Неподаткові доходи в системі публічних доходів

Освічений розум, розвинений і вдосконалений

до чіткого уявлення про хід природних законів,

є необхідним керівником якнайкращого уряду;

дотримуючись цих верховних законів, останній значно

сприяв би збільшенню багатств, гарантував би людям

власність і безпеку особистості.

Ф. Кеш;

На відміну від податків, неподаткові доходи мають зазвичай цільове призначення, чітко виражений умовний та нідплатиий характер і можуть частково зараховуватися до доході» тих дер­жавних органів, які їх збирають. За цими ознаками й здійсню­ють, зокрема, розмежування податкових і неподаткових доходів. На відміну від податків, неподаткові платежі, наприклад митні, можна сплачувати як у національній, так і в іноземній валюті. Серед неподаткових доходів, які також значною мірою форму­ють дохідну частину Державного бюджету України та відповід­них місцевих бюджетів, розрізняють митні платежі (мито, що стягується митницею, та державне мито), рентні й ресурсні пла­тежі та інші надходження. Порядок зарахування неподаткових надходжень до бюджетів відповідного рівня визначає Бюджет­ний кодекс України, поточні акти про бюджет та спеціальні зако­ни й підзаконні акти, які встановлюють правовий режим справ­ляння зазначених платежів.

§1. Митні платежі Мито, що стягується митницею. У юридичній літературі не­має єдиної думки щодо приналежності цього виду платежу саме до неподаткових доходів. Деякі автори зараховують його до не­прямих податків, аргументуючи свою позицію тим, що мито при імпортно-експортних операціях стягують паралельно з подат-

486 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

ком на додану вартість і акцизним збором; контроль за їх справ­лянням здійснює Державна митна служба України тощо. За та­кого підходу спірним залишається визначення правової природи мита. Якщо податок є обов'язковим платежем, який не передба­чає конкретної відплатності, то мито за своєю природою є дозво­лом держави на імпортування (експорт) товарів на територію України з метою їх подальшої реалізації. З іншого боку, при ім­портних операціях для сплати непрямих податків та мита існує аналогічний пільговий режим (наприклад, коли від нарахуван­ня цих платежів звільняють іноземні інвестиції, що їх вносять до статутних фондів вітчизняних суб'єктів підприємницької ді­яльності, благодійні внески, здійснювані відповідно до встанов­леної урядом України процедури, тощо).

Порядок обкладання митом предметів, які вивозяться або пересилаються громадянами за митний кордон України, та їх перелік установлює Митний кодекс України¹, закони України, постанови Кабінету Міністрів та ряд актів Державної митної служби України.

Пропуск товарів через митницю супроводжується їх декла­руванням шляхом надання за встановленою формою (письмо­вою, усною тощо) точних даних про мету переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів і про самі товари й інші предмети, а також будь-яких відомостей, необхід­них для митного контролю і митного оформлення. Законодав­ство передбачає сплату за це мита та митних зборів. Окрім того, систему основних митних платежів доповнюють додаткові, у тому числі збори за зберігання товарів на митних та інших скла­дах, якими володіють митні органи.

Платниками мита, що його стягує митниця, є особи, котрі ввозять (вивозять) або переміщують товари через митний кор­дон України. Платниками можуть бути як власники товарів, так і уповноважені особи (декларанти). Тобто в даному разі дозво­лено перекладати сплату податку на третіх осіб.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товару, тобто ціна, яку фактично сплачено або яка підлягає сплаті за нього на момент перетинання митного кордону України. При визначенні

¹ Митний кодекс України. Затверджений Законом України від 11.07.2002 р. № 92-ІУ // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2002. - № 38-39. - С. 288 (зі змінами).

Глава 19. НЕПОДАТКОВІ ДОХОДИ В СИСТЕМІ ПУБЛ І ЧНИХ ДОХОДІВ 487

митної вартості до неї зараховують ціну товару, зазначену в ра хунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не вписа­но до нього: 1) на транспортування, навантаження, розванта­ження, перевантаження та страхування до пункту перетинання митного кордону України; 2) комісійні й брокерські; 3) роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів, тощо. Методи визначення митної вартості регламентує глава 47 Мит­ного кодексу України.

За очевидної невідповідності заявленої митної вартості това­рів та інших предметів вартості, визначеної відповідно до поло­жень Єдиного митного тарифу, або за неможливості перевірити її обчислення митні органи України розраховують митну вар­тість послідовно на основі цін на ідентичні чи подібні товари й інші предмети, що діють у провідних країнах—експортерах цих товарів та інших предметів.

У ЗУ «Про Митний тариф України» в редакції від 31.05.2007 р. № 1109-У (зі змінами) зазначено, що в основу товарної класи­фікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенкла­тура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньо­економічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів.

В Україні застосовують такі види мита:

— адвалорне, яке нараховують у відсотках митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

— специфічне, яке нараховують у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладають­ся митом;

— комбіноване, що поєднує обидва види митного накладення.

Мито також поділяють на ввізне і вивізне (зокрема, біль­шість країн відмовилася від встановлення вивізного мита для стимулювання вітчизняних експортерів). Ввізне мито нарахову­ють на товари й інші предмети при їх ввезенні на митну терито­рію України, воно є диференційованим залежно від того, з якої країни імпортуються товари.

Вивізне мито нараховують на товари й інші предмети при їх вивезенні за межі митної території нашої держави за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України. На окремі товари та предмети можуть встановлювати сезонне ввізне і ви­візне мито на термін не більше чотирьох місяців.

488 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

Також законодавство передбачає запровадження особливих видів мита для захисту економічних інтересів України, україн­ських виробників та у випадках, передбачених законами Украї­ни. До таких належать спеціальне, антидемпінгове та компенса­ційне мито.

Спеціальне мито застосовують: як засіб захисту українських виробників; як засіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що заподіюють значної шкоди чи можуть зашкодити національному товаровиробникові; як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які по­рушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної ді­яльності; як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недруж­ні дії інших держав, митних спілок і економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єк­тів зовнішньоекономічної діяльності та/або утискують інтереси України.

Антидемпінгове мито накладають: відповідно до ЗУ «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпор­ту» в разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоди національному товарови­робникові; в разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів по­дібних або безпосередньо конкурентних товарів на момент виве­зення, якщо воно завдає шкоди.

Компенсаційне мито застосовують: відповідно до ЗУ «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпор­ту» в разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоди національ­ному товаровиробникові; в разі вивезення за межі митної тери­торії України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо чи опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди.

Особливі види мита справляють на підставі рішень про за­стосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до ЗУ «Про захист національно­го товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист на­ціонального товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» тощо.

Гл ава 19. НЕПОДАТКОВІ ДОХО ДИ В СИ СТЕМІ ПУБЛІЧНИХ ДОХО ДІВ 489

Мито нараховує митний орган України відповідно до Мит­ного кодексу і ставок Єдиного митного тарифу України, чинних на день подання митної декларації. Мито сплачують як у вал юті України, так і в іноземній валюті, яку купує НБУ.

Чинне законодавство регулює особливості митного оформ­лення окремих категорій товарів. Так, порядок ввезення й митно­го оформлення та оподаткування особистих речей і транспорт­них засобів визначає ЗУ «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих ре­чей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилають­ся) громадянами на митну територію України» від 13.09.2001 р. № 2683-ІП (зі змінами).

Товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами в су­проводжуваному (несупроводжуваному) багажі або пересила­ються в міжнародних поштових відправленнях, які надходять в Україну в одній депеші від одного відправника на адресу одного одержувача (незалежно від кількості відправлень), сумарна ми­тна вартість яких, заявлена громадянином або визначена мит­ним органом шляхом складення митної вартості всіх товарів, не перевищує 1000 євро та/або загальна вага яких не більша за 100 кілограмів, підлягають обов'язковому письмовому деклару­ванню в порядку, передбаченому для громадян. На ці товари на­кладають ввізне мито за ставкою в розмірі 20% митної вартості, податок на додану вартість та в установлених законодавством випадках — акцизний й інші збори.

При перевищенні зазначеної суми та ваги справляння здій­снюватимуть за умови оформлення вантажної митної декларації й митного оформлення в порядку, передбаченому для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні ними імпорт­них операцій на загальних засадах.

Пільги. При ввезенні на митну територію України звільне­но від оподаткування: 1) товари, сумарна митна вартість яких не перевищує 200 євро, а загальна вага — 50 кілограмів, що вво­зяться громадянами у супроводжуваному багажі (за умови усно­го декларування), пересилаються в несупроводжуваному багажі та надходять на адресу громадян у міжнародних поштових від­правленнях; 2) горілчані вироби в кількості 1 літр, вино 2 літ­ри, пиво — 5 літрів, тютюнові вироби — 200 цигарок (або 200 гра­мів цих виробів), що їх ввозять громадяни в особистому багажу; 3) товари, які тимчасово ввозяться на митну територію України

490 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

під зобов'язання про їх зворотне вивезення; 4) товари, що на­лежать громадянам-нерезидентам та переміщуються транзитом через митну територію України; 5) товари, які належать грома-дянам-резидентам та переміщуються транзитом у транзитних зонах міжнародних аеропортів; 6) товари та транспортні засоби, що належать особам, які користуються на території України ми­тними пільгами відповідно до статей 59—63, 65—67 Митного кодексу України; 7) транспортні засоби в кількості однієї одини­ці за кожною товарною позицією і товари, що ввозяться (переси­лаються) громадянами і входять до складу спадщини, відкритої за межами України на користь резидента, в разі підтвердження її складу органами, що вчиняють нотаріальні дії у країні відкрит­тя спадщини (за умови легалізації), тощо.

Також громадяни мають право безперешкодно ввозити осо­бисті речі на митну територію України в режимі тимчасового ввезення за умови їх усного або письмового декларування за ба­жання власника таких речей.

Україна може укладати з державами двосторонні та багато­сторонні договори, які на основі взаємності встановлюють спе­ціальні митні режими, що передбачають пільгові умови для су­б'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності цих держав. Транспортні за­соби, товари і предмети міжнародних, іноземних організацій та представництв підлягають обов'язковому декларуванню на мит­ницях України.

Окремі акти регулюють і ввезення в Україну продуктів хар­чування, визначають перелік предметів, що не належать до осо­бистих речей громадян, установлюють порядок декларування валютних цінностей тощо.

ЗУ «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропус­ку через державний кордон України» в редакції від 12.07.2001 р. № 2659-ІП передбачає запровадження єдиного збору з власни­ків транспортних засобів (як вітчизняних, так і іноземних), що перетинають державний кордон України. Єдиний збір справ­ляють за здійснення у пунктах пропуску через державний кор­дон України відповідно до законодавства України митного кон­тролю при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспорт­них засобів автомобільними дорогами України та за проїзд авто-

Г лава 19. НЕПОДАТКОВІ ДОХОДИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНИХ ДОХ ОДІВ 491

мобільних транспортних засобів із перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та/або габарит ■ них параметрів. Єдиний збір справляють одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), виду, місткості або загальної маси транспортних засобів за єдиним платіжним доку­ментом. Порядок справляння збору встановлює уряд¹.

Державне мито. Державне мито — це плата за здійснення юридично значущих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Розмір ста­вок державного мита і порядок його нарахування встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 р. № 7-93 (зі змінами) (далі — Декрет). Водночас де­які закони вносять зміни до зазначеного Декрету, зокрема до ставок справляння держмита.

Платниками державного мита в Україні є фізичні та юри­дичні особи за вчинення в їх інтересах дій і видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органа­ми. Законодавство визначає об'єкти справляння державного мита.

Державне мито справляють:

1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення сто­совно релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів, скарг на рішення, що набули законної сили, а також за ви­дачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрут­ство, що їх подають до господарських судів, апеляційних і каса­ційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх пере­гляд за нововиявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальни­ми конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідче­них документів;

4) за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадин-

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку справляння єдиного збору у пунктах пропуску через держанний кордон» від 24.10.2002 р. № 1569 (зі змінами).

492 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

ського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправ­ленням і поновленням записів актів громадянського стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про за­прошення в Україну осіб з інших країн, за подовження терміну їх чинності та за внесення змін до цих документів; за подовжен­ня терміну чинності візи для в'їзду в Україну, транзитного про­їзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або подовження терміну чинності посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без гро­мадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до гро­мадянства України або про вихід з громадянства України;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині чинного паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордон­ного паспорта на право виїзду за кордон або подовження термі­ну його чинності;

7) за реєстрацію місця проживання громадян;

8) за видачу дозволів на право полювати та рибалити;

9) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, окрім облі­гацій державних і місцевих позик, іпотечних цінних паперів (іпотечних сертифікатів та іпотечних облігацій), сертифікатів фондів операцій із нерухомістю та за операції з видачі привати­заційних паперів;

 

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що їх здійсню­ють на товарних біржах, за винятком операцій із примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій із примусового відчу­ження такого майна у випадках, передбачених законами України;

12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з під­триманням чинності патентів на сорти рослин;

13) за подання до Кабінету Міністрів України проекту ство­рення промислово-фінансової групи.

Ставки державного мита визначають кількома методами: — у відсотках (від ціни договору, позову, вартості майна тощо);

Гла ва 19. НЕПОДАТКОВІ ДОХОДИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНИХ Д ОХОДІВ 493

— у твердих сумах:

а) в абсолютних грошових сумах;

б) у сумах, що їх обчислюють у відповідних частинах до офі­
ційно встановлених величин (мінімальна заробітна плата, не­
оподатковуваний мінімум доходів громадян).

Перелік ставок державного мита є широким, оскільки міс­тить розміри плати за конкретні види дій (конкретні об'єкти справляння). Наприклад, за подання заяв майнового характеру до господарських судів стягують 1% ціни позову, але не менше шести і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За нотаріальне посвідчення договорів відчуження житлових будинків та інших об'єктів нерухомого майна, що пере­бувають у власності громадянин, беруть 1% суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У Декреті (ст. 4) міститься також значний перелік пільг (по­над 40 пунктів), якими можуть скористатися фізичні та юриди­чні особи. Установлювати додаткові пільги мають прано й місце­ві ради для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховують до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, що його зараховують до Дер­жавного бюджету України.

Державне мито сплачують за місцем розгляду й оформлен­ня документів і зараховують до бюджету місцевого самовряду­вання, крім державного мита, що справляється із позовних заяв, поданих до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за придбан­ня вексельних бланків, за дії, пов'язані з видачею охоронних до­кументів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної влас­ності, за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин, за подання до Кабінету Міністрів України проекту ство­рення промислово-фінансової групи; за дії, що стосуються за­гальногромадянських закордонних паспортів. Держмито в тако­му разі зараховують до Державного бюджету України. Те саме стосується державного мита з позовних заяв і заяв кредиторі в у справах про банкрутство, що надходять з інших держав та роз­глядаються відповідними органами України.

Мито можна сплачувати готівкою, митними марками і шля­хом перерахувань із рахунку платника у кредитній установі. З позовів, поданих до суду, зокрема господарського, в іноземній

494 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачують так само. Порядок сплати державного мита встановлює Міністерство фінансів України.

Ресурсні платежі

Плата за спеціальне використання природних ресурсів є не­податковим бюджетним доходом і охоплює ряд платежів, зокре­ма: а) плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи; б) плату за спеціальне використання прісних водних ре­сурсів; в) плату за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; г) плату за спеціальне використання надр; ґ) збір за забруднення навко­лишнього природного середовища. Зазначені платежі є обов'яз­ковими загальнодержавними зборами і стягуються на підставі ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобов'язань платників подат­ків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та спеціального законодавства.

У юридичній літературі обґрунтовано думку, що спільною рисою зборів за користування природними ресурсами є спрямо­ваність на захист та відновлення відповідних природних об'єк­тів, запобігання їх безконтрольному використанню. Усі ці збори передбачають спеціальне використання природних ресурсів¹.

Плата з відшкодування витрат на геологорозвідувальні ро­боти, її запроваджено з метою відобразити в собівартості і ціні на видобувну продукцію витрати на роботи, пов'язані з пошу­ком і розвідкою родовищ корисних копалин, а також із метою компенсації видатків бюджету.

Відносини у сфері геологорозвідувальних робіт регулює Ко­декс України про надра та постанови Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження переліків корисних копалин загально­державного та місцевого значення» від 12.12.1994 р. №827 (зі змінами), «Про затвердження Положення про порядок списан­ня запасів корисних копалин з обліку гірничовидобувного під­приємства» від 27.01.1995 р. №58, «Про затвердження Поло-

¹ Мамалуй О. О. Правове регулювання загальнодержавних зборів: авто-реф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук / О. О. Мамалуй. — Хар­ків, 2008. - С. 11.

Глава 1 9. НЕПОДАТКОВІ ДОХОДИ В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ 495

жепня про порядок надання гірничих відводів» від 27.01.1995 р. № 59 (зі змінами), «Про Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння» від 14.02.1995 р. № 114 (зі змінами), «Про затвердження Класифікації запасів і ре­сурсів корисних копалин державного фонду надр» від 05.05.1997 р. № 432 (зі змінами) тощо.

Плату стягують згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок дер­жавного бюджету, та його справляння» від 29.01.1999 р. № 115 (зі змінами) та Інструкцією про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженою спільним наказом Державної податко­вої адміністрації України і Комітету України з питань геології та використання надр від 23.06.1999 р. № 105/309 (зі змінами).

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі незалежно від форми власності, зокрема під­приємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах: раніше розвіданих і переданих у встановленому по­рядку для промислового освоєння; з попередньо оціненими за­пасами, за згоди зацікавлених надрокористувачів переданих їм для дослідно-промислової розробки й промислового освоєння.

Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних ко­палин — для нафти, конденсату, газу природного, в тому числі метану вугільних родовищ, торфу, сапропелю, сировини для ви­готовлення оптичної та п'єзооптичної продукції, сировини юве­лірної і ювелірно-виробної, підземних вод (прісних, мінеральних, термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей і мулу — та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин — для інших корисних копалин.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначають як суму обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобутку, за винятком передбачених протоко­лом Державної комісії із запасів корисних копалин або техніч­ними проектами на розробку родовища втрат корисних копалин в охоронних, бар'єрних ціликах та поблизу неякісно затампоно-ваних свердловин, за умови погодження їх обсягів з органами державного гірничого нагляду. Обсяги погашених балансових

496 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

та позабалансових запасів корисних копалин і обсяги видобу­тих корисних копалин визначають за даними державної статис тичної звітності, підтвердженої обліковими матеріалами геоло го-маркшейдерської документації.

Нормативи збору за геологорозвідувальні роботи встановле­но окремо для кожного виду корисних копалин або групи близь­ких за призначенням копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин і визначено у до­датку до постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 р. № 115. Нормативи збору підлягають індексації з урахуванням офіційно встановленого й опублікованого індексу інфляції. Ін­дексацію здійснюють при розрахунку збору за звітний квартал з урахуванням індексу інфляції за останній його місяць.

Порядок обчислення збору. Надрокористувачі самостійно обчислюють збір за кожен звітний квартал, виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції й коефіцієнтів. За четвер­тий звітний квартал збір обчислюють, виходячи з обсягів ви­добутих (погашених запасів) корисних копалин з урахуванням уточнених їх обсягів по закінченні року, нормативів збору з ура­хуванням індексу інфляції й коефіцієнтів. При видобуванні біль­ше як одного виду корисних копалин збір за геологорозвідуваль­ні роботи обчислюють за кожен їх вид окремо.

Підставою для застосування коефіцієнтів при обчисленні збору є довідка Комітету України з питань геології та викорис­тання надр, копію якої надрокористувач подає до органів Дер­жавної податкової служби і яку враховують при обчисленні збо­ру починаючи з того кварталу, коли її було подано.

Пільги. Від сплати збору за геологорозвідувальні роботи звільнено землевласників і землекористувачів, які у встановле­ному порядку видобувають корисні копалини місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації видобутої мінеральної сировини чи продукції її переробки) або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

Сплата збору. Платники розраховують збір за геологороз­відувальні роботи щоквартально за встановленою формою і по­дають його протягом 40 календарних днів, що настають за остан­нім календарним днем звітного (податкового) кварталу, органам Державної податкової служби за місцерозташуванням родови-

Гліва 19. НЕ ПОДАТК ОВІ ДО ХОДИ В СИС ТЕМІ П УБЛІЧН ИХ ДОХОДІВ 497

щп корисних копалин. Надрокористувачі сплачують анапгоиі кнартальні внески збору до 20 числа третього місяця звітного киарталу і до 20 числа місяця, який настає за звітним кварталом, у розмірі 1/3 суми збору, визначеної у попередньому розрахун­ку. Авансові внески платник збору обчислює самостійно в розмірі 1/3 величини збору, нарахованої за попередній звітний квартал.

Контроль за своєчасністю і повнотою сплати збору за геоло­горозвідувальні роботи до Державного бюджету здійснюють ор­гани Державної податкової служби, а контроль за правильністю обчислення збору — органи державного геологічного контролю та Державної податкової служби шляхом перевірок відповідних документів.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Відносини у сфері використання водних ресурсів регулює при­родоохоронне, водне та адміністративне законодавство України, в тому числі ЗУ «Про охорону навколишнього природного се­редовища» від 25.06.1991 № 1264-ХП (зі змінами), Водний кодекс України, Кодекс України про адмінісі'ратшіні правопорушення, Положення про Державний комітет України з водного господар­ства, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 р. № 882, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природ­них ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів рес­публіканського значення» від 10.08.1992 р. № 459 (зі змінами), «Про затвердження нормативів збору за спеціальне використан­ня водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» від 18.05.1999 р. № 836 (зі зміною) та ін.

Справляння плати за спеціальне використання прісних во­дних ресурсів регулюють постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження Порядку справляння збору за спеціаль­не використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту» від 16.08.1999 р. № 1494 (зі змінами) та затверджена на його осно­ві Інструкція¹.

¹ Інструкція про порядок обчислення і спрашіяшія збору за спеціальне використання водних ресурсін та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затверджена наказом Мінфіну Украї­ни, Державної податкової адміністрації України, Мінекономіки України, Мін-екобезпеки України від 01.10.1999 р. № 231/5.49/118/219 (зі змінами).

32-219

498 Модуль 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справля ють за використання води з водних об'єктів, забраної із застосу ванням споруд або технічних пристроїв, та за скидання в них відпрацьованих вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляють за користування водою, що пропус­кається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення елек­троенергії, а для підприємств водного транспорту — за користу­вання водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними й пасажирськими суднами.

Зазначені збори беруть за водні ресурси загальнодержавно­го і місцевого значення. При цьому перелік останніх визначають Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державний комітет України з вод­ного господарства і затверджують відповідним наказом щодо переліку річок та водойм, приналежних до водних об'єктів міс­цевого значення.

Платниками зборів є підприємства, установи й організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відок­ремлені підрозділи, а також громадяни—суб'єкти підприємниць­кої діяльності, які використовують водні ресурси та користують­ся водами для потреб гідроенергетики й водного транспорту.

Водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єк­та або використовують у встановленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, мають відповідно дозволи на спеціальне водокористування або договори на постав­ку води. Водокористувачам у встановленому порядку затвер­джують ліміти використання водних ресурсів. їх установлюють на річний обсяг використання водних ресурсів на виробничі та інші потреби до 10 січня, а для зрошуваного землеробства — до 10 березня поточного року. Дані про лімітування подають до по­даткових органів. Не підлягають лімітуванню водні ресурси, які використовують без вилучення їх із водних об'єктів (наприклад, вода, що проходить через турбіни гідроелектростанції; водні ре­сурси, якими користується водний транспорт під час експлуата­ції водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами).

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, що його споживають водокористувачі з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Об'єктом обчислення збору за користування

ГЛМ1 19. НЕПОДАТКОВІ ДОХОДИ^СИСТЕМІ ПУБЛІЧНИХ ДОХОДІВ 499

Йидііми для потреб гідроенергетики і водного транспорту с: об і'Ш моди, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; топ- миж (місце) — доба експлуатації вантажних самохідних і несамо­хідних та пасажирських суден.

Нормативи збору за спеціальне використання водних ре­сурсі" встановлено окремо для поверхневих і підземних вод; нормативи збору за користування водами для потреб гідроенер-і'стики і водного транспорту визначено окремо для потреб гід­роенергетики і для водного транспорту.

Пільги. Згідно із законодавством, не справляють збір за ви­користання водних ресурсів, у тому числі за воду, що її спожи-иіііоть: 1)для задоволення питних і санітарно-гігієнічних по­треб населення, зокрема власних питних і санітарно-гігієнічних потреб підприємств, установ, організацій незалежно від форм класності та громадян—суб'єктів підприємницької діяльності; 2) для протипожежних потреб; 3) для зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів; 4) у шахтах для пи-лозаглушення. Також не треба платити збір: 1) за морську воду, крім води з лиманів; 2) за воду, що її забирають науково-дослід­ні установи для досліджень у галузі рисосіяння та для виробни­цтва елітного насіння рису; 3) за воду, втрачену в магістральних та міжгосподарських каналах зрошувальних систем; 4) за під­земну воду, що її забирають із надр для запобігання шкоді, яку вона може заподіяти (забруднення, підтоплення, засолення, за­болочення, зсув тощо); 5) за воду, що її забирають підприємства й організації для випускання памолодку цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми й водосховища.