Френсіс Гальтон: природа індивідуальних відмінностей

 

Дух еволюційної теорії привніс у психологію двоюрідний брат Ч.Дарвіна – англійський вчений Френсіс Гальтон (1822–1911). Невичерпно винахідливий розум Гальтона породив безліч новаторських ідей у різних царинах – від дактилоскопії до розумових тестів. У психології його головна заслуга – створення техніки вивчення індивідуальних відмінностей, і насамперед упровадження статистичного методу. Його мислення формувалося в загальному руслі експериментально-психологічних напрямків, що складалися тоді.

 

У 1869 р. вийшла книга Гальтона “Спадковість таланта”. У ній давався статистичний аналіз біографічних фактів і викладався ряд дотепних здогадок щодо розумових здібностей людей.

 

Під впливом загальнобіологічного підходу Гальтон висуває положення про те, що індивідуальні розходження психологічного порядку подібно розходженням тілесним можуть бути пояснені тільки в категоріях вчення про спадковість. Позитивне значення цього висновку полягало в тому, що висувалася нова важлива проблема – проблема генетичних передумов розвитку психічних здібностей.

 

Вивчивши і статистично обробивши величезний біографічний матеріал, що стосується родинних зв'язків видатних особистостей Англії, Гальтон стверджував, що висока обдарованість визначається ступенем і характером споріднення. З чотирьох дітей, наприклад, шанс стати талановитим, по підрахунках Гальтона, мається тільки в одного.

 

Для вивчення питання про походження розумових якостей Гальтон використовував поряд з біографічним методом анкетний. Він розіслав найбільшим англійським ученим докладну анкету, за матеріалами якої була написана монографія “Англійські люди науки: їхня природа і виховання” (1874). І знову вирішальна роль приписувалася спадковості, вплив же зовнішніх умов, виховання вважався незначним, а іноді і негативним.

 

До анкетного вивчення індивідуальних розходжень було приєднане експериментальне. На Міжнародній медичній виставці в Лондоні в 1884 р. Гальтон організував антропометричну лабораторію. За шість років через неї пройшло понад 9 тисяч людей, у яких вимірювалися поряд з антропометричними показниками (зріст, вага, об’єм легень, сила м’язів тощо) різні види чутливості та сенсомоторні якості. Пояснення результатів залишалася незмінним: спадковість визначає ці якості з такою же невідворотністю, з якою вона визначає зріст і вагу тіла чи колір очей. Ця ж ідея лейтмотивом проходить через інші роботи Гальтона, опубліковані під загальним назвою “Природна спадковість” (1889).

 

Гальтон уперше в історії психології розробляє теоретичні й практичні основи тестування. Він дав визначення тестуванню як методу, в якому застосовуються однакові досліди щодо великої кількості індивідів із статистичною обробкою результатів та визначення еталонів оцінки. Гальтон називав іспити, що проводилися в його лабораторії, розумовими тестами (від англійського test – іспит). Однак найбільшу популярність цей термін набув після виходу статті Дж. Кеттелла "Розумові тести і виміри", опублікованої в 1890 р. з післямовою Гальтона.

 

Переконавшись у неповторності людських пальцевих відбитків, Гальтон спробував їх класифікувати та систематизувати. Він установив, що за математичною теорією ймовірності збіг відбитка окремого пальця однієї людини з відбитками пальців рук іншої людини виражається відношенням 1:4. Якщо ж у однієї особи відібрати відбитки всіх десяти пальців, вірогідність збігу буде рівна 1 з 64 млрд. Взявши до уваги загальну чисельність населення земної кулі, можна вважати, що збіг відбитків пальців двох людей практично неможливий.

 

У 1891 р. Гальтон запропонував систему класифікації папілярних узорів за наявністю або відсутністю дельт та їх кількістю. Стаття з його висновками була опублікована в журналі “Природа”, але не привернула особливої уваги. Пізніше, в 1892 р. Гальтон видав книжку “Відбитки пальців”, у якій розглядав відбитки пальців як засіб ідентифікації. Гальтон зробив три обґрунтовані висновки, що мали важливе значення для становлення дактилоскопії: папілярний узор залишається незмінним протягом усього життя людини, він неповторний та індивідуальний, але, не дивлячись на індивідуальність, піддається класифікації. У 1895 р. йому вдалося добитися введення у Великобританії дактилоскопічного методу ідентифікації.

 

Аналіз індивідуальних відмінностей не був для Гальтона самоціллю. Він підкоряв його реакційній соціальній доктрині. Діагностування варіацій у психологічних якостях людей розглядалося як засіб і передумова добору найбільш пристосованих. Проголошувалося, що людський рід може бути поліпшений тим же шляхом, яким виводиться нова порода собак і коней, тобто за допомогою відповідних шлюбів протягом декількох поколінь.

 

Цей напрямок одержав ім'я “євгеніка”. Її завдання Гальтон вбачав у тому, щоб “сприяти розмноженню рас, найбільш здатних мислити і підніматися по щаблях високої доброчинної цивілізації, замість того щоб за помилковим інстинктом затримувати розмноження сильних і енергійних особистостей”. Так помилковий погляд на детермінацію психічних здібностей ставав знаряддям расистської ідеології.

 

Гальтон переслідував своїми роботами, як ми бачимо, певні соціально-політичні цілі. Але практика буржуазного суспільства вимагала вирішувати більш злободенні питання, аніж удосконалення людського роду. Зростання промислового виробництва, залучення у виробничий процес великих мас людей, необхідність навчання кваліфікованих кадрів і найбільш раціонального використання техніки – усе це спонукувало подивитися на проблему здібностей з іншого боку. Ідея добору людей не з метою створення породистого потомства, а з метою видобування максимального економічного ефекту дала могутній поштовх диференційній психології. Ідея тестів і статистичні прийоми, запропоновані Гальтоном, починають застосовуватися для вирішення нових питань.

 

Прийоми варіаційної статистики, розроблені Гальтоном, озброювали психологію важливим методичним засобом. Серед цих прийомів найбільш перспективним виявився метод вичислення коефіцієнта кореляції між змінними. Цей метод, удосконалений англійським математиком Пірсоном та іншими послідовниками Гальтона, привніс у психологічну науку цінні математичні методи, у результаті використання котрих виник факторний аналіз.