Поль Гольбах: вчинки підпорядковані фатальності

 

Особливе місце в системі поглядів просвітників-матеріалістів посідає творчість німецького філософа Поля Анрі Гольбаха (1723–1789), відображена у працях: "Система природи" (1770), "Універсальна мораль, або Права людини, основані на природі" (1776), "Етократія, або Правління, основане на моралі" (1776). Головна праця П. Гольбаха "Система природи" була своєрідним колективним кредо французького матеріалізму, де з енциклопедичною скрупульозністю подані основні принципи, методологічні засади та висновки матеріалістичного осмислення дійсності у XVIII ст.

 

Гольбах підходить до осмислення питання про відношення природи, матерії та духу, свідомості як центральної філософсько-психологічної проблеми Нового часу і виділяє два протилежні напрямки – натуралістичний та спіритуалістичний. Він також конкретизує та обґрунтовує вчення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія – вічна, безкінечна й самопричинна. У Гольбаха ми знаходимо одне з перших визначень матерії: матерія – це те, що, діючи на наші органи чуття, викликає відчуття. Гольбах також наголошує на єдності матерії і руху. Рух є способом існування матерії, який не зводиться до простого механічного переміщення, а включає також фізико-хімічні та біологічні зміни, що виявляються в народженні, зростанні, розквіті, старінні та вмиранні живих істот. Гольбах розрізняє зовнішній рух, що чуттєво сприймається як певна зміна в просторі та часі, і внутрішній, прихований рух, залежний від притаманної тілам енергії, тобто від їх сутності, від комбінації, дії та протидії невидимих молекул матерії, з яких складаються тіла. Цей "молекулярний" рух він розглядає як процес, що відбувається постійно і неперервно і викликає якісні перетворення в тілах.

 

Гольбах підкреслює, що в тілах діють внутрішні сили дії та протидії, які як єдність протилежностей стимулюють процес руху, тобто він близько підійшов до розуміння руху як саморуху. У відносному спокої тіл Гольбах вбачає результат взаємного врівноваження протилежно спрямованих сил. Він намагається навіть в статичних взаємодіях виявити прояв внутрішньої активності матерії. Завдяки органічній єдності матерії і руху Всесвіт, на думку Гольбаха, постає як неосяжний, безмежний та неперервний ланцюг причин та наслідків. Причина, з його точки зору, це тіло чи істота природи, що спонукає до руху інше тіло чи здійснює в ньому якісні зміни, а наслідок – це самі зміни, що здійснюються яким-небудь тілом в іншому за допомогою руху.

 

Основою закономірностей природи Гольбах вважає детермінізм, зведений ним до причинно-наслідкових взаємозв'язків. Універсальну природну причинність він розумів як процес взаємодії між причиною та наслідком, відмежовуючись від однобічного її трактування, яке визнавало активність лише за причиною. Проте і сам Гольбах не уникав однобічності в розумінні природи. На його думку, в природі всі зміни, всі дії підкоряються лише необхідності, випадковість же виключається. У природі діє вічний, неминучий, необхідний порядок або неминучий зв'язок причин дії з похідними від них діями. Людина теж, будучи частиною природи, підкоряється цим універсальним необхідним закономірностям. Всі її вчинки підпорядковані фатальності, ніщо в ній, як і в природі в цілому, не є випадковим. Людина вважає себе вільною, оскільки не помічає істинного мотиву, який спонукає її до дії. Щоб бути щасливою, людина має пізнати свою природу й діяти відповідно до неї. Незнання ж своєї природи і природи світу веде до рабства та нещастя. Праця "Система природи" починається гіркою констатацією, що людина нещасна. Рабство, деспотизм у суспільному житті, всі конфлікти та вади, соціальне зло є продуктом неосвіченості, незнання людиною своєї природи. Завдання цієї праці Гольбах визначає як відкриття єдино правильного шляху до щастя. Щоб бути щасливою, людина має повернутися до природи, якої вона зреклася через своє невігластво. Отже, щоб досягти щастя, слід адекватно пізнати природу світу і природу людини. У світі ж немає нічого, окрім матерії, способом існування якої є рух. Універсальним же законом матеріального руху, на думку Гольбаха, є закон інерції. Усе в природі, у тому числі й людина, підкоряється цьому закону. В людському житті цей закон проявляється в тому, що кожна людина прагне самозбереження, відстоює своє буття і намагається продовжити його у безкінечність і вічність.

 

Далі Гольбах робить висновок, що кожна людина відповідно до своєї природи намагається задовольнити свої власні особистісні інтереси, саме в цьому проявляється універсальний закон інерції як прагнення до самозбереження. Немає інших двигунів, інших мотивів діяльності, окрім власних інтересів. Зробіть так, щоб людина вбачала в суспільному інтересі свій особистісний інтерес, і тоді лише божевільні будуть аморальними. Отже, наголошує Гольбах, єдиним можливим шляхом до щастя є пізнання природи та створення відповідного законодавства, яке б ураховувало природу людини, її прагнення до самозбереження як прояв універсального закону інерції та ґрунтувалося на органічній єдності й узгодженні особистісних та суспільних інтересів. Це єдиний шлях утвердження в суспільстві принципів Розуму і Справедливості.

 

Франц Месмер: від "тваринного магнетизму" до гіпнозу

 

В останній чверті XVIII ст. в європейських країнах захоплювалися містичними вченнями. Одне з них реалізовував у своїй практиці австрійський лікар Франц Антон Месмер (1734–1815). У першому його творі “Про вплив планет” (1766) він стверджував, що Сонце та Місяць впливають на тваринні тіла, насамперед і найбільше – на нервову систему.

 

Месмер висунув гіпотезу, що тваринний магнетизм є силою, з допомогою якої планети діють на тіла. Згодом він оголосив, що сам володіє цим магнетизмом і здатний творити чудеса. Про нього шуміла слава по цілому світу, що він відкрив засіб лікувати хвороби за допомогою "чудодійної сили". По його теорії весь світ і всі живі організми просякнуті магнетичним флюїдом. Він стверджував, якщо цей магнетичний флюїд правильно тече по організму людини, тоді вона має відмінне здоров'я. Певне порушення течії по магнітним лініям спричиняє омути і вихори флюїду, що призводить до виникнення хвороби.

 

Месмер лікує своїх хворих магнітами, спеціально виготовленими для нього працівниками Віденської обсерваторії. Отримує при цьому результати, помічає, що коли доторкається до больових точок голими руками це також дає ефект. Месмер уперше почав застосовувати магнітні ванни. Пацієнти занурювали металічні прути у воду, де були магніти, залізна стружка, товчене скло, сірка. Всі дійові особи повинні були мовчати і сидіти нерухомо і тільки Месмер міг пересуватися накладаючи руки на хворі місця пацієнтів, доторкаючись до них металічною палицею.

 

Діяльність Месмера викликала обурення, внаслідок чого він змушений був переїхати до Парижа. У французькій столиці Месмер відкрив студію, найняв маестро, який мав акторські здібності, кутався у плащ мага, вводив у транс пацієнтів погладжуючи їх магнітами. Ці прогладжування магнітами заспокоювали невротичних аристократів, особливо лікування подобалося літнім дамам.

 

Під впливом священика Джона Гасснера (1727–1779 рр.), який використовував лікування роблячи пасажі над тілом, Месмер вирішив обходитися без магнітів і використовувати тільки руки, проводячи ними на відстані від пацієнта, він вводив у транс людину.

 

За Месмером, на стан людини впливає особлива рідина. Вона міститься в усьому тілі. Сила, що криється в цій рідині, має здатність випромінюватися. При цьому тіло набуває магнетичних властивостей і передає їх іншим тілам. Так, з метою лікування приставляли до відповідної частини тіла магнітну пластинку. Для успіху справи хворий мав пильно дивитися на цілителя, який випромінював магнетизм. Месмер навіть запевняв, що можна намагнетизувати й дерев'яну річ і з її допомогою вилікувати пацієнта. Людина, доторкнувшись до магнетизера, одразу відчувала на собі його благодійний вплив, що виявлявся насамперед в особливому збудженні. Доведене до загострення, це збудження інколи викликало непритомність, судоми тощо. Спостерігаючи за перебігом кризи, лікар планував певну стратегію лікування. В особливих випадках хворий починав плакати або сміятися, далі засинав або впадав в екстаз. Жінки часом агресивно нападали на зустрічних, падали на землю, в запамороченні могли вдаритись об стіну. Згодом до хворого приходило заспокоєння й він засинав, а після пробудження в одних зникали ознаки хвороби, в інших – загострювалися.

 

Теоретичну базу свого вчення Месмер виклав у своїй праці “Спогади про відкриття тваринного магнетизму”. Він пропонував виліковувати нервові розлади прямо, інші – опосередковано. Озброєні ідеями Месмера, лікарі мали збагатити медицину й поліпшити засоби лікування. Месмер заявляв, що, застосовуючи свій метод, він готовий демонструвати універсальну корисність принципу, на якому ґрунтується його вчення. Лікар, оволодівши цим знанням, із певністю тлумачитиме походження, природу й прогрес захворювань. Проте різні ускладнення перешкоджають лікуванню, і тоді пацієнти, незалежно від віку, темпераменту й статі, наражаються на небезпеку й шкідливі наслідки.

 

Визнаючи неабиякі досягнення Месмера в цій галузі, Баварська академія обрала його своїм членом. Згодом Месмер використав лікування рукою в спеціальних магнетичних сеансах. Подразнення пальцями нервових вузлів давало полегшення пацієнтам. Використовуючи "життєву силу", Месмер підійшов до дослідження таких психічних феноменів, як навіювання і гіпноз.

 

Теорія та практика Месмера викликали великий ажіотаж. Було створено дві комісії для кваліфікації “тваринного магнетизму”. Та вони не знайшли жодних доказів випромінювання, корисна дія якого пояснювалася би збудженням процесу уяви. Якщо підвести людину до першого-ліпшого дерева й сказати, що воно має властивості магнетизму, з'являються ознаки впливу, хоч насправді дереву такої сили не дано. Є лише результат навіювання, а не якихось об'єктивних процесів. “Магнетизування” осіб, які не знали про це, не мало наслідків. В 1784 р. було здійснено перегляд месмерівського методу лікування, відкинуто уявлення про "флюїди" та "тваринний магнетизм". Магнетичні сеанси були кваліфіковані як шкідливі для здоров'я людей.