Йоганн Лафатер: фізіогномічні проблеми психології

 

На епоху Просвітництва припадає спалах зацікавленості фізіогномікою. Подібний інтерес пов’язаний з ім’ям людини, праці якої стали фізіогномічною біблією. Йоганн Каспар Лафатер (1741– 1801), швейцарський письменник, у 1772 році видав працю “Про фізіогноміку”, яка принесла йому загальноєвропейську відомість.

 

На шлях наукової діяльності Й. Лафатер став, будучи священиком, спонукуваний прагненням удосконалювати моральний характер людини. Проповіді, як він пересвідчився, не сповна вирішували проблему. Слід було знайти для цього вдосконалення живу наукову канву.

 

У 1775–1778 роках публікується чотиритомне видання “Фізіогномічних фрагментів” дослідника, оздоблене багатьма якісними малюнками. У цій праці Лафатер розкривав своє вміння розпізнавати характерологічні та особистісні риси людей на основі аналізу їхніх облич. На цей твір очікували з нетерпінням, ним скористалися митці, літератори, психологи. Серед публіки, яка прагнула таємничих одкровень, Лафатер зажив великої популярності.

 

Ідея морального примирення, якого так прагнув Лафатер, приводила до пошуків примирення між релігійними та світськими поглядами. Він також намагався поєднати “тваринний магнетизм” Месмера зі спіритуалізмом релігійних учень і натуралізмом наукового підходу.

 

У “Фізіогномічних фрагментах” виклад безпосереднього предмета – фізіогноміки – Лафатер доповнює різними повчаннями, зверненими до читача, засуджуючи тих, хто зверхньо або недоброзичливо ставиться до цієї науки. Він робить психолого-фізіогномічні висновки з біблійних книг і підкріплює свої спостереження думками Ціцерона, Ф. Бекона, Г. Ляйбніца та інших дослідників людської психології.

 

Основні фізіогномічні ідеї Лафатера можна звести до ряду постулатів. Людина є істотою, котра водночас має і тваринні інстинкти, і людську моральність та високий інтелект. Вона є індивідом, здатним прагнути, почувати й мислити. Психіка людини якнайтісніше пов'язана з її тілом. В обличчі й постаті людини сповна виражається її психіка. Лафатер розуміє фізіогноміку в широкому значенні, стверджуючи, що вона охоплює весь тілесний образ людини, використовує хірогномію, подоскопію та інші предмети. Проте він вважає, що найвиразнішу картину людської психіки, її індивідуальних особливостей демонструє голова як “дзеркало душі”. Тому фізіогноміка звертається передусім до вивчення черепа (як це робив Галль) та людського обличчя. Інтелектуальний бік людської психіки найбільше позначається переважно на будові й малюнку саме черепа та чола. Моральні вчинки й почуттєве внутрішнє життя пов'язуються з будовою лицевих м'язів, характерними особливостями носа та щік. Психічні якості, котрі переважають у тварин, виражено, як правило, обрисами рота й підборіддя. Проте головний виразник психіки – це очі, які функціонують за допомогою відповідних нервів і м'язів.

 

Обличчя людини відповідно до трьох компонентів людської психіки (прагнення, почуття, мислення) поділяється Лафатером на “поверхи”. Так само поділяється на основні частини й фізіогноміка. Оскільки психіка може перебувати у стані спокою чи гострого емоційного напруження, то й саму фізіогноміку Лафатер поділяє на дві основні частини – нормогномічну й патогномічну. Остання виражає динамічність обличчя на відміну від статики. Виходячи з таких наукових засад Лафатер досліджує багатьох видатних осіб у людській історії, культурі, мистецтві, філософії тощо. Він аналізує велику кількість картин та скульптур відомих митців, де зображено фізіогномічні риси. Проте не досліджує принципово, чи відповідають такі зображення справжнім рисам історичної особи, адже митець має право на власне бачення своїх героїв.

 

Аналогічно Лафатер досліджує психічні особливості народів, рас, окремих прошарків населення тих чи інших країн, темпераменти, характери людей. Неабияку увагу приділяє фізіогноміці тварин. Мабуть, тут можна натрапити й на серйозні наукові здогадки, що дало підставу Гете оцінити фізіогноміку Лафатера як “геніальну емпірію”, яка, втім, дорівнює дилетантизмові.

 

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Що стало об’єднуючою ідеєю для психології Просвітництва?
2. Які проблеми домінували у французькій психології?
3. У чому сутність "природного закону моральності", який вивів Вольтер?
4. Як у своїй теорії пізнання Дідро поєднує переваги емпіризму і раціоналізму?
5. Чому свідомість законодавців Дідро оцінював як вирішальний чинник суспільного прогресу?
6. Чому для пояснення своєї теорії відчуттів Е. Кондільяк запропонував образ "статуї"?
7. Поясніть, чому Ж. Ляметрі наголошує на суттєвій відмінності людини від механізмів, хоч одна з основних його праць має назву "Людина-машина"?
8. Що Ж.-Ж. Руссо вважав основною причиною суспільних проблем і конфліктів?
9. Чому Ж.-Ж. Руссо стверджував, що людина від природи добра, але її дивовижно зіпсувала цивілізація?
10. На які критерії спирався Ж.-Ж. Руссо, створюючи розгорнуту періодизацію розвитку дитини?
11. Який віковий період Руссо називав “періодом буревіїв і пристрастей”?
12. Які “пружини” механізмів людської діяльності у своїй теорії К. Гельвецій називає головними?
13. Поясніть, чому пристрасті та інтереси людини К. Гельвецій наповнює соціально-культурним змістом?
14. Як Д. Гартлі, базуючись на вченні про вібрацію, пояснював найскладніші психічні процеси, у тому числі мислення і волю?
15. Що нового в розуміння асоціацій привніс Д. Гартлі?
16. Як П. Гольбах підходить до осмислення питання про відношення природи, матерії та духу, свідомості як центральної філософсько-психологічної проблеми Нового часу?
17. Чому П. Гольбах уважав, що не існує інших двигунів, інших мотивів діяльності людини, окрім власних інтересів?
18. Поясніть значення і вади теорії тваринного магнетизму Ф. Месмера.
19. Яким чином психотерапевтичні експерименти Ф. Месмера спонукали науковців до вивчення явищ навіювання та гіпнозу?
20. На якій методологічній підставі Ф. Галль створив свою френологічну карту головного мозку?
21. Поясніть, чому Ф. Галль поділив із Ф. Месмером не тільки славу, а й ряд недоліків теоретичного та практичного характеру.
22. Чому із часом френологічне учення Ф. Галля було дискредитоване в наукових колах?
23. Які особисті якості Й. Лафатера спонукали всезагальний суспільний інтерес до фізіогномічних проблем психології?
24. Назвіть основні фізіогномічні постулати Й. Лафатера.

Рекомендована література до розділу

Александер Ф., Селесник Ш. Человек и его душа: познание и врачевание от древности и до наших дней. – М., 1995.
Богуславский В.М. Кондильяк. – М., 1984.
Вольтер. Философские сочинения. – М., 1988.
Гельвеций К. Сочинения: В 2-х т. – М., 1977.
Гельвеций К. Об уме / Под ред. Є.Л. Радлова. – М., 2007.
Гусєв В.І. Західна філософія нового часу. XVII – XVIII ст. – К., 2000.
Дидро Д. Сочинения: В 2-х т. – М., 1986.
Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности. – М., 1997.
Кондильяк Э. Сочинения. В 3-х т. – М., 1982.
Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології. – К., 2004.
Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Логос, Софія, Розум. – К., 2006.
Ламетри Ж. Сочинения. – М., 1983.
Лихи Т. История современной психологии. – СПб., 2003.
Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001.
Момджян Х.Н. Французское Просвещение XVIII века. – М., 1983.
Огурцов А.П. Философия науки эпохи Просвещения. – М., 1993.
Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995.
Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней: Новое время.– СПб., 1996.
Реале Д., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней: От Возрождения до Канта. – СПб, 2002.
Роменець В.А. Історія психології епохи Просвітництва. –К., 1993.
Роменець В.А. Історія психології: XVII століття. Епоха Просвітництва. – К., 2006.
Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты. – М., 1998.
Шерток Л., Соссюр Р. Рождение психоаналитика. От Месмера до Фрейда, – М., 1991.
Шульц Д.П., Шульц С.Э. История современной психологии. – СПб., 1998.
Цвейг С. Врачевание и психика. – М., 1992.
Якунин В.А. История психологии. – СПб., 1998.
Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века. – М., 1997.