Геракліт Ефеський: норов людини – її демон

 

Речово-тілесний характер універсального світопорядку буття, наочно представлений водою, повітрям, апейроном, особливої виразності набуває у вченні Геракліта (бл. 544 – 483 до н. є.), представника відомої філософської школи з міста Ефесу. Він вбачав першооснову світу у вогні. "Світ єдиний з усього, – твердив Геракліт, – не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає".

 

Геракліт говорить, що "вогонь усе охопить і всіх розсудить", вогонь – не тільки як першостихія, але й як жива розумна сила. Той вогонь, що для почуттів є саме вогонь, для розуму є логос – принцип порядку й міри в Космосі і Мікрокосмосі.

 

Що цей вогонь у Геракліта є лише образом, показують висловлювання Геракліта, в яких зустрічаємо силу інших образів постійної зміни; їм усім спільне лише одне – зміна та перехід між протилежностями: дійсність ніби потік: "хто входить у ті ж хвилі, до того весь час течуть нові води", бо "все тече"; так само дійсність є ніби гармонія, що повстає з різних тонів, які "розходячись, з'єднуються"... Протилежності ніби підтримують або зумовлюють одна одну: "хвороба робить приємним здоров'я, нещастя – добро, голод – ситість, праця – спокій", переходять, перетворюються одна в одну: "завжди одно й те саме живе в нас: живе й мертве, бадьоре та спляче, молоде й старе: це перетворюється в те, й те – знову ж в це", або "холодне теплішає, тепле – простигає, вогке – сохне, сухе – стає вогким", цей процес є ніби "обмін" усього на вогонь та навпаки – "обмін" вогню на все інше, як золото обмінюється на крам.

 

Протилежності та зміни – не лише на поверхні буття, в зовнішньому світі, а і в самому єстві речей та в найвищому бутті – "Бог є день і ніч, зима і літо, війна і мир, голод та пересиченість, він змінюється, як вогонь..." Але важливо, що Геракліт у згоді зі своїм переконанням, що "захована гармонія сильніша, аніж наявна", вірить, що над усім панує якийсь загальний закон, для якого він знаходить, так само, як і для єства світу, численні образи та назви, головне "розум" та "логос". Для логосу Геракліт знаходить і інші назви: Справедливість, Необхідність, Природа, Доля, нарешті Розум.

 

Геракліт уявляв людську душу як нероздільне поєднання вогню і води, вважаючи при цьому, що вогненна частина робить її благородною, а волога – породжує ниці почуття і потяги. Душу, в якій переважав вогонь, мислитель називав "сухою", вважаючи її кращою і мудрішою за "вологу". Не виключено, що актуальні нині вислови "підмочена репутація" та "вийти сухим із води" поширили стародавні греки.

 

Геракліт називає душу випаровуванням, що має здатність відчуття. Цим вводиться новий психологічний принцип. На тій основі, що розумні душі постійно випаровуються, філософ порівнював їх з ріками: "На того, хто входить в ту ж саму річку, щоразу течуть нові води. Також і душі випаровуються із вологи". Вони зникають, стаючи водою, вода зникає, стаючи землею. Зворотній шлях показує, що душа народжується з води. Щоб розірвати коло перероджень і звільнитися від страждань, потрібно зробити свою душу "сухою", тобто наблизити її до "вогню".

 

На протязі життя душа людини вдосконалюється, стає сухою, вогняною і набуває разом з цим мудрості. Задля досягнення "сухості" потрібно дотримуватися дієти, статевої аскези, взагалі відмовитися від тілесних радощів. "Для людей не було б краще, якби були задоволені всі їх бажання", "якби щастя полягало в тілесних почуваннях, то треба було б назвати щасливими волів, коли вони дістають для їжі горох".

 

З жаданням власного серця, на думку Геракліта, боротися дуже важко, але потрібно, бо те, чого воно жадає здобувається коштом душі. Філософ цінує силу, здобуту опануванням себе самого, і зневажає пристрасті, що відвертають людину від її головних прагнень. Спостерігаючи сучасників, Геракліт помітив, що деякі душі надто тяжіють до вологи. З цього спостереження він зробив логічний висновок: харчуватися вологою – для душі насолода. Він писав, що у міру алкогольного сп’яніння душа питущого помітно набирає води і важчає, стрімко втрачаючи благородство і мудрість, властиву "сухим" побратимам. "Повністю перетворитися на воду – смерть для душі", – резюмував філософ.

 

Мислитель порівнює душу з павуком, павутиння з тілом. Як павук, перебуваючи посередині павутиння, відчуває розрив мухою будь-якої нитки і швидко біжить до пошкодженого місця, так і душа людини при пошкодженні якоїсь частини тіла, поспішає до неї; душа не переносить руйнування тіла, з яким вона міцно і сумирно пов'язана.

 

Будучи вогненною, людська душа володіє самозростаючим логосом. Наділений логосом вогонь, за Гераклітом, розумний і божественний. Та незважаючи на те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом. Геракліт радив: по-перше, "свавілля треба гасити частіше, аніж пожежу", по-друге, "необхідно дотримуватись всезагального", що є предметом не чуттєвого пізнання, а філософського міркування. "Мислення – це велика вартість, й мудрість – в тому, щоб говорити істинне й щоб, прислухаючись до природи, діяти згідно з нею". Пізнання прихованої, таємної гармонії, що є кращою, аніж явна, – це є спосіб уникнення зарозумілості. Таке пізнання дозволяє подолати різноманіття поглядів, орієнтуватись на осягнення єдиної істини, що забезпечує взаєморозуміння та об'єднання людей.

 

Все існуюче, учив він, постійно змінюється, переходить з одного стану в інше. "Усе тече, усе змінюється" – говорив він. – "Усе є обмін протилежностями"; "В одну ріку не можна увійти двічі" (оскільки в другий раз і ріка стала іншою, і я не залишився таким, яким був при першому заході в ріку). Але в цьому Геракліт вбачав і момент стійкості. Зміни у світі і у всіх його складових частинах, відповідно до вчення видатного діалектика, відбуваються відповідно до Логосу – вищого і загального закону. Мета філософії при цьому полягає в тім, щоб знайти в досліджуваному предметі Логос і вказати на нього, говорити від його імені. Філософ любив часто повторювати: "Не до мене, але до Логоса прислуховуйтесь"; "Мудро буде визнати, що все у світі єдино; все є обміном протилежностей".

 

Геракліта вважають першим філософом, що впровадив у науковий вжиток поняття "психе" – душі, як субстрату феноменів свідомості та носія моральних якостей.