Глава 23. Ринки фінансових послуг як предми

ЛЛ

 

касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Нова редакція цього Закону, прийнята Верховною Радою України 07.12.2000 р., внесла істотні корективи в регулювання банківської справи. Однією з головних причин реформування її була спрямованість державної політики на уніфікацію банків­ських стандартів і гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС.

Чинне законодавство визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати сукупно такі операції: залучен­ня до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття й ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. З цього визначення ви­пливає суть банківської діяльності, її характерні риси, розроб­лені теорією банківського права.

Банківську діяльність, яка є досить широким поняттям, слід розглядати як один з елементів фінансової діяльності держа­ви. Складний комплексний характер відносин, що виникають у сфері банківської діяльності, застосування імперативного й дис­позитивного методів правового регулювання спричинюють і те­оретичні проблеми у дослідженні її правової природи та прина­лежності до конкретної галузі права. Широкий спектр наукових теорій зараховує правовідносини, що виникають у сфері банків­ської діяльності, й до фінансових, і до господарських, і до ци­вільних. Водночас доцільно розглядати банківські відносини, регульовані нормами права, саме як комплексний правовий ін­ститут.

До банківської діяльності належить комплекс із трьох ос­новних операцій: 1) прийняття грошових вкладів від клієнтів; 2) надання клієнтам позичок і створення нових платіжних за­собів; 3) здійснення розрахунків між клієнтами. Ці операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності. Спираючись на поняття «базова операція», банки можна класи­фікувати на: а) універсальні, що виконують усі базові операції на грошовому ринку та будь-які інші; б) спеціалізовані, які здій­снюють лише частину базових операцій на грошовому ринку.

Чинне законодавство України, зокрема ЗУ «Про банки і бан­ківську діяльність», дає нормативне закріплення поняття спеці-

шинованого банку- Иідіюнідмо.ля сі. І.І.імніу, іміімі и УнріїїііІ можуть функціонувати як універсалі.пі.то як і іііііі.імі юіішіі, зокрема ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (кліріппо ні). За банком закріплено прано самостійно визначати іі.шрнми своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Нідіюпгіно 11 НУ регулює діяльність спеціалізованих банків через скопоміч ні нормативи й нормативно-правове забезпечення здійснюва них цими банками операцій.

У правовому розумінні банківська діяльність є сукупніс­тю правових дій, проваджених певними суб'єктами у формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і опе­рацій, спрямованих на отримання прибутку.

Банк також слід розглядати як підприємство, але особливо­го виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші віді­грають головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності гроші є товаром. Через цю особливість банківське підприємство є настільки своєрідпим, що об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, відмінного під загального законодавства про підприємства.

У сучасній теорії банківської справи при характеристиці банків­ських угод, як правило, застосовують поділ банківських операцій на три групи: активні, пасивні та комісійні. Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здій­снення лізингових операцій).

Пасивні операції покликані залучати кошти. Власний капітал бан­ку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина — депозити клієнтів. Депозити поділяють­ся на поточні (гроші видають на вимогу вкладника в будь-який час) та строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через установ­лений термін).

Комісійні операції — це посередницька діяльність банку: обслуго­вування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'я­заннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкаса­ція, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо.

Банківська діяльність може мати лише професійний харак­тер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприєм­ницьку діяльність із певною специфікою і певними, притаман­ними лише їй, особливими рисами. Оскільки банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під вплив загаль-

 

 

622

Модуль 4. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ...

Глава 23. РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ЯК ПРЕДМЕТ...

623

 

них правових принципів, що визначають статус суб'єкта підпри­ємницької діяльності, в тому числі встановлених Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодек­сом України, іншими законами України.

Банківське законодавство має забезпечувати на належному рівні регулювання банківських правовідносин, які мають ряд ознак. Зокрема, банківським правовідносинам притаманна наяв­ність спеціального суб'єкта — банку або кредитної організації та спеціального об'єкта — фінансових інструментів (грошей у без­готівковому й готівковому вигляді, цінних паперів, валютних цінностей). У банківських правовідносинах завжди безпосеред­ньо або опосередковано бере участь держава. І ще одна риса — відсутність вільного вибору в сторін щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджу­вати про наявність імперативного методу правового регулюван­ня у зазначених суспільних відносинах.

Підставами для виникнення, зміни або припинення банків­ських правовідносин є правові норми, які містяться у законода­вчих актах, підзаконних актах (передусім це нормативні акти центрального банку); адміністративних актах (зокрема, ліцензії на банківські операції); договорах або угодах кредитно-фінансо­вих установ як між собою, так і з клієнтами (юридичними й фі­зичними особами).

Аналізуючи нормативно-правову базу, можна визначити особливості, притаманні саме банківському законодавству. По-перше, це його міжгалузевий характер. До норм банківської сфе­ри діяльності належать також норми публічного (конституцій­не, фінансове, адміністративне, господарське, кримінальне) та приватного (цивільне, цивільно-процесуальне) права. Усе це свідчить про комплексність банківського законодавства.

Банківське законодавство — це система всіх упорядкова­них певним чином нормативно-правових актів, що регу­люють відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зов­нішньою формою банківського права, яке відображає його внутрішню сутність (структуру).

Основні джерела банківського законодавства такі: Консти­туція (Основний Закон) України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови Кабінету Міні­стрів України; нормативні акти Національного банку України; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні право-

пі акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спря­мовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обо­в'язково є банківські установи як елемент банківської системи країни.

Банківська система — складова фінансової системи держа­ви, що підпадає під загальну дію економічних законів, чинних у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету і завдання.

Банківська система є складовою кредитної системи дер­жави й становить сукупність різних за організаційно-пра­вовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи і єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка базується на взаємовідносинах між банками у двох площинах — по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі — відносини під­леглості між центральним банком як таким, що керує, управляє, і низовими ланками— комерційними банками; по горизонта­лі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'я­заних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає змогу враховувати інтереси двох категорій клієнтів — комер­ційних банків і урядових структур, причому перевагу віддають функціям «банк банків» та управлінню діяльністю банківських установ із метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Банківська система України складається з НБУ та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені й діють на території України відповідно до положень ЗУ «Про банки і бан­ківську діяльність». Банки в Україні функціонують як універ­сальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією вони можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банки в Україні створюють у формі відкритого акціонерно­го товариства або кооперативного банку. За формою власності банки можуть бути державними або заснованими на приватній чи змішаній формі власності. Зокрема, державний банк — це банк, 100% статутного капіталу якого належать державі. Держав-

Модуль 4. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ...

Глава 23. РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ЯК ПРЕДМЕТ...

іШ

 

ний банк створюють за рішенням Кабінету Міністрів України, його статут затверджено відповідною постановою уряду. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачено витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отри­мати позитивний висновок НБУ з приводу наміру заснувати державний банк. Висновок Нацбанку також обов'язковий у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Держава реалізує повноваження власника щодо акцій (на­їв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, че­рез органи управління цієї фінустанови. Кабмін здійснює управ­ління державним банком у випадках, установлених ЗУ «Про банки і банківську діяльність», іншими законами і статутом дер­жавного банку. Органами управління державного банку є на­глядова рада і правління банку. Органом контролю — ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначає нагля­дова рада.

В Україні крім НБУ державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні можна за­сновувати й кооперативні банки. їх створюють за принципом територіальності, вони поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцево­го (в межах області) кооперативного банку —не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності коопе­ративного банку протягом одного року довести їх кількість до мінімально необхідної діяльність такого банку припиняють шля­хом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасни­ками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні у 2002 р. було створено перший кооператив­ний банк із місцевим статусом.

Банки можуть засновувати резиденти України, за участю не­резидентів або лише нерезиденти. Мінімальний розмір регуля­тивного капіталу банку має становити 10 млн євро. Порядок створення, реєстрації та ліцензування банківських установ ви­значає ЗУ «Про банки і банківську діяльність», а також нор­мативно-правові акти НБУ, зокрема Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, пред­ставництв, відділень, затверджене постановою Правління НБУ

під 31.08.2001 р. № 375 (зі змінами), Інструкція про порядок рс-іудіовання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368 (зі змінами) тощо.

'Гак, станом на 01.03.2009 р. ліцензію НБУ на здійснення банків­ських операцій мали 185 банків, у тому числі: 157 банків (84,9% за­пільної кількості банків, що мають ліцензію) — акціонерні товариства (:і них: 121 банк (65,4%) — відкриті акціонерні товариства, 36 банків (19,5%) — закриті акціонерні товариства), 28 банків (15,1%) — това­риства з обмеженою відповідальністю'. У стані ліквідації перебуває ІЗ банків, із них 10 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 — за рішеннями господарських (арбітражних) судів. Філійна мережа банків України складається з 1 289 діючих філій. За станом на 01.03.2009 р. пласний капітал банків становив 126,6 млрд гривень, або 14,3% паси­ві іі банків.

Відповідно до вимог НБУ, банки мають створювати такі ці­льові фонди коштів: 1) фонд для покриття можливих кредитних ризиків; 2) фонд для покриття ризиків від сумнівної дебітор­ської заборгованості; 3) фонд гарантування вкладів населення; 4) фонд зниження ризиків у роботі з цінними паперами. Зазна­чені фонди створюють за рахунок доходів від банківської діяль­ності, що, з одного боку, є гарантією забезпечення інтересів клі­єнтів у разі неплатоспроможності банку, а з іншого — і іризводить до зменшення прибутків (вільних) банку і обмежує його можли­вості використовувати власні кошти. Водночас можна відзначи­ти позитивну діяльність НБУ в напрямі зменшення ставок ре­зервування.

На ринку фінансових послуг не лише окремі банки. Чинне законодавство України встановлює правові підстави для ство­рення банківських об'єднань. Приймаючи відповідні норми, ав­тори законопроекту «Про банки і банківську діяльність» мали на меті за рахунок створених банківських об'єднань вирішити проблему докапіталізації банківських установ — одну з найгост-ріших останніми роками. Згідно із законодавством, банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдипго-

¹ Банки у формі закритого акціонерного товариства або товариства:і об­меженою відповідальністю мають пройти перереестрацію відповідно до ви­мог, установлених ЗУ «Про банки і банківську діяльність» стосовно орга-нізаційио-правової форми.

40-219

626

Модуль 4. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ...

Глава 23. РИН КИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ЯК ПР ЕД МЕТ...

627

 

ва група. Крім того, банки можуть бути учасниками промисло­во-фінансових груп за дотримання вимог антимонопольного за­конодавства України.

Однією з умов створення банківського об'єднання є одер­жання попередньої згоди НБУ. Державну реєстрацію об'єднан­ня проводить центральний банк шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. За банком залишається право самостійно обирати об'єднання, до складу якого він гото­вий (або за певних умов змушений) увійти, оскільки законодав­ство обмежує участь у таких правових утвореннях: банк може входити лише до одного банківського об'єднання. З огляду на принцип добровільності у створенні банківського об'єднання так само розв'язують питання виходу з об'єднання.