чинність. Можливості під призначення відказоодержувача законом не передбачено.

Стаття 1240. Право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми ритуалу поховання.