Чарльз Дарвін: зародження еволюційної психології

 

Ідеї про еволюцію життя висловлювалися протягом віків багатьма мислителями і натуралістами. Англійський природодослідник Чарльз Роберт Дарвін (1809–1882) створив сучасну теорію еволюції і запропонував принципи природного добору.

 

Після досліджень у Південній Америці і Галапагоських островах, де він був під час кругосвітньої подорожі на кораблі “Бігль” (1831–1836), Дарвін опублікував геніальну працю “Походження видів шляхом природного добору” (1859), в якій пояснював еволюційний процес принципами природно й статевого добору. Його теорія викликала жорстокі суперечки, оскільки суперечила Книзі Буття Біблії.

 

Книга, у якій так майстерно були викладені і всебічно обґрунтовані наукові основи еволюційної теорії, користувалась великою популярністю; весь тираж її був розпроданий в перший же день. Появу “Походження видів” один із сучасників Дарвіна образно порівнював з вибухом, “якого ще не бачила наука, який так довго підготовлявся і так раптово нагрянув, так нечутно підведений і так смертоносно разячий. За розмірами і значенням заподіяного зруйнування, за тією луною, яка відгукнулася в найвіддаленіших галузях людської думки, це був науковий подвиг, що не мав собі подібного”.

 

Епохальна праця Дарвіна сім разів перевидавалась за життя автора, вона швидко стала відомою вченим інших країн і була перекладена на більшість європейських мов.

Після публікації “Походження видів” Ч. Дарвін продовжує енергійно працювати над обґрунтуванням проблеми еволюції. В 1868 р. він публікує капітальну працю “Видозміни свійських тварин і культурних рослин”, де всебічно аналізує закономірності мінливості, спадковості, штучного добору. Ідею історичного розвитку рослин і тварин Дарвін поширює і на проблему походження людини.

 

В 1871 р. виходить його спеціальна книга “Походження людини і статевий добір”, у якій детально аналізуються численні докази тваринного походження людини. У цій праці Дарвін підкреслює саме кількісні відмінності між розумовою діяльністю людини та вищих тварин. Враження і почуття, емоції та здібності, любов, пам'ять, увага, допитливість, наслідування, мислительна діяльність тощо – все, чим так пишається людина, може бути знайдене в зародку, а іноді й у добре розвиненому стані у тварин. Якби можна було показати, що певні вищі розумові здібності, як, наприклад, самосвідомість, формування загальних уявлень тощо, властиві тільки людині, що вкрай сумнівно, то можна було би припустити, що ці риси є результатом інших високорозвинених інтелектуальних здібностей, а останні, своєю чергою, є результатом постійного використання досконалої мови. В якому віці дитина набуває здатності формувати й використовувати абстрактні поняття або ж робиться самосвідомою і починає розмірковувати про своє існування? На це питання, як уважає Дарвін, відповісти не можна. Це уповні стосується і розвинених здібностей тварин. За Дарвіном, “напівштучний” і “напівінстинктивний” характер мови все ще несе на собі відбиток її поступової еволюції. Хоч Дарвін визнає, що моральне почуття найбільше відрізняє людину від нижчих тварин, усе ж суспільні інстинкти становлять першооснову морального складу людини.

 

Дарвін детально показує щаблі й засоби прогресивного розвитку багатьох розумових і моральних здібностей людини: “Ми щоденно бачимо приклади розвитку цих здібностей у кожній дитині й могли б простежити поступові переходи від розуму повного ідіота, нижчого, ніж розум найнижчої тварини, до розуму Ньютона”.

 

Дарвін упевнений, що мінливість розумових і моральних здатностей людини має тенденцію передаватися спадково. Ці здатності були важливими для первісної людини та її мавпоподібних предків, і пізніше вони розвивались і вдосконалювались під впливом природного відбору. Навіть за найпримітивнішого стану суспільства найрозумніші особи, котрі винаходили і найкраще використовували зброю та пастки і найбільш здатні були захищати себе, мали виростити найбільшу кількість нащадків. Племена, в яких було багато таких обдарованих людей, мали зростати чисельно й витісняти інші племена. Дарвін заходить надто далеко, коли зазначає вплив природного відбору на цивілізовані народи. “Злочинців страчують або саджають до в'язниці на тривалий строк, і вони не можуть вільно передавати за спадковістю свої погані якості. Меланхоліки й божевільні бувають звичайно відокремлені від інших людей або кінчають життя самогубством. Лихі та нелагідні люди часто знаходять кривавий кінець”. На перший погляд – проста й зрозуміла думка, але насправді вона виявляє, сказати б, геніальну наївність щодо суспільної природи людини. Дарвін мислить суто біологічно, з відкритою прямолінійністю переносячи біологічні залежності на соціальні, та вважає, що цим пояснює залежності соціальні. Закон розвитку наукової системи спрацьовує тут найпослідовніше і призводить, зрештою, до прикрих невдач.

 

Формування антропологічних, характерологічних рис людини, за Дарвіном, залежить від обопільного вибору – з боку як чоловічої статі, так і жіночої. У тварин в їхньому природному стані багато ознак, властивих самцеві (зріст, сила, сміливість, войовничість), були набуті в силу дії закону “боротьби за самицю”. Напівлюдські пращури людини подібно до своїх чотирируких родичів, майже напевно, змінювались так само. Через те, що дикуни й досі ще борються за володіння своїми жінками, процес відбору, як вважає Дарвін, більшою або меншою мірою існує до цього часу. Чоловік фізично та розумово сильніший за жінку і в дикому стані він тримає її у більш принизливому рабстві, ніж самці будь-яких видів тварин. Тому не дивно, що чоловік забрав у свої руки право вибору. Жінки ж завжди усвідомлюють ціну своєї вроди і за можливості з насолодою прикрашають себе більше, ніж це роблять чоловіки. Через те що жінок тривалий час вибирали за красою, то закономірно, що деякі з послідовних змін передавалися спадково тій самій статі.

 

Отже, жінки передали свою вроду більшою мірою своїм жіночим нащадкам, ніж чоловічим, тому й жінки стали вродливішими, ніж чоловіки. Дарвін переконливо твердить, що жінки передають більшість своїх ознак нащадкам обох статей. Постійне надання переваги чоловіками всіх племен найпривабливішим жінкам (відповідно до уявлень про красу того чи того племені) мало привести до зміни в тому самому напрямі всіх осіб обох статей, які належать до цієї раси. Дарвін докладно розглядає й іншу форму статевого відбору, коли вибір здійснюють самиці: вони приймають тільки тих самців, які найбільше полонять або збуджують їх. Такі прикраси, як борода, виникають у результаті вибору з боку жінок. Дарвін вважає статевий відбір найважливішою причиною з усіх інших, що привели до широкої розмаїтості у зовнішності між расами людей, а також певною мірою між людиною і нижчими тваринами. Вчений, безперечно, спрощує і збіднює реальну картину історичної взаємодії між статями. Це спрощення стосується найважливішого предмета, а саме кохання, яке має істотні історичні особливості. І все ж Дарвін відшукує натуральні причини та чинники розвитку живого світу і цим великою мірою сприяє розвиткові природничої психології, що має в історичній перспективі значні переваги над психологією категорійно-спекулятивною.

 

Дарвін весь час підкреслює, що людина походить від менш високоорганізованих живих істот. Не можна заперечувати близької схожості між людиною та нижчими тваринами в зародковому розвитку, у численних рисах конституції та будови тіла – важливих та мізерних. До цього слід додати факти існування рудиментарних органів та ненормальних реверсій. Це, за Дарвіном, свідчить про те, що людина та інші ссавці походять від одного спільного предка, і має підтверджувати думку, що людина ніяк не могла бути плодом окремого акту творення.

 

На тлі статевого відбору розглядаються виникнення індивідуальних особливостей людей, формування розуму, мови, моральних якостей; автор спеціально спиняється на проблемі вираження емоцій у тварин і людини. Дарвін показує, що в людини постійно виявляються індивідуальні відмінності в усіх частинах її тіла та розумових здібностях. Ці відмінності він пояснює пануванням законів спадковості. Людина має тенденцію розмножуватися з більшою швидкістю, ніж це дозволяють її засоби до існування. Внаслідок цього вона веде жорстоку боротьбу за існування, і природний відбір вступає у свої права в усьому, що входить у коло її дій. За таких обставин Дарвін не бачить необхідності появи різко виражених змін однієї й тієї самої природи. Навіть слабкі, нетривкі відмінності виявляються достатніми для дії природного відбору. Спадкові результати тривалого використання або невикористання частин тіла прямували по тій самій лінії, що й природний відбір. Коли змінюється якась одна частина тіла, в силу принципу кореляції змінюються й інші. Деякі риси можуть бути результатом певного впливу життєвих умов. Зрештою, багато рис було набуто шляхом статевого відбору.

 

Найбільша складність, що виникає перед дослідником, коли він робить висновок про походження людини, – це високий рівень її розумових здібностей і моральних якостей. Проте кожний, хто визнає принцип еволюції, має бачити, що розумові здібності вищих тварин якісно такі самі, як і в людини, хоч вони можуть бути й надто різними щодо рівня розвитку і здатності до подальшого вдосконалення. Дарвін заперечує якісні відмінності між інтелектуальними здібностями людини і тварин, проте показує істотні риси психології людини так, що якісні відмінності виступають досить чітко.

 

Становлення суто людського розуму, за Дарвіном, було б неможливим без мовної основи. “Розвиток інтелекту повинен був зробити значний крок уперед, коли завдяки минулим успіхам у людини з'явилася мова як напівмистецтво і напівінстинкт. Справді, тривале використання мови мало вплинути на мозок і зумовити спадкові зміни, які своєю чергою мали вплинути на вдосконалення мови. Великий об'єм мозку в людини щодо величини її тіла порівняно з нижчими тваринами може бути головним чином віднесений на рахунок раннього використання якоїсь простої форми мови — цього дивного механізму, який позначає різного роду предмети і властивості певними знаками та викликає низку думок, котрі ніколи не змогли б народитися з одних чуттєвих вражень, або якби й навіть народилися, то не змогли б розвиватися”.

 

Підґрунтя розвитку моральних якостей людини Дарвін убачає в суспільних інстинктах, уміщуючи в це поняття і родинні зв'язки. Мораль розвивається, закріплюється і передається спадково. Для Дарвіна немає нічого дивного в тому, що доброчесні нахили за тривалого їх виявлення можуть бути успадковані. Першооснова і початок морального почуття, за Дарвіном, полягають у суспільних інстинктах, у тому числі симпатії. Ці інстинкти були первинно набуті, як і в нижчих тварин, шляхом природного відбору.

 

Досить докладно Дарвін проаналізував питання статевого відбору, адже він відігравав важливу роль в історії органічного світу. Що вище організована тварина, то сильніше виявляється дія статевого відбору. Якби представники однієї статі протягом багатьох поколінь схрещувалися з певними особами іншої статі, що відрізнялися б якимись своєрідними особливостями, то їхні нащадки поволі, але напевно видозмінилися би так само. Статевий відбір визначається успіхом деяких особин перед іншими тієї самої статі в розмноженні виду, тоді як природний відбір залежить від успіху обох статей в усі часи відповідно до звичайних умов життя.

 

Те, що для Дарвіна з біологічної точки зору уявляється як відбір (головним чином статевий), із психологічного боку становить вибір. Сам Дарвін у зв'язку з цим навіть указує на свободу вибору. Дарвін формулює цю думку в чіткій послідовності натуралістичного міркування: “Той, хто визнає принцип статевого відбору, має дійти цікавого висновку: нервова система не тільки керує більшістю функцій тіла, а й справляє опосередкований вплив на прогресивний розвиток різних тілесних структур і деяких розумових якостей. Сміливість, войовничість, наполегливість, сила й величина тіла, зброя різного роду, голосові органи, як і музичні інструменти, яскраві забарвлення і додатки, що прикрашають, – усе це було набуто тією або тією статтю опосередковано, завдяки свободі вибору, під впливом любові та ревнощів, унаслідок уміння цінувати прекрасне у звуках, кольорах або формі”.

 

Психічне осмислюється як механізм і наслідок статевого вибору. Цей вибір – діяльне активне начало, яке формує в людині також зовнішній вигляд і внутрішні якості. Дарвін іще ближче підходить до психологічної проблеми вибору, а не добору в плані біологічному, коли розкриває походження моральних почуттів: “Людина, як і будь-яка інша тварина, без сумніву, піднялася до свого сучасного високого рівня шляхом боротьби за існування, що пояснюється її швидким розмноженням, і якщо їй приречено рухатися ще далі вперед, то можна побоюватися, що їй доведеться залишатися під впливом жорстокої боротьби. Інакше людина швидко впаде в бездіяльність, і найобдарованіші люди не матимуть більшого успіху в битві за життя, ніж менш обдаровані. Звідси природна швидкість, з якою людина розмножується, незважаючи на те, що ця швидкість призводить до більшого й очевидного зла, але вона не повинна зменшуватися за будь-яких умов. Має існувати вільне змагання для всіх людей, і закон, і звичаї не повинні заважати найздібнішим мати вирішальний успіх і вирощувати найбільшу кількість нащадків. Однак хоч би якою важливою була і продовжує бути боротьба за існування, у питаннях, що стосуються вищих сторін людської природи, ми знаходимо й інші фактори, ще важливіші. Насправді, моральні якості розвиваються безпосередньо або опосередковано значно більше під впливом звички, мислительних здібностей, освіти, релігії тощо, ніж шляхом природного відбору. І все ж цьому останньому факторові можна з упевненістю приписати походження суспільних інстинктів, що послугували основою розвитку морального почуття”.

 

Дарвін уважав, що його головний висновок про походження людини буде, на жаль, неприємним для багатьох. Людина походить опосередковано від якоїсь низькоорганізованої форми тварин, а безпосередньо – від дикунів.

 

Переконливі докази походження людини від нижче організованих істот Дарвін віднаходить також у сфері вираження емоцій, чому присвячує дослідження “Вираження емоцій у людини і тварин” (1872). У цій праці він розкриває біолого-фізіологічний механізм виразних рухів, пов'язаний із внутрішнім емоційним станом, підходить до розкриття їхньої комунікативної ролі. Дарвін зазначає, що здатність членів племені спілкуватися між собою з допомогою мови відігравала першорядну роль у розвиткові людини, а виразні рухи обличчя й тіла надавали велику допомогу мові. Певним чином набуті, ці виразні рухи можуть застосовуватися свідомо та довільно як засіб спілкування. У цьому разі поведінка має індивідуалізований характер.

 

З метою спілкування людина свідомо й довільно демонструє емоційні стани мімікою та пантомімікою. Довільність і недовільність – якості, що взаємно переходять одна в одну. Дарвін дедалі більше фіксує актуальну довільність на статевому відборі та побудові виразних рухів. І тут він не випускає можливості підкреслити негативні риси людської природи, адже це сприяє доведенню спорідненості людини і тварини; нерідко симпатії віддаються тваринам. І. Павлов зауважував: собака вивів людину в люди. Дарвін писав: “Ми не знаємо, яким чином собаки вперше навчилися гавкати, що їм слугує для вираження емоцій і бажань; знаменно, що вміння гавкати, набуте собаками після приручення і залежно від породи собак, передається спадково різною мірою; чи не буде дозволено припустити, що у набутті гавкання певну роль відіграло наслідування, адже собаки тривалий час жили у тісній спільності з такою балакучою істотою, як людина?”.

 

У цілому виразні рухи – аргумент на користь еволюційної ідеї. Дарвін усюди намагається докладно показати, що всі головні тілесні вияви емоцій, властиві людині, однакові в усьому світі. Вчений вважає цей факт іще одним переконливим доказом на користь ідеї про походження різних рас людей від однієї групи предків, чия будова тіла, а значною мірою і психічний склад були майже повністю людськими ще до того періоду, коли раси відокремилися одна від одної.

 

Тріумф дарвінівського вчення остаточно затвердив у психології принцип розвитку. Виникли нові галузі психологічного дослідження, такі як диференційна психологія (імпульс якій надала ідея Дарвіна про те, що вже генетичні фактори – спадковість – визначають відмінності між людьми), дитяча психологія (Дарвінові належить “Біографічний нарис однієї дитини”), зоопсихологія (див. роботу Дарвіна “Інстинкт”) та ін.