Жульєн Ляметрі: людина – машина?

 

Одним з визначних представників Просвітництва був Жульєн Офре де Ляметрі (1709–1751), який оголосив матеріалізм єдино правильним філософським напрямком, ворожим спіритуалізму та релігії. Свої ідеї він розкриває у працях: "Трактат про душу" (1745), "Людина-машина" (1747), "Анти-Сенека, або роздуми про щастя". Ляметрі намагається поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму XVII ст., вирішити основні суперечності цих протилежних методологій наукового пізнання. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується його подальшим дослідно-експериментальним дослідженням і завершується раціональним узагальненням дослідних даних. Ляметрі вважав, що розум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду та перевіряється ним.

 

Першим кроком філософсько-психологічних досліджень Ляметрі було створення матеріалістичного вчення про душу людини. Він оголосив здатність відчувати одним з атрибутів матерії, її невід'ємною властивістю. Матеріальною основою душі людини Ламетрі вважає мозок, проте підкреслює, що мозок необхідна, але не достатня передумова людської свідомості. Щоб свідомість сформувалась у своїх змістовних проявах, необхідне виховання та спілкування з іншими людьми. Хоч одна з основних праць Ляметрі має назву "Людина-машина", однак він наголошує на суттєвій відмінності людини від механізмів. Людина, підкреслює він, – це, по-перше, особлива машина, яка здатна почувати, мислити, розрізняти добро і зло, по-друге, це машина, яка сама себе заводить, органічно, шляхом надходження у кров "хілусу" – харчового соку, утвореного при перетравлюванні людським організмом їжі. Ляметрі висловлює думку про хімічний характер процесу перетворення "хілусу" в енергію, яка вже потім механічно оживляє мускули і серце. По-третє, на відміну від годинникового механізму, який постійно фігурує в філософії Нового часу як образ ідеально відрегульованої самодіючої машини і з яким Ляметрі порівнює людське тіло, останнє продовжує функціонувати і після серйозних пошкоджень, навіть після втрати деяких органів. Ламетрі першим у філософсько-психологічній думці Нового часу будував свої узагальнення про природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних та частково хімічних досліджень. Визначним досягненням Ляметрі було також усвідомлення ним того, що походження людства неможливо пояснити лише біологічними факторами. Він висуває положення про необхідність суспільного життя як умови формування людини та її свідомості. Ляметрі вважає, що людині від народження притаманний "природний закон", суть якого полягає в умінні розрізняти добро і зло. Найважливішим виразом "природного закону" моральності, на його думку, є почуття вдячності за добро.

 

У праці "Людина-машина" Ляметрі відкидає докір, спрямований проти матеріалістичної психології, заявляючи, що й матеріалізм може бути піднесеним ученням. "Душа, хоч би яким було її походження, залишиться прекрасною душею. Вона робить поважаним кожного, хто її має, якщо тільки вона чиста, благородна й піднесена ". Це не завадить тому, щоб розкриття природи душі було справою лікарів і фізиків. Лише природничо-науковий підхід спроможний розгадати таємниці діяльності організму. Тільки фізіологічні механізми дають можливість розкрити поведінку організму, в тому числі – суб'єктивнопсихічні прояви.

 

Зараховувати Ляметрі до вульгарних матеріалістів, мабуть, не варто. Він указує на важливість дослідження тілесного субстрату психічного, хоч за формою в його висловлюваннях можна знайти тенденцію до певного спрощення в інтерпретації психологічних феноменів. Ляметрі пише: "Один плаче, як дитина, при наближенні смерті, інший сміється над нею. Чого бракувало Канусу Юлію, Сенеці, Петронію, щоб малодушність чи боягузтво змінити на безстрашність? Здорової селезінки, печінки, ворітної вени. Чому ж? Тому що разом із судинами псується і уява, й від цього походять усі дивні явища істерії та іпохондрії". У цих міркуваннях психічне безпосередньо пов'язується з фізіологічним як зі своїм субстратом, оминаючи ідею субстанції. Будова тілесного органа ніколи не покаже можливостей психічного. Ось чому матеріалізм Просвітництва непомітно переходить у дуалізм, паралелізм тощо. Тіло й душа тлумачаться як відокремлені сутності, що лише механічно впливають одна на одну.

 

У взаємодії тіла й душі Ляметрі все ж надає більшої ваги тілу, процесам, які підтримують його органічне існування, але при цьому суттєво впливають і на перебіг психічних явищ. "Влада їжі над нами величезна! Радість спалахує в засмученому серці, проникає в душі співбесідників, знаходячи вираження в їхніх веселих піснях, у чому особливо неповторним є француз". Душа живе у шлунку – переконує читача Ляметрі. Вікові властивості організму як матеріальний (біологічний) чинник впливають на поведінку. Про духовні здатності можна судити за обличчям, його фізіогномічним виразом, що виступає як первинний відносно почуттів. Це факти, на думку Ляметрі, мають доводити пріоритет тілесного над духовним. Він зауважує, що не слід нехтувати й впливом погоди на психічні стани, а далі виголошує: "Людське тіло – машина, яка заводиться сама собою. Це живий прообраз безперервного руху".

 

Разом із твердженням про вирішальний вплив на поведінку фізіологічних станів та процесів Ляметрі говорить і про велику роль "механіки нашого виховання" у формуванні психічного. Цю механіку він зводить, урешті-решт, до звуків або слів, які з вуст однієї людини переходять крізь вухо іншої в її мозок, який сприймає водночас за допомогою очей форму тіл, стосовно яких ці слова є довільними знаками. Ляметрі разом із тим підкреслює найхарактернішу ідею Просвітництва – всемогутність виховання, вирішальний вплив природного й соціального середовища на формування психіки людини. Очевидно, що його спроби показати тілесні процеси як домінуючі в поведінці наштовхуються на визнання такого ж домінуючого значення середовища в цій поведінці.

 

Спростовуючи таємницю природи душі, Ляметрі виступає також проти абстрактної спекулятивної метафізики, схоластичної філософії. "Душа, – проголошує він, – це слово, за яким не криється жодне поняття і яке розумна людина має використовувати для позначення мислячої в нас частини організму. За наявності найпростішого принципу руху одушевлені тіла повинні мати все, що їм потрібно, аби рухатися, відчувати, мислити, розмірковувати, словом, орієнтуватися у фізичному й моральному світі".

 

Ідеї Ляметрі про людину-машину відроджуються у XX ст. в кібернетиці. Ставити якісь межі у створенні "розумної" штучної людини було б неправильно. Слід урахувати евристичний сенс цієї справи. У цьому й має рацію Ляметрі, даючи своє тлумачення психіки. "Із двох лікарів, – каже він, – ліпшим... буде той, хто краще знає фізику й механіку людського тіла і займається серйозно лише чистим природознавством, відмовившись від душі й усіх хвилювань, яких завдає ця химера дурням і неукам".

 

На завершення свого трактату Ляметрі неодноразово підкреслює: думка так тісно пов'язана з організованою матерією, що здається властивістю на зразок електрики, здатності до руху, непроникності, протяжності тощо. Він намагається довести, що натуралістичний погляд на душу може зробити людину щасливою. "Матеріаліст, переконаний усупереч власній гордині в тому, що він лише машина або тварина, не буде погано поводитись із собі подібними".