Поняття й ознаки публічного кредиту. Державний борг

Державний та муніципальний кредити — складова фінансо­вої системи держави. Ураховуючи публічний характер фінансо­вої діяльності, який становить предмет регулювання нормами фінансового права, цілі та завдання, поставлені державою й ор­ганами місцевої влади та місцевого самоврядування при здій­сненні запозичень і наданні гарантій, можна говорити про те, що державний та муніципальний кредити можна розглядати як кре­дит публічний.

На інститут публічного кредиту поширюються методи право­вого регулювання, властиві фінансовому праву. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері публічного креди­ту актуальним є питання організації й проведення фінансово­го контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату відсотків за отриманим кредитом.

Кредиту публічному притаманні ознаки кредиту банківсько­го, а саме: добровільність, строковість, платність, забезпеченість, цільовий характер використання, поворотпість. Ці ознаки відме­жовують кошти, акумульовані шляхом здійснення публічного

574_____Модуль_3. ПРАВОВЕ РЕГУ ЛЮВ АННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТ КІВ

кредиту, від інших доходів держави або доходів місцевої гро мади. Публічний кредит охоплює державний та муніципальний кредити.

Державний кредит як метод мобілізації державою додатко­вих грошових коштів — явище складне й неординарне. Цей про­цес супроводжується певним ризиком на стадії виникнення дано­го виду правовідносин (чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери) і з точки зору до­цільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є дер­жавний борг. Економічний зміст і юридична природа державно­го кредиту водночас передбачають надходження до Державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його дохід­ну частину, та разом із тим ці кошти не дають нових прибутків і їх треба погашати.

Суми державних позик — державні кошти, оскільки держа­ва може їх вільно використовувати і цілковито ними розпоря­джатися. Однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки по­в'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості держав­ного цінного паперу; виплатою відсотків за державними пози­ками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом спричинюють видатки з державного бюджету на пога­шення державного боргу.

Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу — одна з найвагомі­ших витратних статей Державного бюджету. Проте з досвіду України й зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямову­вати до ииробиичої сфери. Залежно від того, які галузі національної економіки фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначають тер­міни, на які можна їх вкладати, аби сплачувати відсотки за рахунок доходів під проіивестовапих галузей. Принцип цільового викорис­тання запозичених коштів і виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кре­дитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення забор­гованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблеми в глобальному розумінні, а лише збіль-

 

ГЛІИ 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

иіус пезлбезпечений борі¹. В умовах перебудови економіки, а тим бі ЛІііис ситуації, коли панує фінансова криза, слід налагоджувати, роз мшркжатн, за потреби перебудовувати національне виробництво, з цім щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національ­ну продукцію, налагоджувати міжнародні економічні зв'язки тощо.

Державний кредит дістає відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішні­ми позичальниками. Державний борг, як і будь-яка інша катего­рія фінансового права, є водночас предметом дослідження і фі­нансової науки, й економіки, тобто має складну природу.

Аналогічними, хоч і з урахуванням регіональної специфіки, г іі підходи до визначення ролі, завдань, функцій, суті місцевих запозичень.

Правовідносини у сфері публічного кредиту містять кілька складових:

1) правовідносини, в яких держава, муніципальні утворення (територіальні громади в особі уповноважених органів місцевої влади) діють як позичальник, публічні запозичення;

2) правовідносини із падання державою, муніципальними утвореннями державних (муніципальних) гарантій;

3) правовідносини, в яких держава, муніципальні утворення (■: кредиторами.

Перші два елементи сукупно утворюють правовідносини із публічного боргу (пасивний кредит), останній — правовідноси­ни із публічного кредитування (активний кредит)².

У юридичній літературі державний борг розглядають як си­стему: фінансових зобов'язань держави перед юридичними й фі­зичними особами, резидентами та нерезидентами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права, що виникають унаслідок здійснення запо­зичень державою; пролонгації й реструктуризації боргових зобо­в'язань за попередні роки, згідно із законодавством; із наданих державою гарантій за зобов'язаннями третіх осіб; сум бюджет-

¹ Гладких Д. Державний борг як фактор інфляції / Д. Гладких // Вісник
НБУ. - 1998. - Линеш,. - С. 26-28.

² Такий підхід запропоновано в ряді сучасних теоретичних розробок.
Наприклад, див.: Можарова М. II. Правової' реіулнрование нубдичного кре-
дита субьектов Российской Федерации: автореф. дис. на еоискание науч.сте-
пешд канд. юрид. наук / М. Е. Можарова. М., 2009. С. 13.

576 ______ Мо дуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮ ВАННЯ ПУБ ЛІ ЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИ ДАТКІВ

них асигнувань, перерахованих із порушенням термінів чи в не­повному розмірі, суми компенсації за несвоєчасну чи неповну виплату платежів юридичним та фізичним особам, що оформле­но у відповідному нормативно-правовому акті як боргове зобо­в'язання уряду; інших боргових зобов'язань, прийнятих урядом відповідно до чинного законодавства¹.

Державний борг — це сукупність відносин, за якими ви­никають боргові зобов 'язання держави як позичальника, як боржника або як гаранта погашення позик за запозичення­ми інших позичальників.

Економічна суть державного боргу виявляється у двох влас­тивих йому функціях: а) фіскальній — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивній — коригування обсягу грошової маси через ку­півлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Правове регулювання відносин у сфері державного боргу здійснюють на підставі Бюджетного кодексу України, ЗУ «Про правонаступництво», «Про державний внутрішній борг України» від 16.09.1992 р. (зі змінами), «Про структуру державного внут­рішнього боргу України станом на 1 січня 1996 року та 1997 рік» від 23.01.1997 р. (зі змінами), «Про державні гарантії відновлен­ня заощаджень громадян України», «Про цінні папери і фондо­вий ринок», а також щорічних Законів про Державний бюджет, міждержавних договорів і угод про одержання міжнародних кре­дитів.

Бюджетний кодекс закріплює, що державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядуван­ня) — загальна сума заборгованості держави (Автономної Рес­публіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), зокрема боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що набувають чинності внаслідок вида­них гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства чи договору.

Відповідно до ст. 12 Бюджетного кодексу України, класифі­кація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язан-

' Заверуха І. Б. Державний борі^- України: проблеми правового регулю­вання / І. Б. Заверуха. — Львів, 2006. — С. 18.

Глава 2 2. ПРАВОВІДНОС ИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧ НОГО КРЕДИТУ... 577

ия держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самовря­дування. Борг класифікують за типом кредитора та за тином боргового зобов'язання.

Залежно від ринку розміщеним позики, джерела надходжен­ня коштів, валюти запозичення державний борг поділяють па внутрішній та зовнішній.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави пе­ред домогосподарствами й фірмами даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Щороку при затвердженні Закону про Державний бюджет, Верховна Рада України затверджує граничні обсяги державного боргу на наступний рік із відповідною розбивкою сум внутріш­нього та зовнішнього боргів, а також граничний обсяг надан­ня гарантій. Закон України «Про державний внутрішній борг України» зобов'язує Верховну Раду до щорічного затвердження структури державного внутрішнього боргу на відповідний рік.

Зовнішній державний борг заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами, міжнародними фі­нансовими організаціями.

Згідно з Бюджетним кодексом України, обсяг основної суми державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України. У разі перевищення цієї величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний ужити заходів для при­ведення її у відповідність зі встановленими законодавством ви­могами. Такі ж параметри щодо співвідношення максимального розміру державного боргу та ВВП застосовують і в країнах ЄС.

Боргова складова у системі публічних фінансів має функціо­нальне походження від державного кредиту і в умовах економіч­ного сьогодення України набуває особливого значення. Держав­ні запозичення здійснюють для покриття бюджетного дефіциту на державному й регіональному рівнях, цільового фінансування різних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Ретроспективний аналіз засад формування й обслуговування дер­жавного боргу України, а також управління ним дає змогу виділити кілька етапів цього процесу.

Перший із них (1991 р. — перша половина 1994 р.) характеризу­ється безсистемним утворенням і нагромадженням боргу: залучали­ся прямі кредити НБУ, надавалися урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взає­мовідносини з Російською Федерацією. Па початок 1994 р. держав-

37-219

578 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

ний борг України становив 4,8 млрд доларів (у тому числі зовніиі ній - 75%).

На другому етапі (друга половина 1994 р. — перша половина 1997 р.), одночасно з подальшим провадженням боргової політики активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внут­рішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Складні проблеми управління державним боргом виникли на третьому етапі, що розпочався з другої половини 1997 р. Необхід­ність виконання Україною своїх боргових зобов'язань у сполученні зі світовою фінансовою кризою дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові внутрішні запозичення спричинили появу зловіс­ної піраміди ОВДП, коли значна частина нових надходжень спря­мовувалася на погашення попередніх випусків облігацій. Станом на 01.01.2000 р. загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд до­ларів, у тому числі зовнішнього — 12,4 млрд і внутрішнього — 2,8 млрд доларів.

Водночас цей період характеризувався високою дохідністю за об­лігаціями державної позики. Проте незадовільні приватизаційні про­цеси, ненадходження податкових платежів до бюджету призвели до зростання вартості запозичень. Окрім того, інвесторами ставали й нерезиденти, тому з'явилася тенденція до трансформації державного внутрішнього боргу в зовнішній. Наприкінці 1998 р. уряд зіткнувся із серйозними труднощами щодо погашення боргових зобов'язань, за якими настав термін розрахунку. Тому вперше в Україні було запо­чатковано комплекс заходів з уповільнення темпів зростання держав­ного боргу, здійснення конверсійних процедур та продовження се­реднього терміну погашення державних боргових зобов'язань шляхом реструктуризації державного боргу України. Зокрема, для зменшен­ня тиску на видаткову частину Державного бюджету було здійснено конверсію облігацій державної внутрішньої позики. Це дало змогу подовжити термін повернення залучених коштів, зменшивши тиск виплат у 1998—1999 рр. Тому вважають, що критичним в Україні був 1999 р., коли державний борг становив 61% (48,2% прямий і 12,8% гарантований).

2000 р. став піком реструктуризації державного боргу України. Саме тоді існувала пайреальиііпа заіроза того, що кредитори вису­нуть вимоги достроково сплатити нею суму боргу за невиконання зобов'язань за позиками, що нризнело б до дефолту. Однак на той час було успішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційно­го боргу на суму близько 2,2 млрд доларів СІЛА. З іншого боку, Мі­ністерство фінансів України на підставі ЗУ «Про реструктуризацію

 

ГЛШ 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

Гміргоних зобов'язань Кабінету Міністрів України перед Національ­ним банком України» від 20.04.2000 р. реструктуризукало боргові нібоїі'язаипя перед централі.ним банком. Водночас реструктуризації Підлягали державні цінні напери, нппущепі в 1908 2000 рр. із термі­ні їм погашення у 2000—2004 рр.

Протягом грудня 2001р. - січня 2002 р. зразу три міжнародні (іі'іітшіі'оиі агенції — Моосіу'з, Зіапсіагс! аікі Роог'х і КаІ іпд аікі іпус.чі- Іііі'ПІ ІиГоппаїіоп — установили для України нові підвищені рентпп-і н (але рівень їх усе ще свідчить про наявність певного ризику під час кредитування держави). Дедалі більше почали довіряти платоспро­можності України іноземні приватні інвестори, оскільки курс євро-(іблігацій навесні 2002 р. досяг нових максимумів і вперше переви­щив номінальний рівень. Водночас ринок державних цінних паперів усередині України залишався малоактивним і низьколіквідним¹.

Четвертий етап розпочався з 2001 р. Фактично з 2000 р. держав­ні п'і борг почав поступово знижуватися — 45,3%; у 2001 р. — 36,5%; у 2002 р. - 33,5%; у 2003 р. - 29%; у 2004 р. - 24,7%; у 2005 р. - 17,7%; у 2006 р. - 15%.

11а31.12.2007 р. державний борг України становив 71,3 млрд гри­вень, іцо еквівалентно 14,12 млрд доларів СІ ІІЛ, з них: у націоналі.пій валюті — 12,6 млрд гривень (17,65%), в іноземних валютах 58,7 млрд гривень (82,35%). На 31.12.2008 р. державний борт України сягав 130,56 млрд гривень, що еквівалентно 16,96 млрд доларів СІІІЛ, з них: у національній валюті — 36,96 млрд гривень (28,31%), в інозем­них валютах — 93,6 млрд гривень (71,69%).

Черговий етап розпочався з кінця 2008 р. і пов'язаний зі світовою фінансовою кризою. Різке скорочення доступності кредитів призве­ло до необхідності вжиття державами в особі їх центральних органів влади та центральними банками провідних країн світу антикризових заходів, спрямованих на забезпечення економік необхідними ресурса­ми. Багато країн, зокрема й Україна, мусили шукати джерела зовніш­ніх запозичень із метою підтримати національну економіку.

Станом на 31.01.2009 р. державний і гарантований державою борг України становив 185 млрд 932,3 млн гривень, або 24 млрд 147,1 млн доларів, зокрема: борг держави — 139 млрд 084,8 млн гривень (74,8% загальної суми боргу держави); внутрішній борг держави — 46 млрд 847,5 млн гривень (25,2%). Разом із тим здійснювані та плановані від Міжнародного валютного фонду запозичення стимулювали впесеп-

' Наприклад, див.: Козюк В. В. Держаними борт в умовах ринкової транс­формації економіки України / В. В. Ко:ііок. Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 238 с; Новицький В. Є. Динаміка зоинішніх боргових зобов'язань України/ В. Є. Ноиицький, О. В. Плотніков. ■- К.: Політична думка, 2000. — 240 с.

37*

580 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

ня змін до поточного Закону про Державний бюджет. Зокрема, відпо­відно до змін, внесених ЗУ від 05.03.2009 р., граничний розмір держав­ного боріу України на 31.12.2009 р. встановлено в сумі 192 952 464,7 тис. гривень. Закріплено, що державні запозичення можна здійснювати лише в межах вищевизначеного загального обсягу граничного розмі­ру державного боргу України.

Форми державного кредиту

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших із них можна зарахувати несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої техноло­гічної бази зі значною мірою морального застаріння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробни­чого відтворення, економічні або фінансові кризи. Суб'єктивні фактори пов'язані, зокрема, із ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії розвитку фінансового ринку.

Для залучення державою додаткових фінансових ресурсів існують певні фінансові механізми. Характер і умови таких зобо­в'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із Ш5У. Передусім ідеться про зобов'язання з випуску державних цінних паперів.

Державні цінні напери є перш за все інструментом оператив­ного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію «затуляння ді­рок» у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалан­сована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила би повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала би пода­льше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний пе­ріод є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки роз­міщення цінних паперів дає змогу уряду фінансувати свої ви­датки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно зі зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування держав-

 

шим 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

них видатків; ринок державних цінних паперів складова паці-ііііиліінпх фінансових ринків; їх випуск дає змогу уряду присто­сувати структуру і час позичок'до своїх теперішніх і майбутніх потреб; обіг державних цінних паперів сприяє зростали по ліквід­ності м гнучкості економіки загалом; додає національній еконо­міці стабільності й робить її привабливою для іноземних інвес­торів'.

Державні цінні папери — цінні папери, що випускаються а обіг державою в особі уповноваженого органу, в порядку, передбаченому чинним законодавстом. Це вид боргових цін­них паперів, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений термін кошти від­повідно до зобов'язання, відтак є однією із форм державних за­позичень.

Правовий режим державних цінних паперів, а також їх ви­ди визначає ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-ТУ. Державні цінні папери належать до ка­тегорії емісійних цінних паперів, що передбачає однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере па себе відповідні зобов'язання, тобто держави.

До таких паперів належать державні облігації та казначей­ські зобов'язання. Емісія державних облігацій України й казна­чейських зобов'язань є частиною бюджетного процесу і не під­лягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Регулювання здійснює Закон про Державний бюджет України на відповідний рік, який встановлює граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргів. Обсяг емісії казначейських зобов'язань України сукупно з емісією дер­жавних облігацій внутрішніх державних позик не може переви­щувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видат­ків, визначених Законом про Державний бюджет України на від­повідний рік.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. № 316-р схвалило Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009—2013 рр. Концепція визначає, що пріоритетом політики управління державним бор­гом є реорганізація первинного і вторинного ринків державних

' Заверуха І. Б. Зазнач, праця. — С. 69.

582 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

цінних паперів із метою зниження вартості запозичень на внут­рішньому ринку капіталу та зменшення ризиків державного бор­гу загалом.

Для виникнення конкретних фінансових правовідносин по­трібен індивідуальний акт, який, по суті, є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підставою для розмі­щення державних цінних паперів є акт уповноваженого органу державної влади.

Облігація державної позики (від лат. оЬ1і§агло — зобов'я­зання) — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації й емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути влас­никові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій термін та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення¹.

Правове регулювання діяльності щодо державних облігацій, порядку їх випуску та обігу, їх види визначають ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» та у відповідній частині Бюджет­ний кодекс України, Цивільний кодекс України, законодавство про державний борг тощо.

Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбаче­но умовами розміщення облігацій — в іноземній валюті. Продаж облігацій здійснюють, відповідно, у національній або іноземній валюті. Погашати їх можна грошима або майном, відповідно до умов розміщення облігацій.

Державні облігації України поділяють на:

Облігації внутрішніх державних позик України — держав­ні цінні папери, розміщені лише на внутрішньому фондовому ринку, які підтверджують зобов'язання України щодо відшкоду­вання пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з ви­платою доходу, відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України — облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету в обсягах, перед­бачених на цю мету Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах гран ичного розміру державного боргу.

' Фінансова енциклопедія. С. 272—273.

 

Глма 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

Головним реквізитом цього виду облігацій с зазначення пе­редбаченого Законом про Держаними бюджет України па иідио підпий рік напряму використаний комині, залучених під розмі іцсішя таких облігацій. Кошти, залучені до Державної <> оюджету України від розміщення цільових облігацій вмутріммпх держав НИХ позик України, використовують тільки па фінансування державних або регіональних програм і проектів, на умовах їх повернення, в обсягах, передбачених па цю мету Законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюють відповідно до кредитних договорів, укладених між державою в особі Міністерства фінансів України й отримувачем коштів.

Умови кредитних договорів мають відповідати умовам ви пуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування, погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення ці­льових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішньої державної ощадної позики розмі­щують серед фізичних і юридичних осіб—резидентів України на добровільних засадах. їх вільно продають установи уповно­важених банків, і вони є у вільному обігу серед фізичних та юри­дичних осіб—резидентів України. Погашення і виплату доходу за облігаціями здійснюють у валюті України.

Рішення про випуск облігації внутрішньої державної ощад­ної позики ухвалює Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів випускає облігації, стаючи гарантом своєчасного їх по­гашення. Розміщення облігацій здійснюють за номінальною або курсовою вартістю, яку визначає Кабінет Міністрів України, уповноважені банки, що уклали з Міністерством фінансів відпо­відні угоди. Уповноважені банки можуть викупити облігації в Мініністерства фінансів.

Облігації зовнішніх державних позик України — держав­ні боргові цінні папери, розміщені на міжнародних фондових ринках, які підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу, відповідно до умов випуску облігацій. Розміщення, об­слуговування та погашення таких облігацій здійснює Міністер­ство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвес­тиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України й цими організаціями регулюють відповідні договори.

584 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

Глава 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

 

Номінальна вартість облігацій зовнішніх державних позик Украї­ни може бути виражена в національній або конвертованих іно­земних валютах. Облігації зовнішніх державних позик України оплачують лише в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України випускають відсотковими або з нульовим купоном, дисконтними. Вони мо­жуть бути іменними чи на пред'явника, з вільним або обмеже­ним колом обігу. Емітентом облігацій зовнішніх державних по­зик України є держава, що діє через Кабінет Міністрів України, в особі Міністерства фінансів України. Міністр фінансів Украї­ни підписує від імені держави відповідні документи та угоди, пов'язані з випуском, обігом і погашенням облігацій зовнішніх державних позик України.

Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн доларів США під 12% річних. Попри нестабільність, у жовт­ні 1997 р. удалося залучити додатково ще 99 млн доларів США за фідуціарною позикою під 10% річних. Додатково протягом цього ро­ку Україна отримала 310 млн доларів у вигляді позики від міжнарод­них організацій. Залучених коштів практично вистачило для покрит­тя виплат за іноземними борговими зобовязаннями на суму 680 млн доларів США. ТІетто-показпик фінансування за рахунок зовнішніх джерел становив у 1997 р. тільки 5% загального розміру дефіциту¹.

За терміном обігу держанні облігації України можуть бути: довго­строкові — понад п'ять років; середньострокові — від одного до п'яти років; короткострокові — до року.

За способом виплати доходів облігації класифікують на: відсотко­ві облігації — облігації, за якими передбачено виплату відсоткових доходів; цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за яки­ми дозволено товарами та/або послугами, відповідно до вимог, уста­новлених умовами розміщення облігацій; дисконтні облігації — облі­гації, які розміщують за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Різницю між ціною придбання та номінальною вартістю облігації ви­плачують власникові облігації під час її погашення, і вона становить дохід (дисконт) за облігацією.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачують відповідно до умов їх випуску. Виплату доходів і погашення державних облігацій України здійснюють грошима або державними облігаціями України інших ви-

' Міжнародні фінанси / за ред. 0.1. Рогача. — К.: Либідь, 2003. — С. 733.

дім за згодою сторін. Дохід за облігаціями цільових позик (безвідсот-коїіі облігації) не виплачують. Платникові такої облігації падають Право па придбання відповідних товарів або послуг, під які випущеік) позики. Якщо ціна товару па момент ного одержання перевпщуваі п-мс вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною на облігації, а під час одержання дешевшого товару отримує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

За видами державні облігації України можуть бути: іменними; па пред'явника.

За способом розміщення: у документарній формі; у бездокумен-тарпій формі.

Окрім того, державні облігації можуть існувати у вигляді елект­ронних записів на відповідних електронних рахунках у системі елек­тронного обігу цінних паперів. Кожен такий випуск оформлюють глобальним сертифікатом на відповідний електронний рахунок. Сер­тифікат зберігається в НБУ. Державну облігацію у вигляді електро­нного запису вважають придбаною з моменту реєстрації її набувача 11аціональним банком. У разі придбання юридичною особою кількох державних облігацій па загальний обсяг придбання оформлюють сер­тифікат, у якому, крім реквізитів, зазначанні, кількість та вартість державних облігацій, що перебувають у держателя.

У 2009 р. Міністерству фінансів України надано право здій­снювати за рахунок коштів Єдиного казначейського рахунку купівлю облігацій внутрішньої державної позики з одночасним зобов'язанням їх продажу, що забезпечуватиметься заставою цих облігацій, із подальшим поверненням коштів єдиного казначей­ського рахунку до кінця року. Порядок здійснення таких опера­цій встановлює Кабінет Міністрів України.

Місцеві фінансові органи мають право в порядку, встанов­леному відповідною місцевою радою, здійснювати за рахунок тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів купівлю облігацій внутрішньої державної позики і облігацій, емітованих відповід­ними радами, з одночасним зобов'язанням їх продажу, що забез­печуватиметься заставою цих облігацій, із подальшим повер­ненням коштів місцевих бюджетів до кінця року.

Іншою формою оформлення державного кредиту с: казначей­ські зобов'язання.

Казначейське зобов'язання України держанії і їй цінний папір, що розміщується лише на добровільних засадах серед фі­зичних осіб, засвідчує факт заборгованості Державного бюдже­ту України перед власником казначейського зобов'язання У краї-

586 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

ни, дає власникові право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зо­бов'язань України.

Порядок випуску й обігу казначейських зобов'язань регу­лює ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. № 3480-ІУ. Емітентом казначейських зобов'язань України є держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Казначейські зобов'язання за видами можуть бути іменними або на пред'явника.

їх розміщують у документарній або бездокументарній фор­мі. У разі розміщення казначейських зобов'язань у документар­ній формі видають сертифікат. У ньому зазначають вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, суму плате­жу, дату виплати грошового доходу, дату погашення, місце пога­шення, дату і місце видачі казначейського зобов'язання, серію та номер сертифіката, підпис керівника емітента або іншої упов­новаженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифіка­ті іменного казначейського зобов'язання також зазначають ім'я власника.

За терміном обігу казначейські зобов'язання можуть бути: довгострокові — понад п'ять років; середньострокові — від одно­го до п'яти років; короткострокові — до року.

Погашення та сплату доходу за казначейськими зобов'язан­нями гарантовано доходами Державного бюджету України. Рі­шення про розміщення казначейських зобов'язань ухвалюють згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачають умови розміщення й погашення казначейських зобов'язань, а та­кож особливості реалізації прав за ними.

Особливості депозитарної діяльності з казначейськими зобо­в'язанням и визначає Державна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку разом із НБУ.