Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів України

Ринок місцевих запозичень у багатьох країнах із розвине­ною ринковою економікою давно перетворився на вельми істот­ний сектор національного ринку капіталів, причому боргові зобо­в'язання деяких муніципалітетів котируються і на міжнародному фондовому ринку. Проекти, які реалізуються за рахунок залуче­них у такий спосіб коштів, позитивно впливають на місцеві грома­ди, створюючи нові робочі місця, поліпшуючи інфраструктуру, без якої неможливі розвиток конкурентного підприємницького середовища та підвищення соціальних стандартів¹.

Розпиток ринку муніципальних запозичень (або, як його ще іноді називають, ринку муніципальних кредитів) потребує пев­них умов, серед яких слід назвати:

¹ Акімова І. Становлення ефектнішої системи регулювання місцевих за­позичень в Україні / І. Акімова, Т. Вахнепко // Економіка, Фінанси, Право. — 2004.-№ 5.-С. 15-19.

Глава 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ... 593

макроекономічніумови (ринок муніципальних запозичені, і складовою національного ринку капіталів, його стан та розви­ток багато в чому визначаються макроекономічною, фіскальною та грошово-кредитною політикою. Очевидно, що муніципальні облігації, що є, як правило, інструментами з фіксованою дохід­ністю, можуть бути привабливими для потенційних покупців лише за низьких рівнів інфляції);

— інституційні й регулятивні (розвиток ринку муніципаль-пих запозичень потребує певної інституційно-правової системи, тобто місцева влада повинна мати певний інституційний потен­ціал організації й обслуговування місцевих позик);

— кредитний рейтинг (він фактично є показником рівня до­віри до місцевих органів влади; його отримання від відповідної агенції може істотно посприяти здійсненню місцевого запози­чення);

— гарантії (їх надають інвесторам місцеві органи влади; во­ни мають бути інструментом підвищення привабливості такої форми вкладання коштів для інвестора та зменшення вартості запозичень);

— поєднання різних джерел фінансування місцевих витрат (можливість використання місцевими органами влади різних фінансових інструментів та створення відповідних фінансових інститутів, у тому числі муніципальних фондів розвитку, муні­ципальних банків).

Як свідчить досвід багатьох країн, кошти для фінансування місцевої інфраструктури мобілізують із внутрішніх джерел, тоді як іноземні запозичення є скоріше доповненням, а не замінни­ком місцевого (національного) фінансування.

Наприклад, муніципальні цінні папери посідають за надійністю друге місце після боргових зобов'язань Казначейства США. Приват­ні особи володіють у тій чи тій формі 74% муніципального боргу, ве­личину якого оцінюють у 1,3 трлн доларів (тоді як сума всіх бор­гових зобов'язань, які оформлені облігаціями та підлягають сплаті, перевищує 13 трлн доларів США). У Японії обсяг таких зобов'язані» становить приблизно 40,5 трлн ієн (тоді як відповідний показник ринку урядових облігацій дорівнює 265,8 трлн ієн)¹.

¹ Місцеві позики в країнах з перехідною економікою: дое.нід, праіюне регулювання, уроки для України/ за |>сд. І. Ііурконсі.кого. К.: Інститут Схід-Захід, 2001.- С. 5-8.

38-219

594 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

Брак бюджетного фінансування міст і областей України по роджує потребу залучати необхідні ресурси з інших джерел. Водночас становлення ринку місцевих запозичень в Україні с однією з найважливіших проблем розвитку місцевого самовря­дування, що потребують невідкладного вирішення. За розвитком цього ринку Україна відстає не тільки від розвинених держав, а й від країн Центральної та Східної Європи. Нерозвиненість ринку муніципальних запозичень стримує розвиток міської ін­фраструктури, обмежує інвестиційну діяльність органів місце­вого самоврядування, їх можливості надавати якісні послуги членам міських громад¹.

Серед причин відносно низької поширеності муніципаль­них запозичень в Україні — високі ризики їх здійснення. До них належать політичні, макроекономічні, правові ризики, а та­кож ризик дефолту. До правових слід зарахувати ризик зміни законодавства, що може призвести до погіршення умов інвесту­вання як для емітента, так і для інвестора. Фактором, що стри­мує розвиток ринку муніципальних запозичень, є й обмеже­ність кола інвесторів. Досвід розвинених країн свідчить про те, що основними інвесторами є населення та інститути спільного інвестування і недержавні пенсійні фонди. Це дозволяє акуму­лювати вільні кошти населення і частково перевести їх із тіньо­вої економіки в інвестиції. Натомість в Україні превалює не­довіра населення до державних цінних паперів і недержавних інвестиційних інститутів (таких як пенсійні фонди та страхові компанії).

Тому одним зі способів підвищити зацікавленість людей ін­вестувати вільні кошти вважають випуск облігацій місцевих по­зик, гарантованих доходами від проектів, що мають соціально-економічний ефект, в якому зацікавлена більшість населення регіону (будівництво доріг, водопроводів, житла та ін.)².

Ключовими у мінімізації ризиків місцевих запозичень ма­ють бути і роль кредитних рейтингів та стабільні фінанси орга­нів місцевого самоврядування й держави. Для мінімізації ри-

¹ Руснак М. А. Особливості та проблеми розвитку ринку муніципальних
позик в Україні/ М. А. Руснак, А. А. Чаплінська [Електронний ресурс]. —
Режим доступу: Ьіір:// чґч/ч/.тХкопі.ощ/ги

² Фокша Л. В. Актуальні проблеми становлення ринку муніципальних
запозичень в Україні / Л. В. Фокша [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
Ьйр://\уда\у.сопп:опІас1.сот/2008сІес/4_£ок5Ьа.п1;т

 

595

Глина 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

пиків функціонування ринку місцевих запозичень пропонують (•творити спеціалізовану установу — Агентство з управління му иіцішальним боргом. Подібні існують у містах країн Західної та І І,сіітра./П)іюї Європи, а також Росії. Багато важать для розвитку ринку місцевих запозичень його інституціалізація, становлення Інститутів, таких як рейтингові агентства, інституційні інвес­тори (пенсійні фонди, страхові компанії й банки), зберігачі та реєстратори, а також урізноманітнення муніципальних цінних паперів. Важливо розвивати індивідуальних інвесторів, які най­менш чутливі до коливань на ринку капіталу, збільшувати їх і їлатоспроможність.

Муніципальний борг — система боргових зобов'язань орга­ну місцевого самоврядування перед юридичними й фізичними особами, резидентами та нерезидентами, що виникають унаслі­док здійснення бюджетних запозичень. Це також надані орга­ном місцевого самоврядування поручительства та гарантії за зобов'язаннями третіх осіб; інші боргові зобов'язання, що вини­кли в результаті фінансової діяльності відповідного органу міс­цевого самоврядування й оформлені в належній правовії"! формі відповідно до чинного законодавства.

За Бюджетним кодексом України, борі' місцевого самовря­дування — загальна сума заборгованості органу місцевого са­моврядування, яка охоплює всі випущені і непогашені боргові зобов'язання місцевого самоврядування, а також боргові зобо­в'язання, що набувають чинності внаслідок виданих гарантій за кредитами, або зобов'язання, які виникають на підставі зако­нодавства чи договору. Держава коштами Державного бюджету не несе відповідальності за бюджетними зобов'язаннями орга­нів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а останні не несуть відповідальності за бюд­жетними зобов'язаннями одне одного, а також за бюджетними зобов'язаннями держави.

Відповідно до п. 4 ст. 15 Бюджетного кодексу України, ви­трати на погашення зобов'язань із боргу здійснюють відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за яки­ми виникають боргові зобов'язання, незалежно від обсягу кош­тів, передбачених на цю мсту в рішенні про місцевий бюджет. Будь-який прострочений платіж карають забороною па здій­снення запозичень на п'ять років. Згідно з ч. 4 ст. 74 Бюджетно­го кодексу України видатки па обслуговування боргу місцевих :і8*

596 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

бюджетів не можуть щороку перевищувати 10% видатків від за­гального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, на який заплановано обслуговуван­ня боргу.

Разом із тим поточні Закони про Державний бюджет мо­жуть вносити обмеження щодо здійснення місцевих запозичень або надання гарантій у поточному періоді. Так, наприклад, ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлює, що в 2009 р. надання гарантій Ради Міністрів Автономної Республі­ки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування (крім гарантій за кредитами, що їх надають міжнародні фінансові ор­ганізації або на умовах співфінансування разом із цими органі­заціями), не здійснюється.

У 2006 р. Міністерство фінансів України оприлюднило про­ект ЗУ «Про місцеві запозичення і місцеві гарантії». Він мав на меті створення системи стимулів і обмежень, що запобігала б запозиченням в обсягах, які перевищують спроможність місце­вих бюджетів за рахунок власних доходів здійснювати розрахун­ки за своїми зобов'язаннями, а також був покликаний запрова­дити систему обліку місцевого боргу, зокрема гарантованого, створити уніфіковану систему формування державного боргу і боргу місцевих бюджетів, зменшити ризик виконання зобов'я­зань місцевих органів влади за рахунок коштів Державного бюд­жету. При цьому Мінфін як розробник законопроекту виходив із того, що світовий досвід регулювання місцевих запозичень свідчить здебільшого про запровадження системних обмежень як щодо щорічних витрат на погашення й обслуговування бор­гу, так і щодо загального обсягу місцевого боргу. Обмеження, визначені у законопроекті, існують у практиці інших країн. По­ки зазначений документ так і не прийняли.

Слід зазначити, що залучення приватних коштів має відбу­ватися на засадах економічної ефективності, а не соціальної до­цільності. Зокрема, чинне бюджетне законодавство закріплює право на здійснення запозичені) місцевими органами влади. Вод­ночас Бюджетний кодекс України містить ряд обмежень на такі дії. Так, згідно зі ст. 16 лише Верховна Рада Автономної Респуб­ліки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення.

Зовнішні запозичення — прерогатива тільки міських рад міст із чисельністю населення понад 800 тис. жителів за офіційии-

Глава 22. ПРАВО ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ... 597

ми даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень. Слід зазначити, що в Україні лише шість міст мають таку кількість населення і, відповідно, мають право па зовнішні запозичення.

У ст. 74 Бюджетного кодексу України регламентовано поря­док запозичень до місцевих бюджетів. їх здійснюють із певною метою, вони підлягають обов'язковому поверненню. Запозичен­им до відповідних бюджетів можна здійснювати лише до бюдже­ту розвитку, крім узяття позики на покриття тимчасового касо­вого розриву. Видатки на обслуговування боргу здійснюють за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Відповідно до ст. 73 Бюджетного кодексу України, для по­криття тимчасових касових розривів, що виникають під час ви­конання загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але в межах поточного бюд­жетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначає

Мінфін України. Надавати позички з одного бюджету і................. ому

заборонено.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів уста­новлює Кабінет Міністрів України відповідно до умов, визначе­них Бюджетним кодексом. У межах поставлених цим кодексом завдань уряд регламентував порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів, і муніципалітети офіційно дістали можли­вість робити місцеві позики. Кабмін затвердив постанову «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бю­джетів» від 24.02.2003 р. № 2072 (до якої пізніше було внесено зміни).

Відповідно до п. З Порядку здійснення запозичень до місце­вих бюджетів, останні можна провадити у формі: 1) випуску об­лігацій місцевих позик; 2) укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах.

Державна комісія з цінних паперів та фондової!) ринку за­твердила Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик (у редакції від 11.12.2007 р. № 2285). Згідно з Положенням, емітент має право на розміщеним облігацій після реєстрації їх випуску в реєстру вальному органі за умови отри-

598 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

мання висновку Міністерства фінансів України про відповід­ність проекту рішення про здійснення запозичень вимогам, уста­новленим бюджетним законодавством. Рішення про здійснення запозичень у формі розміщення (випуску) облігацій приймає місцева рада відповідно до законодавства. При цьому сукупний обсяг запозичень до місцевого бюджету у формі розміщення (випуску) облігацій не може перевищувати обсягу дефіциту бюд­жету розвитку, наявного в місцевому бюджеті на відповідний рік. Кошти від розміщення облігацій, що їх отримує емітент, за­лучають до фінансування лише бюджету розвитку відповідного місцевого бюджету.

Розміщення облігацій можна здійснювати як відкрито (пуб­лічно), так і закрито (приватно). Можуть випускатися іменні облігації й облігації на пред'явника; відсоткові та дисконтні об­лігації; звичайні (незабезпечені) й забезпечені. Як забезпечення можна укладати договори поруки, страхування ризиків, гаран­тії. Облігації на пред'явника можна розміщувати лише відкрито (публічно). Облігації розміщують у документарній або бездоку-ментарній формі. Номінальну вартість облігації визначають у національній валюті або, якщо це передбачено умовами розмі­щення, в іноземній валюті.

Термін погашення облігацій не має перевищувати одного ро­ку віддати початку погашення.

Прикладом регламентування місцевих запозичень на рівні лока­льного правового акта може бути Статут територіальної громади міс­та Львова¹.

Розділ VI. Участь членів територіальної громади у здійсненні міс­цевого самоврядування

Ст. 40. Місцеві запозичення як інструмент фінансового управ­ління

1. Місцеві запозичення — операції, пов'язані з отриманням місь­ким бюджетом коштів па умовах повернення, платності та строковос-ті, за якими виникають боргові зобов'язання міської ради перед кре­дитором.

Місцеві запозичення здійснюються шляхом:

1) укладення договорів щодо отримання позик, кредитів;

2) випуску облігацій внутрішніх або зовнішніх місцевих позик.

¹ Статут територіальної громади міста Львова [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ьйр://'№\¥\¥.сіг,у-аат.1уіу.иа/

 

599

Глава 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕ РІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ...

2. Рішення про отримання кредиту чи випуску облігацій місцевої позики приймається міською радою щодо кожного випадку окремо. Рішенням про отримання кредиту надасться згода міської ради на укладення кредитного договору уповноваженим органом (підприєм­ством), а також указуються розмір, валюта, термін, па який здійсню­ється запозичення, і мета запозичення. Рішенням про випуск обліга­цій затверджуються умови випуску, якими визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, термін виплати та розмір доходу, термін по­гашення тощо.

3. Перед укладенням угоди про місцеве запозичення міська рада зобов'язана оприлюднити проект рішення про здійснення місцевого запозичення з метою одержання зауважень і пропозицій від членів територіальної громади. Проект рішення про здійснення місцевого запозичення оприлюднюється шляхом розміщення його на офіцій­ній сторінці міської ради в мережі Інтернет. Проект рішення може бути опублікований у визначених міською радою друкованих засо­бах масової інформації. Усі зауваження й пропозиції щодо проекту рішення підлягають обов'язковому розгляду профільним виконав­чим органом міської ради чи профільною постійною комісією.

4. Обов'язковою умовою здійснення місцевих запозичень є ці­
льове спрямування залучених коштів па реалізацію затверджених
радою інвестиційних проектів, що мають відповідне технічне обґрун­
тування, терміни окупності або визначені джерела відшкодування
коштів.

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про здійснення запозичення має містити відомості про: 1) суттєві умови запозичення; 2) форму здійснення запози­чення; 3) мету запозичення. Зміни до рішення можна вносити за письмовою згодою кредитора (кредиторів).

Про наміри здійснити запозичення або реструктуризацію боргових зобов'язань за ним чи іншу операцію Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада надсилає Мінфі­ну письмове повідомлення, до якого додає перелік визначених законодавством документів, серед яких має бути обґрунтування відповідності запозичення (реструктуризації) боргових зобов'я­зань за ним чи іншої операції вимогам, установленим бюджет­ним законодавством, щодо здатності в повному обсязі та у ви­значений термін виконати свої боргові зобов'язання. Потрібно надавати й висновок рейтипгового агентства щодо здатності Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради

600 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за борго­вими зобов'язаннями.

При цьому рейтинговим агентством вважають юридичну особу (резидента або нерезидента), що спеціалізується лише на наданні по­слуг із визначення кредитного рейтингу та інформаційно-аналітич­них послуг, пов'язаних із забезпеченням діяльності з визначення кредитних рейтингів, та має розроблену шкалу, що забезпечує одно­значне тлумачення кредитного рейтингу; методологію визначення кредитного рейтингу, тобто систему принципів і прийомів, що вико­ристовуються у процесі визначення рейтингу; інформаційну інфра­структуру, достатню для ефективного збирання, обробки й аналізу даних; засоби поширення інформації, достатні для належного опри­люднення визначеного кредитного рейтингу, — і проводить моніто­ринг подій, які можуть змінити кредитний рейтинг (відповідно до методології) будь-якого об'єкта. Відповідність юридичної особи цим ознакам має бути підтверджена експертним висновком або Світового банку, або Міжнародного валютного Фонду, або Європейського бан­ку реконструкції та розвитку.

У разі здійснення зовнішнього запозичення крім інформації та документів, зазначених у цьому пункті, подають також довід­ку Держкомстату про чисельність населення міста на момент прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим та міською радою рішення про запозичення.

Мінфін протягом 20 робочих днів після отримання інфор­мації та визначених законодавством: документів розглядає їх і перевіряє відповідність обсягу видатків на обслуговування міс­цевого боргу межам, установленим законом. Якщо обслугову­вання місцевого боргу за запозиченням чи іншою операцією здійснюватиметься у наступних бюджетних періодах, під час проведення зазначеної перевірки беруть до уваги обсяг видат­ків загального фонду відповідного місцевого бюджету за ре­зультатами звіту про його виконання за рік, що передував тому, в якому прийматиметься рішення про здійснення запозичення чи проведення іншої операції. Якщо зобов'язання за такими запозиченнями виражене в іноземній валюті, їх суму перерахо­вують за офіційним обмінним курсом НБУ па день проведення перевірки.

За результатами розгляду та перевірок роблять висновок про відповідність або невідповідність проекту рішення про здій­снення запозичення чи проведення іншої операції вимогам, уста-

Глава 22. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО КРЕДИТУ... 601

поплетім бюджетним законодавством. Цей висновок доводить до відома відповідного органу. Під час розгляду інформації та документів за потреби Мінфін має право одержувати у встапои депому порядку додаткову інформацію, необхідну для підготов­ки висновку. Реструктуризація боргових зобов'язань за запози­ченням у формі випуску облігацій внутрішніх місцевих позик не має призводити до збільшення місцевого боргу.

Передбачається гласний характер діяльності у сфері місце­вих запозичень. Зокрема, інформацію про запозичення Верхов­на Рада Автономної Республіки Крим та міські ради подають Мінфіну щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Подані відомості вносять до загального реєстру запо­зичень до місцевих бюджетів.

Коротку історію розвитку вітчизняного ринку облігацій органів місцевого самоврядування можна розділити на кілька періодів.

Із 1995 по 1998 рр. відбулося кілька емісій облігацій місцевих возик органами місцевого самоврядування Харкова, Запоріжжя, До­нецька, Маріуполя, результати яких були неоднозначними, вростан­ня обсягів місцевих запозичень стало помітним лише в 19!)(і 1997 рр. Однак після дефолту за облігаціями одеської муніципальної полики, емітованими на суму 91,5 млп гривень, процес запозичення фінансо­вих ресурсів через облігації органами місцевого самоврядування зу­пинився. Одеський прецедент став сигналом для українського ринку місцевих облігацій та засвідчив, наскільки руйнівний потенціал міс­титься у неправильному функціонуванні нерозвиненого ринку місце­вих запозичень і які це може мати наслідки і для українських і для іноземних його учасників.

Для посилення контролю за виконанням боргових зобов'язань було видано Указ Президента України «Про впорядкування внут­рішніх та зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування» № 655/98, який фактично заборонив здійснювати місцеві запозичення без погодження з Міністерством фінансів. Від набуття Указом чинності Мінфін не узгодив жодного місцевого запо­зичення¹.

Разом із тим у 1995—2005 рр. 16 українських міст та кілька регіо­нів набули певного досвіду здійснення позик. Обсяг залучених кош­тів перевищив 8 трлн карбованців у валюті до 1996 р. і 700 млп гри­вень після. Місто Київ на зовнішніх ринках залучило понад 600 млн

¹ Муніципальні облігації України. 2002. №11 12 |Електронний ресурс]. — Режим доступу: 1іІІр://\у\у\у..чесіігі1.іс.ч.оі'Д.ііа

602 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

доларів. Але практика здійснення місцевих позик має епізодичний характер¹.

У середині 1990-х рр. столиця була одним із перших в Україні міст, яке випустило за нових умов муніципальну позику. На період з 01.07.1995 р. по 01.07.1996 р. тодішній Київський міськвиконком емі­тував позику на суму 5 трлн 132 млрд карбованців. Кошти спрямува­ли на будівництво житла й метрополітену. На жаль, через конфлікт­ну ситуацію у владних структурах міста повною мірою реалізувати цю позику тоді не вдалося.

Ураховуючи історичний досвід, помилки, спираючись на могут­ній потенціал, столична влада ступила на шлях активних запозичень як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринках. Починаючи з 2003 р. місто здійснило три запозичення. З них два зовнішніх на суму відпо­відно 150 і 200 млн доларів та одне внутрішнє на 100 млн гривень. За рахунок цього Київ отримав доступ до порівняно дешевих фінансо­вих ресурсів. Позику в 150 млн доларів було надано на умовах сплати 8,75% річних. Позику в 200 млн доларів — 8,625%. Це набагато нижчі відсоткові ставки, ніж пропонували українські банки.

Прозорим став і обраний механізм зовнішніх запозичень. Позика у 150 млн доларів від «Дрезднер Банк Акцієнгезельшафт» фінансува­лася шляхом випуску іноземним кредитором від імені позичальни­ка цінних паперів (єврооблігацій) на міжнародних ринках капіталу. В такий спосіб було залучено 75 інвесторів. Із них 67 — представни­ки Євросоюзу, двоє з країн Азії та шість із США.

За такою самою схемою фінансувалася позика у 200 млн доларів від банку «Бакйєріше Хіпо-унд Ферайнебанк АГ». За відповідною угодою було сформовано список інвесторів із 79 суб'єктів, до якого ввійшли представники Євросоюзу, країн Азії, США та Росії. Майже 30% коштів надійшли від США, 42% — Великої Британії та 9% — Ро­сії. Завдяки таким запозиченням місто заручилося середньостроко-вими кредитами на сім і п'ять років.

Київ постійно працює над зростанням свого рейтингу, що має позитивно відбиватися на котируваннях облігацій, емітованих від імені столиці. Ще у 2005 р. їй було присвоєно рейтинг В (стабільний прогноз) Міжнародним агентством Зіапсіагі & Роог'з Рагіп§ Зегуісе і рейтинг В 2 (стабільний прогноз)— агентством Моосіу'з Іпуезг.огз Зєгуізє ІпсА

606 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

29. Пришва Н. Ю. Правові проблеми регулювання обов'язкових пла­тежів / Н. Ю. Пришва. - К.: ЕксОб, 2003. - 280 с.

30. Пришва Н. Ю. Публічні доходи: поняття та особливості право­вого регулювання / Н. Ю. Пришва. - К.: КНТ, 2008. - 200 с.

31. Проценко Т. О. Правове забезпечення адміністрування податків та митних платежів / Т. О. Проценко. — Ірпінь: НАДПС Украї­ни, 2006. - 586 с.

32. Соколов А. А. Теория налогов / А. А. Соколов // Серия «Науч-ное наследие». — М.: ЮрИнфоР-Пресс, 2003. — 506 с.

33. Соколовська А. М. Податкова система України: теорія та прак­тика становлення / А. М. Соколовська. — К.: НДФІ, 2001.

34. Федосова В. М. Податкова система України / В. М. Федосо-ва. - К.: Либідь, 1994. - С. 42-43.

35. Фокин В. М. Налоговое регулирование / В. М. Фокин / под ред. С. Г. Пепеляева. — М.: Статут, 2004. — 76 с.

36. ЧерникД.Г. Оптимизация налогообложения: учеб.-практ. по-соб. / Д. Г. Черник, В. П. Морозов. - М.: ТК Велби, 2002. -336 с.

37. Чуркин А. В. Обьект налогообложения. Правовьіе характерис­тики / А. В. Чуркин. - М.: Юристь, 2003. - 120 с.

38. Шепенко Р. А. Налоговое право Китая: взимание и ответствен-ность / Р. А. Шепенко. — М. Волтерс Клувер, 2005. — 480 с.

39. ЩекииД. М. Налоговое право государств—участников СНГ (об-щая часть) / Д. М. Щекин / под ред. С. Г. Пепеляева.— М.: Ста­тут, 2008. - 412 с.

40. Щекин Д. М. Налоговьіе риски и тенденции развития налогово-го права / Д. М. Щекин / под ред. С. Г. Пепеляева. — М.: Ста­тут, 2007. - 236 с.

41. Щербанюк О. В. Громадянин як суб'єкт податкових правовідно­син / О. В. Щербанюк. - Чернівці: Рута, 2000. - 280 с.

42. Юшкина Т. Ф. Налоги и налогообложение / Т. Ф. Юткина. — М.: Инфра-М, 1998. - 429 с.

Модуль 4 ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ: ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Глава 23

РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

ЯК ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ

В економічній глобалізації, котра відбуїіаі ті.ся інші,

провідну позицію, як і раніше, посідає горіїііля.

Відбувається не глобалізація мідирисмсі и,

а глобалізація комерцій.

П. Фіески